Сирні печери США — як і навіщо американський уряд зберігав 635 тисяч тонн сиру під землею (11 фото)

Десь глибоко під землею у Сполучених Штатах досі лежать величезні запаси сиру. І це не міська легенда й не сюжет документалки о третій ночі — це реальність. У колишніх вапнякових шахтах у штаті Міссурі зберігається приблизно 635 тисяч тонн сиру та інших молочних продуктів. Ці підземні сховища у народі називають «сирними печерами».





Історія починається після Другої світової війни. Побоюючись дефіциту продовольства, влада ухвалила Закону про сільське господарство 1949 року. Він гарантував мінімальну ціну на молоко: якщо ринкова ціна падала, держава була зобов’язана скуповувати надлишки. Тривалий час система працювала відносно стабільно.



Усе змінилося в 1970-х роках. За президента Джиммі Картера, який і сам був фермером, уряд влив у молочну галузь близько 2 мільярдів доларів, аби підтримати фермерів на тлі інфляції. Фермери, звісно ж, стрімко наростили виробництво. Держава продовжувала скуповувати надлишки й, щоб подовжити термін придатності, переробляла молоко на сир, вершкове масло та сухе молоко. У результаті в розпорядженні уряду опинилося близько 227 тисяч тонн молочної продукції.





Президент Джиммі Картер на своїй арахісовій фермі. "Такий собі Хрущов, тільки із США

Зберігати все це на звичайних складах було дорого й затратно з погляду електроенергії. Тоді й згадали про старі вапнякові печери.

Під Міссурі розташовані розлогі поклади вапняку, який тривалий час активно видобували. Після вичерпання запасів залишилися величезні сухі печери з природною прохолодою. Температура там стабільно низька, що ідеально підходить для зберігання продуктів без постійного дорогого охолодження.

У 1980-х роках уряд почав використовувати ці площі. Найвідоміші об'єкти: у Спрінгфілді (Міссурі) — 298 тисяч квадратних метрів підземної площі та СубТрополіс (найбільший у світі підземний бізнес-комплекс) у Канзас-Сіті.





Схожі сховища з'явилися і у Вісконсині, і в Канзасі, але саме міссурійські стали символом цієї історії. У 1982 році The New York Times описувала таку картину: коридори завдовжки понад 180 метрів, заповнені мішками із сухим молоком до самої стелі (близько 5 метрів), діжки із сиром, складені у чотири яруси, та величезні зали із замороженим маслом за температури -18 градусів.



Складувати сир під землею, звісно, розумно, але на початку 1980-х виникла проблема. Міністр сільського господарства Джон Блок на пресконференції 1981 року приніс зацвілий брусок сиру й сказав: «У нас 60 мільйонів таких брусків... Він пліснявіє, псується... Ми не можемо його продати й просто шукаємо спосіб, як його роздати».



Адміністрація Рональда Рейгана вирішила не скидати сир в океан (такий варіант серйозно обговорювався), а роздати його тим, хто цього потребував. 22 грудня 1981 року Рейган оголосив про негайне роздавання 13,6 тисяч тонн сиру. Так з'явилася програма Temporary Emergency Food Assistance Program (Тимчасова програма екстреної продовольчої допомоги). Сім'ям, продовольчим банкам та громадським центрам почали постачати п'ятифунтові (приблизно 2,3 кг) бруски плавленого чеддеру, який згодом охрестять «урядовим сиром».



П'ятифунтові шматки «урядового сиру», які зберігалися у підземних сховищах.

У 1980-х роках було роздано понад 136 тисяч тонн цього сиру. Він допоміг багатьом сім'ям пережити скрутні часи, але залишив двоякий «посмак». Це був не витриманий справжній чеддер, а ультраперероблений продукт із високим вмістом насичених жирів і солі, який до того ж міг зберігатися десятиліттями (такий собі сирний продукт). Багато хто сприймав ці помаранчеві цеглинки як символ бідності та безвиході.



Наразі більшість «сирних печер» досі існують, але вони вже майже не належать державі. Їх орендують приватні компанії для зберігання найрізноманітніших продуктів, зокрема й сиру. Природний холод та величезні обсяги роблять ці підземні склади, як і раніше, економічно вигідними.



Під землею Міссурі й досі лежить нагадування про те, як легко створити гору сиру — і як складно її позбутися.