Історія лицаря Ґеца фон Берліхінґена — найманця зі сталевою рукою (7 фото)

Сьогодні навряд чи когось здивуєш функціональним протезом. Проте ще якісь п'ятдесят років тому біомеханічна рука чи нога здавалася б справжнім дивом. А тепер уявіть, що у XVI столітті жив чоловік із протезом руки, пальці якого згиналися! Це дозволяло йому не лише тримати різноманітні предмети, а й вправно володіти зброєю. Німецький лицар Ґец фон Берліхінґен увійшов в історію саме завдяки цьому диву середньовічної техніки.





Нині чимало людей живуть міфами, вважаючи лицарів шляхетними захисниками чести прекрасних дам або принаймні мужніми борцями за віру. Однак насправді все було зовсім інакше, і про це яскраво свідчить історія німецького лицаря Ґеца фон Берліхінґена.



Ґец фон Берліхінґен

Цей нащадок давнього, але незаможного роду був найманцем, для якого головною метою завжди залишалися гроші. Він зібрав ватагу відчайдухів і воював за кожного, хто добре платив. Коли ж «справжньої» військової роботи бракувало, Ґец зі своїм загоном промишляв банальним розбоєм. Втім, варто віддати йому належне: боягузом фон Берліхінґен ніколи не був і повсякчас залишався в самій гущавині бою.

Як фон Берліхінґен утратив руку

Як і годиться у його ремеслі, лицар-найманець часто діставав мечем по забралу чи списом у нагрудник. Його тіло було вкрите численними шрамами, однак будь-які поранення Ґец вважав лише прикрою дрібницею та професійними ризиками. Так тривало доти, доки в одному з боїв він не втратив праву руку.





У 1504 році 23-річний Ґец брав участь в облозі міста Ландсгут у складі війська герцога Баварії Альбрехта IV. Це була жорстока й кривава міжусобиця, яка обіцяла найманцям чималий куш. Проте під час бою лицар втратив правицю. Як саме це сталося, достеменно невідомо, але за однією з версій у кисть влучило гарматне ядро, розтрощивши її вщент.

Аби уникнути смертельно небезпечних ускладнень, герцогський лікар ампутував те, що залишилося від кінцівки. Так молодий і сповнений сил фон Берліхінґен став калікою. Втрата руки в епоху, коли долю битви вирішувала холодна зброя, прирікала найманця на злидні. Адже єдиним джерелом його доходу була війна, і більше нічого робити він не вмів.

Дві сталеві руки

Але Ґец не належав до тих, хто легко складає зброю. Він почав шукати вихід із ситуації й дуже швидко його знайшов. Лицар замовив собі сталеву руку, що кріпилася до передпліччя шкіряними ременями. Перший протез був досить примітивним і нагадував сталеву рукавицю з чотирма гаками замість пальців. Цей виріб давав змогу тримати меч, хоча й не надто надійно.



Замовляючи протез майстру, лицар вимагав зробити його ще й естетичним. На гаках-пальцях було вигравіювано нігті, а на долоні — складки та зморшки. Отримавши сталеву руку, фон Берліхінґен узявся за старе й упродовж кількох років разом зі своєю ватагою брав участь у війнах і сутичках. З часом він вивчив усі слабкі місця конструкції та вирішив замовити досконалішу модель.

Друга залізна рука також мала вигляд рукавиці, але сягала ліктя. Сучасний медичний журнал «American Journal of Surgery» охарактеризував її як «незграбну конструкцію, творець якої все ж володів неабиякою винахідливістю». Пальці цього протеза вже не були гаками: їх зробили рухомими, що дозволяло тримати не лише меч, а й інші види зброї.

Положення пальців змінювалося за допомогою важелів, які можна було перемикати лівою рукой. Пружинні механізми фіксували суглоби у потрібному положенні. З такими пальцями Ґец міг тримати кинджал, сокиру чи пірнач, вправлятись із поводами і навіть писати пером! Крім того, кисть поверталася навколо своєї осі у будь-який бік.



Механічна рука й досі зберігається в музеї замку Берліхінґенів у їхньому рідному місті Яґстгаузені. Це була настільки революційна для свого часу річ, що її навіть розмістили на гербовому щиті міста. Сьогодні у цьому містечку мешкає лише 1600 осіб, і кожен місцевий — від малого до великого — у подробицях розповість історію незламного лицаря. Крім того, під час Другої світової війни рука Ґеца стала эмблемою 17-ї танково-гренадерської дивізії СС «Ґец фон Берліхінґен».

Мемуари фон Берліхінґена

Ґец фон Берліхінґен воював найманцем у різних арміях аж до 64 років. Його залізна десниця нищила ворогів під час Османської кампанії та під час вторгнення у Францію в 1544 році. Однак навіть людина зі сталевою рукою та залізною волею старіє, тож лицареві довелося відійти від справ.



Ґец фон Берліхінґен у старості. Гравюра XIX століття

Але його механічна рука не знала відпочинку й на заслуженому відпочинку. Ґец фон Берліхінґен узявся за написання мемуарів. Сучасники стверджували, що за допомогою протеза старий лицар мережав спогади не гірше за монаха-переписувача, який пише звичайною рукою. Ґец помер у 1562 році, у віці 82 років, у власному ліжку від старості, що було вкрай нетипово для людей його ремесла.

Працю однорукого воїна опублікували лише в 1731 році. Книга не лишилася непоміченою та знайшла свого читача. За її мотивами видатний Ґете написав п'єсу «Ґец фон Берліхінґен». Поет романтизировал образ найманця, перетворивши його на юнака з вразливою душею. У п'єсі фон Берліхінґен помирає не дідом, а зовсім молодим, а його доля змальована трагічною й повчальною.

Внесок Ґеца в німецьку мову та фольклор

Лицар Ґец фон Берліхінґен відомий не лише своєю сталевою рукою, а й крилатим висловом, який знає чи не кожен. Коли його рідний замок Яґстгаузен обложили вороги, на пропозицію парламентерів здатися лицар відповів: «Скажіть босу, що він може поцілувати мене в сраку». Ця фраза дістала назву «швабське привітання» й пройшла крізь століття.



Меморіальна дошка зі «швабським приветствием»

Варто також згадати й про те, що сталева рука Ґеца стала частиною німецького фольклору. Важко й перелічити всі вигадки, які про неї оповідали. Одна з легенд стверджує, що лицар помер зовсім не від старості: вранці слуга знайшов його мертвим зі слідами сталевих пальців на шиї, а сама залізна рука безвісти зникла. Подейкували також, ніби рука Ґеца ночами вдирається до осель і вбиває людей, поки ті сплять.