5 загадкових смертей у горах Каліфорнії (8 фото)

У 1978 році в місті Чіко, штат Каліфорнія, США, зникли п'ятеро хлопців. Вони поверталися додому з баскетбольного матчу й ніби розчинилися у повітрі разом із автомобілем. Поліція знайшла авто, а за пів року — чотири тіла, але пояснити загибель юнаків так і не змогла. Цей випадок залишається не меншою таємницею, ніж історія загибелі групи Дятлова, і досі хвилює уми професійних детективів та ентузіастів.





24 лютого 1978 року, після завершення матчу між студентськими командами в Каліфорнійському університеті в місті Чіко, п'ятеро молодих і здорових хлопців віком від 24 до 32 років сіли в автомобіль «Мерк'юрі Монтего» і вирушили до міста Юба.



П'ятеро друзів, які зникли 24 лютого 1978 року

Компанія мала подолати 72 кілометри відносно порожньою трасою, що зазвичай займає близько години. Наступного дня хлопцям потрібно було повернутися до Чіко, щоб узяти участь у ще одному баскетбольному матчі. Але цьому не судилося статися, адже Тед Вайхер, Джек Г'юетт, Джек Мадруга, Вільям Стерлінг та Ґері Матіас безвісти зникли.

Востаннє спортсменів бачили на заправці, куди вони заїхали придбати бензин і заодно перекусити. Автомобіль знайшли за 110 км від міста Чіко на безлюдній гірській дорозі: він застряг у снігу. При цьому копи одразу помітили, що нічого катастрофічного не сталося і п'ятеро міцних хлопців без проблем випхали б авто з кучугури.

Двигун «Мерк'юрі» також був у повному порядку, і поліцейський, сівши за кермо, зміг завести його з першої спроби. Ключів у замку запалювання не було, а бак був наповнений наполовину. У салоні автомобіля панував жахливий безлад — усі сидіння та підлога були засипані залишками їжі й обгортками від шоколадних батончиків.





«Мерк'юрі Монтего», на якому вирушила в дорогу компанія

Копи зазначили, що той, хто кермував, добре знав трасу або ж йому добряче пощастило. Автомобіль зупинився буквально за кілька сантиметрів від глибокого кювету, якого не було видно через снігові перемети. Усі, хто знав хлопців, в один голос стверджували, що за кермом завжди сидів Джек Мадруга, який не довіряв свою техніку нікому.

Опитування родичів і друзів зниклих показало, що, крім Теда Вайхера та Ґері Матіаса, ніхто з хлопців не мав досвіду виживання в дикій природі. Теда не можна було вважати бувалим слідопитом, оскільки його досвід обмежувався полюванням на оленів разом із батьком у теплу пору року. Матіас іноді ходив у походи й, за словами знайомих, умів ставити намет і розпалювати багаття.

Пошуковий загін поліції знайшов авто під час потужного снігового шторму. Як не намагалися члени команди, вони не змогли знайти жодних слідів зниклих, крім одного черевика. Жахливу знахідку зробили через кілька місяців після виявлення автомобіля, 4 червня 1978 року. Група мотоциклістів, яка подорожувала Національним парком Плумас, натрапила в глушині на самотній трейлер лісової служби, довкола якого відчувався огидний запах гниття.



Такі трейлери використовують працівники національних парків

Усередині мобільного будинку лежало тіло Теда Вайхера, загорнуте у вісім простирадл. Він був у одязі, але без взуття, а на столику біля ліжка лежав його нікелевий перстень із гравіюванням «Тед», гаманець із грошима, золотий ланцюжок і дорогий золотий годинник, якого ніхто з рідних та знайомих загиблого ніколи раніше не бачив.

Обличчя небіжчика обрамляла борода, а ноги були обморожені. Судмедексперти встановили, що 90-кілограмовий, фізично міцний хлопець помирав щонайменше 13 тижнів. До трейлера, розташованого за 30 км від автомобіля, Тед потрапив, розбивши вікно. Хлопець чомусь не розпалив піч, хоча в трейлері були сірники, книжки та горючі оздоблювальні матеріали.

На підлозі валялися порожні банки тушонки, відкриті армійським ножем. Такий спосіб відкривання банок не був відомий Вайхеру — ним могли скористатися лише Мадруга та Матіас, які служили в армії. Шафи та ніші трейлера були буквально забиті продуктами, яких усім п'ятьом вистачило б на кілька зимувань.



Штаб пошукової операції

Поліцейських здивувало й те, що неподалік розташовувався сарай, у якому стояли балони з пропаном. Хлопці, які опинилися в біді, не могли не помітити споруду, де було пальне, здатне їх зігріти й забезпечити гарячою їжею. За триста метрів від трейлера знайшли три вовняні ковдри, взяті з трейлера, та іржавий ліхтарик.

Лейтенант Ланс Аєрс із округу Юба зазначив, що хлопцям потрібно було лише зайти до сараю, повернути кран і запалити піч, щоб вирішити більшу частину своїх проблем. Проте було очевидно, що Тед Вайхер довго й мученицьки помирав від голоду та холоду, навіть не намагаючись собі допомогти.

Аєрс ще зі школи знав усіх п'ятьох хлопців, тож розкриття цієї дивної справи стало для нього справою честі. Пошуки довкола трейлера тривали, і лише через добу поліцейські натрапили на рештки Мадруги та Стерлінга. Вони лежали через дорогу від табору, де помер Тед, причому Мадругу напівз'їли дикі звірі, а від його товариша залишилися самі кістки. Мадруга лежав на спині й стискав у руці наручний годинник.



Ще через два дні, трохи ближче до трейлера, батько Джека Г'юетта знайшов хребет свого сина. Ще за день, трохи осторонь, виявили череп хлопця та ще кілька кісток. Дантист, звірившись із медичною карткою, підтвердив, що череп належить Джеку.

Опитування місцевих жителів дало змогу слідчим знайти свідка, який застряг на цій дорозі приблизно в той самий час, що й хлопці. Ним виявився 50-річний Джозеф Шонс. Чоловік розповів, що намагався відкопати свій автомобіль зі снігу і в нього стався серцевий напад. Він прийняв ліки й ліг в авто, чекаючи, поки препарат подіє.

Поки Шонс відпочивав, він почув свист і побачив, як повз нього дорогою пройшла жінка з дитиною на руках, а згодом — група людей, які висвітлювали собі шлях у снігах налобними ліхтариками. Джозеф спробував покликати на допомогу, але ніхто не відреагував на його крики. Шонсу довелося провести в салоні автомобіля кілька годин, але потім закінчився бензин і стало дуже холодно.



Газетна вирізка зі статтею про знайдені рештки

Джозефу довелося залишити авто й вирушити дорогою в бік найближчого житла, розташованого за 10 км від місця його ночівлі. Дорогою чоловік побачив «Мерк'юрі Монтего», але в автомобілі нікого не було. Шонс, попри погане самопочуття, дістався будиночка в горах і там отримав допомогу.

Пошуки тривали до наступної зими, але тіло останнього з компанії, Ґері Матіаса, так і не знайшли. Навіть через 42 роки після трагедії про долю цієї людини абсолютно нічого не відомо. З усієї компанії Ґері був найпроблемнішим.

Його рідні та друзі знали, що під час служби в армії, яка проходила у Німеччині, Матіас пристрастився до наркотиків. Крім того, ще під час служби у хлопця почали проявлятися ознаки шизофренії. За два роки, що минули після повернення додому, Ґері встиг пройти курс лікування від наркотичної залежності й був визнаний здоровим.



Ґері Матіас

При цьому сімейний лікар Ґері не відкидав імовірності того, що на нього негативно вплинула екстремальна ситуація, спричинивши психоз, паніку та втрату орієнтації у просторі. У такому стані Матіас міг утекти далеко від своїх товаришів або впасти зі скелі.

Ця справа поставила перед поліцією та родичами загиблих безліч запитань, відповідей на які немає. Чому хлопці не трималися разом і вирішили розділитися, як можна було померти від холоду й голоду поруч із паливом та їжею, ким були люди, яких бачив Шонс, і куди подівся Ґері Матіас — це лише частина загадок, відповіді на які допомогли б розкрити таємницю.

Трагедія на гірській дорозі, що сталася взимку 1978 року, залишається такою ж загадкою, як і випадок із групою Ігоря Дятлова на Північному Уралі 1959 року. Багато хто вважає цю подію найзагадковішою пригодою 1970-х років у США.