"У космосі ніхто не почує твого крику": як знімали легендарний "Чужий" 1979 року (23 фото)

Якби Рідлі Скотт не сходив до кінотеатру 1977 року, можливо, ми ніколи так і не побачили б "Чужого". Натомість режисер знімав би "Трістана та Ізольду", а світ утратив би один із найстрашніших і найвпливовіших науково-фантастичних фільмів в історії.





Усе змінилося в один день. Рідлі Скотт перебував у Лос-Анджелесі, презентуючи свій дебютний фільм "Дуелянти", коли продюсер Девід Патнем запросив його на прем'єру "Зоряних війн" у Китайському театрі Граумана.

"У залі панувала атмосфера загального передчуття та очікування. Я ніколи не бачив залучення глядачів такого рівня", — згадує Скотт. "

Після перегляду я три місяці перебував у депресії. Це найвища форма визнання: спочатку впасти у глибоку депресію, а потім відчути біснуватий азарт до конкуренції".

Саме цей поштовх змусив його переосмислити свою кар'єру. А через кілька місяців, коли "Дуелянтів" показували у Каннах, йому до рук потрапив сценарій під назвою "Чужий".

"Я й досі дивуюся, як хтось, подивившись "Дуелянтів", зміг скласти два плюс два та сказати: "Цей хлопець ідеально підійде для "Чужого"", — сміється режисер.

Перш ніж зануритися в історію створення стрічки, нагадаємо коротко її сюжет.



Космічний вантажний корабель "Ностромо" з екіпажем із семи осіб повертається на Землю. Отримавши сигнал лиха з невідомої планети, команда передчасно прокидається з анабіозу, щоб перевірити його джерело. Там вони знаходять дивне яйце, з якого вилуплюється істота й причіпляється до обличчя одного з членів екіпажу. Згодом із його грудей виривається чужий — кровожерливий монстр із кислотою замість крові, який починає полювання на команду, вбиваючи всіх по черзі. Вижити вдається лише одній людині.





Ден О'Беннон разом із Г. Р. Ґіґером

Усе почалося з принизливого провалу. Ден О'Беннон працював над сценарієм "Темної зірки" разом із Джоном Карпентером. Це була студентська робота Карпентера, яка пізніше стала культовою комедиєю. Але найпам'ятнішим у ній виявився чужоїд, зроблений із пляжного м'яча. Саме цей безглуздий образ і рушив усю історію далі. "Цей пляжний м'яч змусив мене так сильно захотіти зняти "Чужого"", — зізнавався О'Беннон. Він прагнув створити істоту, від якої глядачі кричатимуть від жаху, а не сміятися.



Після провалу амбітної адаптації "Дюны" Алехандро Ходоровські, яка, на жаль, так і не вийшла на екрани, О'Беннон залишився без роботи й більше не міг оплачувати оренду житла. Він переїхав до свого друга та співавтора Рональда Шусетта. Саме потреба виборсатися з фінансової скрути й стала найкращим мотиватором для написання сценарію, який назавжди змінив уявлення про фільми про космос.

Натхнення вони шукали у світі комах — їздців-браконідів, які відкладають яйця просто у тіло гусениц. Жертва залишається живою, поки личинка поїдає її зсередини. Це ідеальний біологічний жах, який і ліг в основу концепції лицехопа.

Початкові назви сценарію були далекими від легендарного "Чужого": спершу "Пам'ять", потім "Вони кусаються", далі "Зоряний звір". Остаточна назва народилася, коли автори помітили, як часто слово "Alien" (Чужий) трапляється у тексті. Воно ідеально передавало подвійний зміст: і "прибулець", і "чужий, чужородний".

Сценарій пітчили як ""Щелепи" у космосі" — лаконічна презентація, яка миттєво пояснювала суть. Проте студії не поспішали його купувати. Усе змінилося 1977 року, коли "Зоряні війни" підірвали кінопрокат, зробивши наукову фантастику золотою жилою. 20th Century Fox, яка вже озолотилася на Лукасі, негайно дала зелене світло.

Сценарій пройшов крізь руки продюсерів Девіда Ґайлера та Волтера Гілла з Brandywine Productions. Вони переписали його, додавши персонажа Еша — дволичного андроїда, який став однією з ключовых постатей фільму. Також вони наполягли на тому, щоб Ріплі була жінкою — прогресивне рішення, яке назавжди змінило кінематограф. О'Беннон і Шусетт із самого початку задумували сценарій так, щоб будь-якого персонажа міг зіграти актор будь-якої статі. Проте вони й уявити не могли, що єдиною вцілілою стане саме жінка, а не мужній герой у виконанні Джона Герта.

Рідлі Скотт прочитав сценарій за 45 хвилин і побачив те, що відлякало чотирьох режисерів до нього.



Рідлі Скотт і Вероніка Картрайт.

"Там було щось на кшталт: "А потім, потім, потім". А далі я дійшов до сторінки, де з грудей хлопця вилазить ця штуковина. І я подумал: "Ось що відлякало чотирьох режисерів". Та оскільки я трохи дизайнер, я точно знав, що з цим робити".

Його ідея була зухвалою та революційною: замість сяйнистого, стерильного космосу із "Зоряних війн" чи "2001 року: Космічної Одіссеї" він хотів показати "брудний космос". Пошарпані вантажні кораблі, робочі конячки — "далекобійники в космосі". Натхнення він черпав у французського ілюстратора Мебіуса:

"Мебіус — визначальний художник для всіх коміксів, йому немає рівних. Я подумав: "Я застосую його стиль до цього фільму". Сценарій не спирався на персонажів — він тримався на монстрі".



Роботи Жана Анрі Ґастона Жиро, більш відомого під псевдонімом Мебіус.

Окрім Скотта, була ще одна людина, без якої вийшов би зовсім інший фільм. Ганс Рудольф "Руді" Ґіґер та його "біомеханічний" стиль — це не просто лячні картинки, це ціла філософія, де органічне переплітається з механічним, породжуючи щось первісне й водночас футуристичне. Сам Ґіґер казав: "Я завжди хотів, щоб мій чужий був дуже красивим, чимось естетичним. Монстр — це не просто щось огидне, він може мати своєрідну красу".



Картина Ганса Ґіґера

Ідею запросити швейцарського художника подав Ден О'Беннон. Він показав Скотту книгу "Некрономікон" — збірку робіт Ґіґера, і режисер миттєво зрозумів: це саме те, що треба. Особливо його вразила картина "Некроном IV" (1976) — саме з цього малюнка й розпочався шлях ксеноморфа на екран.

Скотт особисто вирушив до Цюриха, щоб зустрітися з художником. Між ними відбулася знакова розмова. "Я виявив, що він добра, мила людина..." — згадував режисер. Утім, Ґіґер мав одну проблему: він панічно боявся літати. Скотту довелося його переконувати: "Не хвилюйтеся, ми привеземо вас потягом". І Ґіґер погодився — він приїхав до Англії й прожив на студії "Шеппертон" цілих дев'ять місяців, особисто розробляючи дизайн усього, що стосувалося Чужого.



Картина Ганса Ґіґера "Некроном IV" (1976)

Рідлі Скотт пізніше зізнавався: "У моїй кар'єрі було лише два справжні генії. Одним із них був Ґіґер. Якби я не знайшов його, у нас не було б цього фільму".

Ґіґер підійшов до завдання з неймовірною ретельністю. Він розробив цілий "життєвий цикл" іншопланетянина, перетворивши статичну картину на повноцінну істоту зі власною біологією, а деталі його роботи вражають уяву:

Усередині видовженого черепа ксеноморфа він розмістив справжній людський череп, щоб точно опрацювати анатомію.

Знамениті губи монстра були створені за допомогою... звичайних презервативів.

·Для костюма використовувалися зміїні хребці, охолоджувальні трубки та інші несподівані матеріали.

Однак керівництво 20th Century Fox не поділяло захоплених відгуків Скотта й жахнулося ескізів Ґіґера. Вони здавалися їм занадто "непристойними та грубими". На що Скотт відповів: "Мене все це влаштовує", — і це ледь не коштувало йому режисерського крісла. Але він стояв на своєму.



Ганс Ґіґер

Усвідомлюючи важливість образу, Скотт підвищив Ґіґера до повноцінного художника-постановника. Митець відповідав не лише за дизайн Чужого, а й за пейзажі планети та форму іншопланетного корабля. Згодом Ґіґер отримав "Оскар" за свою роботу, проте завжди відчував, що його внесок у наступні фільми франшизи був незаслужено забутий.

Фільм знімали в Лондоні, на студії Shepperton. Бюджет становив трохи менше ніж 4 мільйони доларів — сума на ті часи чимала, проте Скотт вважав її недостатньою. Режисер, який мав художню освіту, витратив три з половиною тижні на створення детальної розкадровки.



"Я повернувся до Лос-Анджелеса з повністю проробленим фільмом, що спирався на дуже конкретні малюнки. Наприкінці тієї зустрічі бюджет зріс до 8,2 мільйона доларів. Ось у чому сила малюнка: коли ти знаєш, що маєш, і знаєш, що робиш, і якщо ти можеш це намалювати — це дуже, дуже корисно".

Коли справа дійшла до кастингу акторів, Рідлі Скотт вирішив створити атмосферу "справжніх роботяг у космосі" — жодних голлівудських красунчиків, лише переконливі, прості люди.

Том Скеррітт (капітан Даллас) був одним із перших кандидатів, але погодився лише після того, как Скотта затвердили режисером. Гаррі Дін Стентон (Бретт) долго вагався, поки його не переконали, що це не наукова фантастика, а трилер.



Том Скеррітт і Гаррі Дін Стентон.

З роллю Кейна — чоловіка, з грудей якого має вирватися монстр, — вийшла драматична історія. Спочатку на неї затвердили Джона Фінча (зірку "Макбета" Поланскі).

Але в перший же день зйомок Фінч тяжело захворів — у нього діагностували діабет і бронхіт. На щастя, Джон Ґерт, який мав бути зайнятий в іншому проєкті в Південній Африці, виявився вільним — йому відмовили у в'їзді, переплутавши з активістом проти апартеїду.



Джон Фінч і Джон Ґерт

Найважливіша роль — Ріплі — могла дістатися Меріл Стріп. На той момент вона була зіркою, яка сходжувала на кіноолімп, і студія розглядала її кандидатуру. Проте Стріп тяжко переживала втрату коханого Джона Казейла (актора із "Собачого полудня" та "Хрещеного батька 2") і не прийшла на пробы.

Вероніка Картрайт, прилетівши до Лондона, була переконана, що отримає роль Ріплі. Проте Скотт бачив її виключно в ролі штурманки Ламберт.



Вероніка Картрайт.

І тут утрутився випадок. Воррен Бітті, побачивши молоду акторку на ім'я Сіґурні Уівер у бродвейській постановці, зателефонував продюсеру Девіду Ґайлеру зі словами: "Ти мусиш її побачити".

Сіґурні Уівер, якій тоді було 30 років, випускниця престижної Єльської драматичної школи, геть не прагнула зніматися у науковій фантастиці. "Я не була зацікавлена. Наукова фантастика — я нічого в ній не розуміла. Я думала: "Я пройшла драматичну школу заради цього?"" — згадувала вона.

Коли вона прочитала сценарій, він здався їй "дуже, дуже моторишним". Поведінка Ріплі — "непривабливою". А чужих вона уявляла собі як щось безформне, на кшталт амеб.



На фотографії зафіксовано постановку абсурдистської п'єси Крістофера Дюранґа "Титанік" 1976 року в театрі Вандам (Нью-Йорк), де одну з ролей (друга праворуч із кісками) виконує молода Сіґурні

Усе змінилося після зустрічі з Рідлі Скоттом. Він збудував цілу декорацію спеціально для її проб — що було дивовижею для того часу. "Я була з театру. Я навіть не була впевнена, що хочу зніматися у кіно! Думаю, я була єдиною, для кого влаштували справжні проби".

Але що дійсно змінило її думку — то це малюнки Ґіґера. "Саме тоді я побачила ці приголомшливі рисунки... і подумала: "О, я ніколи не бачила нічого подібного"". Уівер вирішила, що "Чужий" — це не просто наукова фантастика, а "шекспірівська драма, яка просто розгортається у космосі".

Її перше запитання до Скотта було: "Навіщо їй ця сцена?" В одній із версій сценарію була любовна сцена, і акторка слушно зауважила:

"Ви справді думаєте, що вона робитиме це, поки кораблем бігає монстр?"

На пробах вона зіграла сім сцен із фільму — і закурила сигарету. Виглядало це трохи кумедно й так розсмішило очільника студії Алана Ледда-молодшого, що той мовив: "Чудово, беремо її. Але не давайте їй курити — вона має безглуздий вигляд!".

Зйомки проходили на студії Shepperton в Англії з липня до жовтня 1978 року — 14 тижнів у розпал літа. Температура на майданчику сягала 45 градусів за Цельсієм.



Костюми для космічних прогулянок стали справжнім випробуванням. Вони мали вражаючий вигляд, але всередині бракувало системи вентиляції — актори дихали власним вуглекислим газом.



Том Скеррітт і Вероніка Картрайт

"Ми непритомніли як мухи!" — згадує Вероніка Картрайт. "Бідний Джон Ґерт: поки він доходив до іншого кінця, поруч із ним стояла медсестра з кисневим балоном. Він так сильно прів, що геть нічого не бачив!"



На фотографії зафіксовано процес зйомок сцени з Космічним жокеєм (пілотом).

Ситуація змінилася лише тоді, коли для зйомок загальних планів залучили дітей — зокрема двох синів Рідлі Скотта. Діти теж почали непритомніти у цих скафандрах. Тільки після цього автори усвідомили масштаб проблеми й облаштували подачу повітря.



Для Уівер зйомки перетворилися на справжнє випробування на витривалість. Вона носила зброю вагою близько 22 кілограмів. "Намагатися бігти коридорами, де вуглекислий газ витісняє все кисень, день у день — це було просто виснажливо. І я була уся в синцях".



Уівер зізнавалася, що не могла абстрагуватися від фільму навіть після роботи: ""Чужий" — це стрічка про такий жах і втрату, що після тривалої праці над нею... я не впевнена, чи вдавалося мені взагалі відволіктися". Якось їй наснилося жахіття: "Я гостювала у друзів на фермі у Вермонті, і раптом Чужий виліз із димаря. Звучить безглуздо, але це вже був не фільм — він почав приходити до мене навіть у снах".

Сцена з грудоломом була для неї особливо важкою: "Мене найбільше вразило, як Джон Ґерт лежав на столі із цим фальшивим тілом — більша частина його була під столом, де містилася порожнина, з якої мав вилізти дитинча Чужого. Просто бачити, що Джон ніби не цілий, — це було жахливо. А коли воно нарешті вилізло — це було особливо огидно. Я знала, що вони намагалися спрямувати кров так, щоб вона влучила в мене. Мене нудило. На майданчику два дні стояли величезні ночви з нирками, печінкою та кишками — сморід був жахливий".



Чимало джерел стверджують, що її зняли з одного дубля. Насправді знімали двічі: першого разу бутафорський грудний протез не прорвав футболку Ґерта, і зйомку зупинили. Скотт сам вибрався на актора з лезом, щоб надрізати тканину. Другий дубль удався ідеально. Актори й не здогадувалися, що побачать настільки реалістичну сцену — їхні крики жаху були справжніми.

Технічні труднощі.

Освітлення стало справжнім кошмаром для оператора Дерека Ванлінта. У Чужого, моніторів, світлодіодів, люмінесцентних та звичайних ламп була різна колірна температура. Змусити їх мати гармонійний вигляд на плівці виявилося величезною технічною проблемою.

Лазери для сцени в яйцекладці Чужих... запозичили у гурту The Who! Колектив саме тестував своє сценічне обладнання у сусідньому павільйоні, і Скотт позичив у них лазери для зйомок.

Кіт Джонс — окрема історія. Щоб змусити кота зреагувати на появу Чужого, перед ним поставили німецьку вівчарку й прибрали ширму в потрібний момент. Кіт миттєво наїжачився та зашипів.

Прем'єра "Чужого" відбулася 25 травня 1979 року — рівно через два роки після "Зоряних війн". Проте якщо глядачі "Зоряних війн" виходили із залів із захопленими посмішками, то з "Чужого" люди вибігали з криками. Дехто непритомнів просто в кріслах. Інших виводили під руки, адже вони не мали сил дивитися на екран далі.



Трейлер робив свою справу — Лос-Анджелесом та Нью-Йорком поповзли чутки. Казали, ніби фільм такий страшний, що глядачі непритомніють. Люди навмисно йшли на сеансы, щоб перевірити власні нерви на міцність. Кінотеатри були заповнені вщент, а біля кас вишиковувалися величезні черги.

Скотт згадував ті дні з посмішкою:

"Надходили повідомлення про те, як люди вибігали з кінотеатрів, кричали, непритомніли. Прекрасний хаос, чуваче, мені сподобалося!"



Студія Fox побоювалася, що фільм надто жорстокий для широкого загалу, і відклала реліз на шість тижнів, проводячи нескінченні попередні покази. Скотт лютував:

"Вони затримали його на шість тижнів! Коли у тебе є фільм, ти починаєш забагато думати — давай, не вагайся! Їм слід було випустити його одразу ж, на повну потужність. Так само, як вони зробили із "Зоряними війнами".

Та навіть із затримкою фільм зібрав понад 60 мільйонів доларів у США й більше ніж 100 мільйонів по всьому світу. Для картини з бюджетом 8,2 мільйона це був приголомшливий успіх. І це не враховуючи того, скільки глядачів переглядали стрічку по кілька разів, повертаючись, аби знову відчути той самий первісний жах.

Критики зустріли фільм із захопленням. "Чужого" порівнювали зі "Щелепами" Спілберґа, хвалили за атмосферу, візуальний стиль і неймовірну напругу. Та головне — фільм породив справжній культ. Його обговорювали у школах і на роботі, його образи проникли в попкультуру, а фраза "У космосі ніхто не почує твого крику" стала однією з найвпізнаваніших в історії кіно.

Сіґурні Уівер вважає, що секрет довголіття "Чужого" полягає в тому, що кожен глядач вкладає у монстра власний сенс: "Думаю, кожен із нас, акторів, наділяв Чужого власним значенням. Це одна з причин, чому фільм досі живий — бо це не просто монстр. У ньому є злоба, яка виходить за межі реальності".



На запитання, як вона сприймала те, що її персонажка вижила всупереч усім очікуванням, Уівер відповідає з іронією: "Ніхто у найсміливіших мріях не міг помислити, що переможе дівчина. Усі гадали, що це буде Джон Ґерт — такий хоробрий герой. Але це зламало всі шаблони".

Рідлі Скотт і його команда створили не просто страшний фільм. Вони створили культурний феномен, який лякав людей настільки сильно, що ті платили гроші, аби відчути цей страх знову і знову. Він перетворився на цілий всесвіт — із коміксами, відеоіграми, книжками та колекційними фігурками. Його образи впізнають у всьому світі. Ксеноморф став таким самим символом страху, як Дракула чи Франкенштейн. А Ріплі — однією з найвеличніших героїнь в історії, яка довела, що жінка може бути не просто жертвою, а головним мисливцем на чудовисько.