32 чоловіки та одна жінка: шокуюча правда острова Анатахан (9 фото)

Уявіть собі крихітний острів, загублений у безкраїх водах Тихого океану. Вулканічні скелі, тропічна спека, кокосові пальми і… 32 чоловіки, які борються за увагу єдиної жінки. Це не сюжет голлівудського фільму, а реальна історія, що розгорнулася на острові Анатахан наприкінці Другої світової війни. Пориньмо в цю неймовірну драму, сповнену пристрасті, інтриг і трагедій.





Райський острів у Тихому океані

Анатахан — невеликий вулканічний острів, частина Маріанських островів, площею лише 33,9 км². Першими його відкрили ще в добу Великих географічних відкриттів іспанці, однак знахідка їх не вразила, тож вони продали клапоть вулканічного суходолу німцям. Ті своєю чергою перепродали Анатахан японцям.



Острів Анатахан

Острів не мав стратегічної цінності, тому військові ним не зацікавилися. Натомість для сільського господарства він виявився вельми перспективним. Ґрунт, збагачений вулканічним попелом, а також м'який клімат створювали чудові умови для кокосових пальм. Саме тому японці вирішили закласти на острові плантації.

Незадовго до початку Другої світової війни на Анатахан прибув чиновник Кікуїтіро Хіґу. Йому доручили керівництво плантацією, де працювали 45 осіб. Разом із ним приїхав його родич Сьоїті Хіґу, який обійняв посаду заступника. Він узяв із собою 28-річну дружину Кадзуко.





Реальне фото Кадзуко Хіґу

Коли спалахнула війна, на острові стало небезпечно. Робітники залишили Анатахан, і на ньому залишилися тільки Кікуїтіро Хіґу та Сьоїті Хіґу з дружиною. Невдовзі Сьоїті теж поплив геть. Він вирушив за сестрою, яка мешкала на острові Сайпан за 120 кілометрів на південь від Анатахана. Дружину він залишив під наглядом родича, пообіцявши повернутися за місяць. Проте більше його на острові ніхто не бачив.

Кадзуко та Кікуїтіро провели на острові два роки вдвох, і між ними зав'язалися романтичні стосунки. Вони навіть вирішили побратися, коли повернуться до Японії. Життя на цьому покинутому острівці виявилося цілком комфортним, а закохані почувалися абсолютно щасливими. Війна оминула цей рай на Землі й гриміла десь далеко за обрієм. Лише зредка над островом пролітали літаки, а на горизонті майоріли лінкори, з димарів яких ішов дим.

Нові мешканці острова

Ідилія скінчилася в червні 1944 року. Тоді американські військові літаки атакували та потопили кілька японських кораблів неподалік острова. 32 моряки разом із капітаном змогли дістатися суходолу на шлюпках. На березі їх тепло зустріли Кікуїтіро та його супутниця. Вони щиро зраділи новій компанії, навіть не здогадуючись, до чого це призведе.



Багато місяців вимушені мешканці острова жили ніби в раю. Плантації та городи забезпечували їх фруктами й овочами, а море — рибою та крабами. Остров'яни навіть захопилися приготуванням саморобного кокосового вина. Війна й надалі залишалася десь далеко. Лише одного разу вона нагадала про себе: у 1945 році поблизу острова впав збитий американський бомбардувальник B-29. Мешканці острова дістали з води частини алюмінієвої обшивки, щоб змайструвати посуд, а також кілька парашутів, тканина яких згодилася для пошиття одягу.

Поселенці не знали, що війна закінчилася в 1945 році, і продовжували жити в ізоляції. Проте в 1946 році серед мешканців острова почалися сутички, причому причиною всього стала єдина жінка. Кадзуко почала зраджувати своєму цивільному чоловікові з моряком на ім'я Ґенсабуро Йосіно. Вирішивши усунути Кікуїтіро, Ґенсабуро невдовзі застрелив його з револьвера.

Йосіно навіть не підозрював, що Кадзуко таємно зустрічалася ще з одним моряком — Моріо Тібою. Той, не бажаючи ні з ким ділити жінку, зарізав Ґенсабуро. Капітан Йосіда, спостерігаючи за цим безумством, зрозумів: якщо ситуація не зміниться, чоловіки на острові переб'ють один одного через Кадзуко. Тоді він вирішив видавати її заміж за найсильнішого й найагресивнішого моряка — Ріїтіро Янаґібасі.



Ані фізична сила, ані жорстокість не врятували Ріїтіро. Невдовзі після весілля він загадково втопився під час купання в морі. Після цього Кадзуко встигла зійтися ще з чотирма чоловіками, яких дуже швидко вбивали суперники. Моряки прозвали її «Бджолиною королевою». На вбивства чоловіків штовхала не лише хіть, а й прагнення взяти під контроль плантацію, адже формально господарством заправляла саме Кадзуко.

Втеча з острова

Так один за одним загинули 11 чоловіків. Останній дістав 13 ножових поранень під час бійки. У липні 1950 року моряки усвідомили: єдиний спосіб зупинити кровопролиття — вбити Кадзуко. Однак вона підслухала їхню розмову й утекла, прихопивши з собою єдину рацію.



Жінка сховалася в джунглях у віддаленій частині острова і невдовзі змогла покинути його. Існує дві версії того, що сталося. За однією з них, вона подала радіосигнал американському кораблю, що проходив повз, і по неї прислали катер. За іншою — сигнал перехопив японец, який співпрацював із США, і забрав її на невеликій яхті. У результаті Кадзуко незабаром опинилася в Японії.

Ця історія зробила її місцевою знаменитостю. Вона гастролювала японськими містами, розповідаючи про життя на Анатахані з 32 моряками. На афішах її називали не інакше як «Королева Анатахана». Коли інтерес до історії вщух, Кадзуко повернулася додому, на острів Окінава. Там вона зустріла свого зниклого чоловіка Сьоїті Хіґу, який знову одружився з нею. Про подальшу долю «королеви» відомо небагато: достеменно лише те, що вона померла в середині 70-х років.



Моряки, які залишилися на Анатахані, прожили в ізоляції ще рік. Американці періодично скидали над островом листівки з повідомленням про завершення війни, але японці їм не вірили. Переконати їх залишити острів вдалося лише тоді, коли з літаків почали скидати листи від їхніх родичів.

30 червня 1951 року останні мешканці острова здалися, розмахуючи білими прапорами на пляжі. До цього моменту в живих залишилося менше половини від початкової кількості вцілілих. Частина загинула від хвороб та нещасних випадків, але чимало — від рук власних товаришів.

Історія без хепі-енду

Після цього острів довго не пустував. Мешканці одного з північних островів Маріанського архіпелагу переселилися на Анатахан і відновили кокосові плантації. Вони жили там аж до 1990 року, поки їх не евакуювали через серію землетрусів, що супроводжувалися цунамі. Відтоді острів став безлюдним. У 2007 та 2008 роках він двічі постраждав від вивержень вулканів, і зараз його вважають непридатним для життя.



Виверження вулкана на Анатахані

Трагічна історія 32 чоловіків та Кадзуко надихнула багатьох письменників і режисерів. Найвідомішим фільмом про події на Анатахані стала драма 1953 року режисера Йозефа фон Штернберга «Сага про Анатахан». Кадри з неї ми використали для ілюстрації нашої розповіді.



Цікаво, що автори по-різному зображують Кадзуко. Одні змальовують її як жертву, яка опинилася в заручниках обставин, а інші — як підступну звабницю, що маніпулювала чоловіками у власних інтересах. Як усе було насправді, знали лише герої цієї сумної історії. А як ви вважаєте, чи змогли б ви зберегти людяність і здоровий глузд, опинившись у подібній ситуації? Діліться своїми думками в коментарях!