7 життів Лені Ріфеншталь: балерина, альпіністка, акторка, режисерка Гітлера, вигнанка, фотографка нубійців, дайверка у 70+ (10 фото)

1919 рік: таємні уроки танцю в Берліні. 1926-й: перші сходження в Альпах. 1932-й: золота медаль у Венеції за дебютний фільм. 1934-й: «Тріумф волі» на замовлення Гітлера. 1945-й: арешт, денацифікація, кінець кар'єри. 1962-й: перша поїздка до Судану з фотокамерою. 1973-й: книжка про нубійські племена, світові публікації. 2002-й: документальний фільм на честь власного сторіччя. Сьогодні, 22 серпня, — 124 роки від дня народження Лені Ріфеншталь. Сім життів, одна біографія.





Перше життя: балерина

Батько прагнув, щоб донька зайнялася торгівлею, однак Лені таємно ходила на уроки танцю. Коли він дізнався, було вже запізно: вона повноцінно навчалася в Євгенії Едуардової, колишньої солістки Маріїнського театру.

До 1923 року вона вже виступала в містах Німеччини та Чехословаччини — Мюнхені, Дрездені, Празі. Макс Райнгардт, провідний театральний режисер тогочасної Німеччини, запросив її до Deutsches Theater. Критики хвалили техніку, проте один із них, Фред Гільдебрандт, написав відверто: їй бракує здатності передавати почуття — лише форма, лише точність руху. І вона сама це усвідомлювала.



Ріфеншталь у період балетної кар'єри, початок 1920-х. Публіка сприймала тепло — критики були стриманішими.

У Празі, під час гастролей, її підвело коліно. За версією Ріфеншталь, це поклало край кар'єрі. Однак історики піддають це сумніву: вони ще кілька разів знаходили згадки про її виступи після цієї «травми». Таке розходження між її словами та документами стане одним із лейтмотивів усього її життя.

Друге життя: альпіністка

У берлінському метро вона побачила афішу фільму «Гора долі» режисера Арнольда Фанка. Вийшла раніше за свою станцію і попрямувала до кінотеатру. Гори на екрані полонили її. Вона почала вчитися скелелазінню та гірським лижам — не заради ролі, а з власного бажання.





Лені Ріфеншталь у Доломітових Альпах (Італія) в 1934 році

Фанк знімав свої стрічки в реальних умовах: льодовики, шторми, обледенілі скелі. Трюки не імітували — їх виконували наживо. Ріфеншталь проводила в горах тижні й місяці. Вона дерлася стрімкими скелями, ходила на лижах під час завірюх, знімалася в ущелинах льодовиків. Це було небезпечно — і вона це розуміла. Саме тут сформувалася її візуальна мова: краса зусилля, естетика межі, тіло як форма перемоги над стихією.

Альпінізм не був для неї способом потрапити в кіно. Гори стали її частиною. Цей досвід — фізичну безстрашність, уміння працювати в екстремальних умовах — вона пронесе крізь усі наступні життя. У Судані в 60 років. Під водою у 70.

Третє життя: акторка

Фанк побачив її фотографію та написав під неї роль. З 1926 до 1933 року вона знялася у семи його фільмах: «Священна гора», «Великий стрибок», «Біле пекло Піц-Палю», «Буря над Монбланом», «Біле божевілля» та інших. Гірські фільми були тоді чисто німецьким жанром зі своєю аудиторією, своїми зірками та своїми правилами.



Ріфеншталь у стрічці «Блакитне світло», 1932 рік. Перший власний фільм — золотая медаль Венеції та кінець акторської кар'єри.

У 1932 році вона зняла «Блакитне світло» — сама написала сценарій, сама зрежисувала і сама зіграла головну роль. Стрічка здобула золоту медаль Венеційського кінофестивалю. Як акторка вона на той момент уже переросла цей жанр — і усвідомила, що прагне керувати камерою, а не дивитися в неї.

Акторство вона покинула з власної волі. Відтоді її цікавило лише те, що по той бік об'єктива.

Четверте життя: режисерка Гітлера

У травні 1932 року вона написала Гітлеру листа — під враженням від його передвиборчих промов. Зустріч відбулася. «Тріумф волі» (1934) знімали на партійному з'їзді НСДАП у Нюрнберзі — це було пряме замовлення фюрера. Ріфеншталь залучила 30 операторських бригад, рейкові операторські візки, аерозйомку та принципово новий монтаж. Стрічка здобула золоту медаль Венеції та Ґран-прі Всесвітньої виставки в Парижі. Це була водночас технічна революція в документальному кіно та один із найпотужніших пропагандистських фільмів в історії.



Ріфеншталь за камерою на зйомках «Олімпії», 1936 рік. Технічні рішення цього фільму стали стандартом спортивних трансляций на десятиліття вперед.

«Олімпія» (1938) документувала берлінську Олімпіаду 1936 року. Щоб зафільмувати стрибки у воду, вона наказала викопати ями поруч із басейном і опустити туди камери. Використовувала уповільнену зйомку для передавання пластики тіла. Встановила підводну камеру. У фінальній версії фільму перемоги Джессі Оуенса показано на повну силу. Гітлер на екрані з'являється лише раз — секунд на 15.



Лені Ріфеншталь у товаристві Адольфа Гітлера в 1934 році

Це була пропаганда. Вона це знала. І до кінця своїх днів заперечуватиме це.

П'яте життя: вигнанка

У 1945 році її заарештували війська союзників. З 1948 до 1952 року відбулися чотири денацифікаційні процеси. Зрештою суд надав їй статус «попутника» (нім. Mitläufer) — співчутливої до режиму особи, але не його активного учасника. Повернутися в кінематограф вона так і не змогла.

Кілька років вона жила в одній кімнаті з матір'ю в Мюнхені та намагалася дознімати «Долину» — стрічку, розпочату ще в роки війни. У ній для масовки знімали ромів із концентраційного табору Максглан поблизу Зальцбурга. Частина з них загинула. Ріфеншталь до кінця життя стверджувала, що всі вижили. Це було брехнею.



Ріфеншталь у суді, Західний Берлін, квітень 1952 року. Чотири процеси за чотири роки — щоразу без обвинувального вироку.

У 1948 році в одному з листів вона зізналася: надто пізно розгледіла демонічне в Гітлері, і це її провина. Це єдине зафіксоване зізнання. Далі були десятиліття заперечень: позови проти журналістів, переписування власної біографії. Вона позивалася до суду близько 50 разів — і чимало справ виграла.

Шосте життя: фотографка нубійців

Десь у 60 років їй натрапила на очі світлина британського фотографа Джорджа Роджера: борець народу нуба несе одноплемінника на плечах. Цей кадр не давав їй спокою. Тому вона кілька років розшукувала це племя. Річ у тім, що суданська провінція Кордофан не була позначена на жодній туристичній карті, а в Хартумі про неї мали лише смутне уявлення.

Діставшись туди, Ріфеншталь жила з нубійцями місяцями, вчила їхню мову та знімала тіла, ритуали, боротьбу й побут. У результаті її праці у 1973 році вийшла книжка «Нубійці», а в 1976-му — «Нубійці з племені Кау». Крім того, її матеріали опублікували Stern, Sunday Times та Paris Match. На знак визнання суданський уряд надав їй громадянство.



Ріфеншталь у суданській провінції Кордофан. Вона жила з племенем місяцями та вивчала їхню мову.

Критики не мовчали. У 1975 році Сьюзен Зонтаґ опублікувала есе, де провела пряму лінію: гірські фільми — «Тріумф волі» — фотографії нубійців. Усюди одна й та сама естетика: культ фізично досконалого тіла, сила, перемога, зневага до слабкості. Зонтаґ назвала це «фашистською естетикою» — і цей термін закріпився за нею.

Сьоме життя: дайверка

У 70 років вона вперше спробувала снорклінг в Індійському океані. У 71 рік забажала отримати ліцензію аквалангістки — і назвала інструкторові інший вік: 51 рік. Вона мала переконливий вигляд, тож ліцензію їй видали.

Упродовж наступних трьох десятиліть — понад тисяча занурень на Мальдівах, в Індонезії, Червоному морі та Карибському басейні. Фотоальбоми «Коралові сади» (1978) та «Дива під водою». У 97 років вона вижила в авіакатастрофі над Суданом: гелікоптер упав із висоти близько 15 метрів. Кілька місяців відновлювалася — і знову повернулася до зйомок.



Ріфеншталь під водою. Перше занурення — у 71 рік. Останнє — за кілька місяців до 100-річчя.

22 серпня 2002 року, в день свого 100-річчя, вона випустила документальний фільм «Підводні враження» — знімальний матеріал трьох десятиліть, змонтований у 45 хвилин. Це був її перший фільм майже за пів століття. 8 вересня 2003 року Лені Ріфеншталь померла вдома, у Пеккінгу.

Відкрите питання

Що робити з людиною, яка була водночас піонеркою кінематографа та авторкою головних пропагандистських фільмів Третього райху? У 2024 році вийшов документальний фільм Андреса Файля «Ріфеншталь» — із доступом до особистого архіву: записів телефонних розмов, листів, неопублікованих матеріалів. Стрічка здобула нагороду Венеційського кінофестивалю. Її головний аргумент: Ріфеншталь знала про злочини режиму значно більше, ніж визнавала. Її версія власного життя була так само ретельно зрежисована, як і все, за що вона бралася.



Лені Ріфеншталь у 1936 році, на піку кар'єри, та в 2003-му, незадовго до смерті у віці 101 року. Одна жінка, два портрети й майже сім десятиліть суперечок про те, ким вона була насправді.

Технічні винаходи «Олімпії» — рейкові візки, уповільнена зйомка, підводна камера, операторська яма біля басейну для стрибків — стали стандартом спортивних трансляцій. Її монтажні прийоми й досі вивчають у кіношколах. Водночас її ім'я назавжди пов'язане зі вчинками, яким немає виправдання.

Вона віддала б перевагу тому, щоб це запитання просто перестали ставити. Але воно лунає й досі.

Що робити з людиною, яка була водночас генієм та співучасником? На це запитання досі немає відповіді — навіть через двадцять років після її смерті.

Історія відважної дівчини Софі Шолль, страченої нацистами на гільйотині

20 найвпливовіших фотографок за 100 років

Художник Адольф Гітлер — невизнаний геній чи посередність?