Куди тікають щури з корабля, що тоне (4 фото)
Коли корабель іде на дно, щури першими кидають палубу. Принаймні так стверджує легенда. Мовляв, гризуни відчувають небезпеку раніше за людей і рятуються вплав. 
Для початку з’ясуймо, як узагалі щури заздалегідь дізнаються про катастрофу, що насувається.
Геометрія замість ясновидіння
Насамперед пацюкам стає у пригоді надзвичайна чутливість. Нюх і слух у них працюють як високоточні датчики.
Інстинкти цих тварин бездоганно відточені на виживання. Їхня нюхова система містить 1500 рецепторних генів — учетверо більше, ніж у людини. Гризуни розпізнають запах усього за 100 мілісекунд — швидше, ніж людина встигає покліпати.
Вони сприймають ультразвук частотою до 76 000 герців, тоді як людське вухо чує лише до 20 000. Вони вловлюють запах вологи й чують дзюркіт води, що просочується, набагато раніше за екіпаж.
Та й суто географічно й побутово вони дізнаються про лихо першими. 
Корабельні пацюки оселяються в трюмі — найнижчому відсіку судна. Коли корабель дає течу, вода затоплює саме трюм. Гризуни вже борсаються у воді, поки капітан на верхній палубі все ще спокійно вивчає карти.
Щури — не пророки, просто їм першим стає по-справжньому мокро.
Тож поведінка пацюків перед лихом пояснюється значно прозаїчніше: вони просто найближче до епіцентру проблеми. Жодного містичного чуття тут немає — лише рання поінформованість.
Куди саме прямують щури з корабля під час аварії
Цілком слушне запитання: а куди ж тікати гризунам, якщо судно тоне у відкритому морі?
Та нікуди — якщо це справді стається посеред безкрайнього моря.
Урятуватися їм удається лише тоді, коли берег розташований хоча б відносно близько.
Яскравий приклад — «Мері Роуз», англійський військовий флагман, що затонув у 1545 році. 
Коли археологи підняли рештки судна у XX столітті, вони знайшли скелети лише трьох пацюків. Хоча на борту їх мали бути сотні. Переважна більшість гризунів встигла дістатися берега, поки корабель повільно йшов під воду.
Якщо кораблі тонули поступово неподалік узбережжя, хвостаті пасажири знаходили порятунок. Вони здатні безперервно пливти три доби й долати відстань до 30 кілометрів.
Під час кораблетрощі щури прямують до найближчої суші. До інших суден поблизу. До будь-якого уламка чи предмета, що тримається на воді. Або ж до портових забудов, якщо судно стоїть біля причалу.
Не лише кораблі
Так само щури здатні передчувати й природні катаклізми — скажімо, землетруси.
Вібраційна чутливість — ще один захисний механізм. Лапи гризунів чудово вловлюють сейсмічні хвилі. Їхні родичі, сліпаки, навіть послуговуються «сейсмічною ехолокацією», генеруючи низькочастотні хвилі на рівні 250–300 герців. Звичайні щури мало чим поступаються їм у цій здатності.
Гризуни відчувають загрозу, але лише ту, що вже реально розпочалася. Під час землетрусу вони розпізнають P-хвилі (первинні, слабкі) за мить до того, як людина відчує на собі руйнівні S-хвилі.
А під час шторму барометричний рецептор у внутрішньому вусі вчасно зафіксує різке падіння атмосферного тиску. 
Масова міграція щурів може бути надійним індикатором екологічних чи техногенних катастроф. І знову ж таки: жодної містики, лише миттєва реакція на небезпеку заради виживання.
Якщо в місті щури раптово масово рушили в одному напрямку — там виникла проблема. Це може бути скупчення відходів, прорив каналізації чи пошкодження конструкцій будівель. Пацюки просто йдуть туди, де є їжа, вода та надійний прихисток.
