Іссикська катастрофа — як селевий потік у горах Казахстану знищив курорт (9 фото)

Гірські озера мають неймовірну красу і завжди приваблюють натовпи туристів. Проте ця краса підступна, і будь-якої миті мальовнича водойма може перетворитися на безжального вбивцю. Саме це й сталося з озером Іссик у Казахстані, яке за часів СРСР було улюбленим місцем відпочинку жителів Алма-Ати (нині Алмати) та гостей республіки.





Озеро Іссик — одне з наймальовничіших місць Заілійського Алатау. Воно розташувалося в чаші неприступних гір на висоті 1760 метрів над уровнем моря. Кришталево чиста вода, фантастичні краєвиди та п'янке гірське повітря здавна приваблювали сюди людей. Перші відпочивальники з'явилися на берегах озера ще до революції, коли Алма-Ата мала назву Верний.



За часів СРСР озеро Іссик перетворили на чудово облаштовану курортно-санаторну зону. Туди зі столиці республіки проклали шосе, яким щопівгодини курсували автобуси. Це озеро до вподоби було не лише пересічним громадянам. Відпочити сюди приїжджали й високопосадовці, як-от Микита Хрущов, в'єтнамський лідер Хо Ши Мін та чимало інших.





Поважні гості

7 липня 1963 року на озеро вчергове привезли відпочивати високопосадовців. Це був перший заступник голови Ради міністрів СРСР Олексій Косигін, якого супроводжував казахстанський лідер Дінмухамед Кунаєв. З ними мала приїхати перша жінка-космонавт Валентина Терешкова, але вона в останню мить відклала поїздку.



Дінмухамед Кунаєв та Олексій Косигін

Про те, що сталося того дня на озері Іссик, детально розповів очевидець — Дінмухамед Кунаєв. У своїй книжці «Від Сталіна до Горбачова» він писав:

«День був ясний, краса невимовна. Косигін був у захопленні від озера та природи… Аж тут бачу — щось негаразд: з гір мчить коричневий потік. Сумнівів немає, ця річ мені надто добре знайома. Сель! Потік обвалився в озеро. Вода помутніла й ніби закипіла. Удар селю підняв потужну хвилю, човни відпочивальників почали перевертатися. Сель ударив у пірс, я бачив, як підкинуло вгору чоловіка, який на ньому стояв… — Доки міст через річку не зірвало, — кажу, — треба їхати! Косигін — ні з місця. Те, що відбувалося, ніби заворожило його. Я кажу, що дорога кожна секунда. До того ж потрібно організувати негайні рятувальні роботи…».



Партійні лідери виїхали з місця катастрофи в останню мить. Просто у них за спиною завалився міст, який навів від озера до рятівного шосе. Того дня селевий потік приніс із гір близько 6 мільйонів кубометрів каміння, води та багнюки. Іван Аушев, директор турбази «Іссик», де відпочивали поважні гості, пізніше зізнався: якби не приїзд Косигіна, жертв було б значно менше.



Але в день трагедії весь правий бік озера, найбільш упорядкований, закрили для відвідування, виставивши огородження. Відпочивальники були змушені влаштовуватися вздовж річки, що впадає в озеро. Саме цим місцем і пронісся потік, який трощив усе на своєму шляху.



Наслідки катастрофи

Сель сформувався високо в горах і набрав сили, захоплюючи валуни та стовбури повалених дерев. Спочатку він обрушився на озеро Іссик, вщент знищивши пам'ятку. Водойма перетворилася на брудну калюжу, з якої стирчали величезні камені й понівечені дерева. Та на цьому все не закінчилося. Сель дійшов до селища Іссик, зруйнувавши 200 будинків, пошкодивши місцеву ГЕС і затопивши підвали винзаводу «Іссик».



У радянську епоху показувати справжні масштаби катастроф було заборонено. Тому кількість людських жертв досі точно невідома. У різних джерелах ідеться про те, що загинули від 52 до 100 осіб. При цьому очевидці вважають, що жертв було значно більше.



Озеро Іссик перебувало в жалюгідному стані майже 20 років. Лише 1983 року розпочалися роботи з його відновлення. Було виконано колосальну роботу, яка завершилася вже після розпаду СРСР на початку 90-х. Попри всі зусилля, озеро зараз мало схоже на колишнє. Воно стало меншим за площею та глибиною. Інфраструктуру в повному обсязі також не вдалося відновити. Незважаючи на це, Іссик досі вражає своєю красою та приваблює тисячі туристів.