Слонячим стадом керує не ватажок, а бабуся. Як стара самиця перевершила могутнього самця (7 фото)

У слонів немає можутьнього самця на чолі стада. Головна постать тут — стара самиця, матріарх. Часто це вже справжня бабуся: поруч ідуть її доньки, онуки та молодші родичі.





Вона не роздає наказів. Але коли незрозуміло, хто наближається, де шукати воду чи наскільки небезпечний лев, родина найчастіше орієнтується саме на неї.

Перевага старої слонихи — не у розмірах. Вона накопичувалася десятиліттями життя і полягає у життєвому досвіді розв'язання найрізноманітніших проблем.

Родина без тата

Слоняча родина — це зазвичай кілька споріднених самиць із малятами.

Доньки залишаються поруч із матерями. Молоді самці приблизно у 10–15 років усе частіше залишають родину й з часом переходять до «чоловічого товариства»: живуть поодинці або гуртуються з іншими биками.



Слоненя в центрі — буквально сховане всередині стада. Дорослі самиці стають живою стіною.

Тому звичне слово «стадо» трохи збиває з пантелику. Перед нами швидше величезне сімейне товариство: бабуся, її доньки, сестри, племінниці та діти.

Найстаріша самиця зазвичай і стає матріархом.

Та аж ніяк не генералом. Запропонувати напрямок руху може й інша слониха. Проте у складній ситуації думка найстаршої виявляється особливо цінною.

Наскільки цінною, науковці перевірили вельми просто: увімкнули слонам записи чужих голосів.

Бабуся знає, хто говорить

Слони спілкуються низькими звуками, частину яких людина майже або й зовсім не чує. Вони здатні впізнавати знайомих тварин за голосом.

Дослідники з проєкту в кенійському Амбоселі вмикали слонячим родинам записи інших самиць.





З'ясувалося, що реакція залежить від того, наскільки добре знайомий голос. Почувши маловідому слониху, родина насторожувалася й щільніше гуртувалася довкола малят. На голоси добре знайомих сусідів реагувала спокійніше.

Але найкраще розрізняли знайомих і чужинців ті родини, де матріархами були найстаріші самиці. Дослідження, опубліковане у журналі Science у 2001 році, показало: вік старшої самиці напряму впливав на якість соціальних рішень усієї родини. У таких групах фіксували й вищий репродуктивний успіх у розрахунку на одну самицю.

Виходить нівроку така телефонна книга. Тільки замість номерів у ній збережено голоси десятків сусідів.

А згодом науковці увімкнули слонам дещо гірше за чужий дзвінок.

Хто гарчить за кущами

Для дорослого слона лев зазвичай не є серйозною загрозою. А от для маленького слоненяти прайд становить реальну небезпеку.

У експерименті 2011 року родинам з Амбоселі вмикали записи одного та трьох левів, а також рикання самців і левиць.

Кількість супротивників слони оцінювали влучно: три леви викликали значно потужнішу захисну реакцію, ніж один.

З статтю хижака виявилося ще цікавіше. Леви-самці більші за левиць і становлять серйознішу загрозу. Родини з молодими матріархами часто реагували на їхнє рикання недостаточно гостро. Що старшою була матріарх, то точніше група оцінювала небезпеку і швидше ставала у захисний стрій довкола молодняку.

Такого не вивчиш за один вечір. Але справжній іспит для слонів настає не з риканням із кущів. Іноді він приходить разом із посухою.

Посуха, яку пережили не всі

У 1993 році національний парк Тарангіре в Танзанії пережив тяжку посуху.



Стадо у пошуках нової води

За дев'ять місяців загинуло близько 20% слоненят віком до восьми років, які перебували під спостереженням. У звичайні роки річна смертність серед них становила близько 2%.

Проте родини постраждали по-різному.

Два клани залишили парк у пошуках води та їжі й утратили значно менше малят. Третій залишився і зазнав найтяжчих втрат.

Тут виявилася інтригуюча деталь.



Найбезпечніше місце в савані — буквально під мамою.

Попередні аналогічні за масштабом посухи сталися у цьому районі в 1958–1961 роках — понад 30 років до нової катастрофи. У двох кланах, які пішли з парку, ще жили слонихи, достатньо старі, щоб застати той лихолітній період малятами. У клані, що залишився, таких тварин не було.

Написати, що бабуся просто згадала стару дорогу до води й повела всіх за собою, було б гарно. Проте дослідження цього не доводить. Автори відкрито розглядають і інші пояснення.



Так виглядає захисне коло у слонів — молодняк ховають у центр

Проте загальний висновок виглядає переконливо: для тварин-довгожителів досвід рідкісних катастроф може виявитися справжнім ресурсом.

Якщо посуха трапляється раз на кілька десятиліть, підручника до неї немає. Є лише той, хто пережив попередню.

Як знання передаються далі

Жодної окремої «слонячої школи» молодняку не потрібно.

Дитинство у слонів і без того тривале. Молоді тварини роками живуть серед матерів, тіток і старших сестер, спостерігають за маршрутами родини, її реакцією на інших слонів та хижаків.



Слоняче «привіт»: голос, запах і хобот замість потиску рук

Молоді самиці ще до появи власного потомства допомагають доглядати за чужими слоненятами. Таку поведінку називають аломатеринством: вони захищають малят, супроводжують їх і допомагають у небезпечних ситуаціях.

Саме тому смерть старої тварини — це не просто мінус один рядок у переписі. Іноді разом із нею зникає інформація, яку більше ніде взяти.