Спробуйте здогадатися, що це: 23 загадкові предмети з минулого (25 фото)

Пропонуємо до вашої уваги добірку вельми дивних предметів із минулого, призначення яких сьогодні зрозуміє далеко не кожен.





Як ви гадаєте, що це? Маскарадне вбрання? Шати адептів таємного культу божественного їжака? Куртка для тих, хто терпіти не може обіймів та цілунків? Майже. Перед нами — костюм для полювання на ведмедя. Звісно, наодинці навіть у такому спорядженні на ведмедя краще не ходити, але під час групового полювання від повторного удару лапою він цілком може вберегти.



Костюм для полювання на ведмедя

Для полювання наодинці така «кольчуга», звісно, була заважкою: важко уявити, що в такому строї людина могла б вільно пересуватися й тим паче швидко бігати. Але коли такої потреби не було (наприклад, під час бійницьких забав або коли на полювання ходили гуртом), костюм добре захищав від ведмежих укусів та ударів лапою.

Бельгійський варіант порохового тестера

Найраніший апарат для перевірки міцності рушничного пороху з-поміж задокументованих винайшов Берн у 1578 році.





Це невеликий циліндр із щільно прилеглою кришкою на завісі. Порох вибухав усередині, а кут, на який піднімалася кришка, як вважалося, вказував на силу пороху.

Офтальмотроп — прилад, який наочно демонструє рухи ока та структуру всієї зорової системи людини

За суттю, це просто модель очних яблук (вони виконані як порожнисті кулі, що рухаються навколо власного центра обертання).



Очні яблука приводяться в рух очними м'язами — роль м'язів тут виконують шість шнурів, прикріплених у різних місцях до очних яблук і відведених назад, як і в справжніх очах. Усі шнури перекинуто через блоки й урівноважено гирьками. Натягуючи той чи інший шнур, відповідним чином обертають модель очного яблука.

Оцетниця

Як добре відомо з літератури XIX століття, дами тих часів щохвилини непритомніли. Однак найчастіше причиною зомління був зовсім не надлишок почуттів, а надто тісні корсети, випари від шпалер (у складі фарби часто містився миш'як або свинець, що спричиняло отруєння) чи просто жахливі смороди на вулицях міст, які ще не знали каналізації.



Тож дами носили із собою пляшечки з нюхальними солями або ж невеличку оцетницю, у якій була ватка, змочена в оцті чи нашатирі. За перших же ознак нездужання належало відкрити кришечку й зробити вдих.

Поштова скринька

Використовувати поштові скриньки для обміну листами почали моряки у XVI столітті. Морський шлях із Європи до Індії був довгим та небезпечним, і в такий спосіб мореплавці сповіщали довірених адресатів про кількість людей на судні, напрямок і мету подорожі.



Мис Доброї Надії біля південного краю Африки став місцем обміну листами. Послання клали у скриньки й ховали в обумовлених місцях, маскуючи їх під каміння, щоб сторонні не могли знайти записки. Кораблі, що пропливали повз, заходили в бухту й забирали записи зі схованки, залишаючи натомість свої.

Жетони для отримання послуг у борделях Дикого Заходу

Такими жетонами розплачувалися в борделях за пікантні послуги у XIX столітті в США.



Використання жетонів було зручним для власників закладів — це зводило до мінімуму можливість жінок залишити собі більше грошей чи розкрутити клієнта під час обслуговування.

Це різновид кредитної картки

Зарубки про взятий у борг товар одночасно робили на обох палицях.



Одну зберігав покупець, іншу — продавець, що унеможливлювало шахрайство. Коли борг повертали, палиці знищували.

Ганебна флейта, або шандфлете

Використовувалася в Німеччині у XVI–XVII століттях для прилюдного приниження поганих музикантів, а також як покарання за дрібні правопорушення: наклеп, лихослів'я, єресь і богохульство.



Свою назву «інструмент» отримав через зовнішній вигляд, що нагадував флейту. Виготовляли шандфлете з різних порід фруктових дерев. Металеве кільце надягали на шию, а пальці затискали в спеціальних затискачах. Що важчою була провина, то сильніше стискали планки.



Покарання посилювалося тим, що нещасного виставляли біля ганебного стовпа перед глузливим натовпом. Усе мало такий вигляд, ніби бідолаха грає на флейті, а біль, який він відчував, викликав сміх та захват публіки. Інколи тортури могли тривати кілька днів.

Набір мисливця на вампірів

Жахлива валіза має такий вигляд, ніби її вилучили в маніяка або забрали на згадку зі знімального майданчика чергового голлівудського фільму про вампірів.



Та насправді такий набір — не бутафорія й не аксесуар до Гелловіну, а цілком реальна річ із побуту наших предків.

Ловець сліз, або слізниця

Невеличка посудина з вузьким шийком зроблена так, щоб її можна було прикладати просто до куточка ока. Її призначення — збір сліз, а історія налічує понад три тисячоліття.



Посудини для сліз були популярними, наприклад, у Персії: чоловіки, повертаючись додому після бою, насамперед перевіряли сльозники своїх дружин, аби визначити, чи сильно ті тужили за ними.

Перстень-захисник

У Вікторіанську епоху, коли якість та кількість освітлення на вулицях великих міст залишали бажати кращого, вуличні злочини були звичною справою.



Тож задля власної безпеки вікторіанці вигадували різноманітні пристрої. За допомогою двох маленьких кнопок у персні відкидалися гострі леза — і перевага у вуличній сутичці одразу ж опинялася на боці його власника.

Мортсейф

Мортсейфами називали сталеві або чавунні ґрати-ковпаки, які надягали на труни.



На початку XIX століття з розвитком медицини та анатомії в Англії та Шотландії виникла велика потреба в трупах для препарування. Проте в богобоязливому вікторіанському суспільстві панувала стійка неприязнь до поховань не за правилами: навіть кремація сприймалася як щось абсолютно жахливе, сатанинське й чудовищне.

«Заводна канарка», або механічний імітатор співу птахів

Наприкінці XIX століття виготовляти механічні шкатулки з голосами птахів почав Блез Бонтем.



Його справу продовжили син Шарль і онук Люсьєн, які вдосконалювали механізм уже у XX столітті — їхнє виробництво працювало аж до 1950-х років.

Пастка для бліх

Усередину блохоловок, що закручувалися, як принаду клали невеличкий шматочок тканини, просочений медом, кров'ю, смолою чи запашними речовинами.



Комаха, що заповзала всередину, прилипала до принади. Блохоловки носили під перуками й всередині жіночих зачісок, під одягом і на шиї, мов підвіску, а також ставили в спальні біля ліжка. Виловлювання бліх було справою повсякденною і певною мірою навіть еротичною.

На цих фігурках жінки показували лікарю, де саме їм болить

Лікарями в минулому були тільки чоловіки, і їм заборонялося безпосередньо торкатися високопоставлених пацієнток. Тому для діагностики використовували спеціальні ляльки. Їх виготовляли зі слонової та мамонтової кістки, дерева й навіть із перламутру заввишки 10–25 см.



Цікава деталь: на деяких китайських ляльках видно бинти для формування маленької ніжки. Чи приносив ляльку лікар, чи дами мали власні, історики поки що точно встановити не можуть.

Це стригіль, або просто скребок для очищення тіла

За часів давніх римлян не було мила, гелів для душу, шампунів, скрабів та інших досягнень хімії.



Давні римляни весь бруд, піт і пил із тіла зішкрібали такими скребками.

Провісник бурь

Це винохід належить доктору Джорджу Меріуезеру, який мешкав у місті Вітбі в Англії у XIX столітті.



Одного разу доктор помітив, що перед грозою п'явки починають поводитися неспокійно, і вирішив використати цю їхню особливість. Він вигадав хитромудрий апарат, який дістав назву «провісник бурь».

По колу ставили 12 пляшок місткістю в одну пінту. На шийці кожної пляшки була металева трубка зі шматочком китового вуса та дротом, прикріпленим до молоточків. Відчуваючи наближення бурі, п'явки починали лізти вгору пляшкою й зачіпали китовий вус, який, у свою чергу, смикав дріт і приводив у дію молоточки, що били у дзвін.

Тостер

Тостери у XIX столітті були надзвичайно популярними, а тому втілювалися в найрізноманітніших конструкціях.



Наприклад, у деяких особливо дорогих моделей була керамічна серцевина, що нагрівалася рівномірніше, подвійні стінки та знімні «дверцята», щоб було легше чистити пристрій зсередини, а також дві знімні дротяні підставки, аби класти туди шматочки хліба для підігріву або щоб свіжий тост не так швидко остигав.

Простіші моделі являли собою звичайну бляшану піраміду з отворами у бічних панелях замість корпусу — під пірамідою жевріло вугілля й таким чином підсмажувало притулені до панелей шматочки хліба.

Пристрій для вилучення куль

Конструкція цього пристрою доволі проста: у порожнистій довгій трубці розміщено щось на зразок викрутки, яку за допомогою гвинтів опускають у рану, намацують кулю, підчіплюють і витягують.



Попри удавану користь, пристрій для вилучення куль часто завдавав куди більше лиха, ніж полегшення: анестезії та антисептиків у ті часи практично не існувало, тому чимало пацієнтів умирали від больового шоку, а інші — від занесених інфекцій.

Димова клізма

Конструкція її була вкрай простою: димова клізма була схожа на звичайну, але замість ґруми мала міхи зі свинячого шлунка, які подавали тютюновий дим у задній прохід хворого.



Тютюн вважався непоганим засобом від сонливості та застуди, його навіть приписували хворим. Така процедура, як вважалося, мала допомагати при болях у шлунку, а також повертати до життя потопельників. Вірили, що дим висушує всю зайву вологу в тілі.

Тримач для дрібничок, або шатлен

Шатлен (якщо перекладати дослівно — «в'язка господині дому») являв собою декоративну в'язку дрібничок, що кріпилася на пояс.



З цієї в'язки звисала чимала кількість ланцюжків, на які, у свою чергу, кріпилися всілякі дрібнички, що могли знадобитися господині дому й мали завжди бути під рукою: ключі, наперстки, годинник, межиці, печатка, оцетниця (про випадок, якщо стане зле).

Сигналізація від злодіїв

Як і в наш час, містяни XIX століття потерпали від крадіїв-домушників. Задля захисту застосовували революційну механічну сигналізацію від грабіжників.



Сигналізацію клали під двері з внутрішнього боку, а двері підпирали штирком. Коли двері відчиняли зовні, штирок падав і влучав у дзвоник, який гучно сповіщав господарів про те, що в домі чужі.

Штучна п'явка

Штучну п'явку вигадали у 1840 році, аби зменшити використання живих п'явок.



Уважалося, що штучна п'явка ефективніша, гігієнічніша та стерильніша, хоча сам її вигляд навіював пацієнтам куди більший жах, ніж жива істота.