Як у Середньовіччі свиней вішали, щурів викликали до суду повісткою, а півнів спалювали за злочин проти природи (10 фото)

У 1266 році свиню спалили на вогнищі за вбивство дитини. Щурам у 1508 році надіслали офіційну судову повістку. А півня в 1474 році стратили за те, що він зніс яйце. Це не вигадка й не фольклор — від XIII до XVIII століття в європейських містах відбулися сотні справжніх судових процесів над тваринами, із суддями, адвокатами та свідками. Один із захисників у такій справі пізніше очолив парламент Провансу. Розповідаємо, як була влаштована ця дивовижна сторінка юридичної історії.





Звір як грішник: логіка середньовічного закону

Сучасній людині важко осягнути, чому суддя всерйоз розглядав справу проти свині, наче вона має свободу волі. Проте картина світу в Середньовіччі була зовсім іншою. Тварину вважали не бездушним механізмом, а моральним суб'єктом — істотою, здатною згрішити й понести за це відповідальність.



Книжкова мініатюра з королівським судом, перед яким постали мавпа та собака. XV століття

Якщо вівця нищила посіви, це сприймалося як порушення божественного порядку. Якщо свиня вбивала дитину, випадок не вважали просто трагедією — це був злочин, що вимагав повноцінного розгляду. Суд у таких справах був не формальністю, а способом відновити справедливість: якщо винного можна знайти, допитати та покарати, отже, світ і далі підпорядковується правилам.

Свиня на лаві підсудних

Найраніший документально підтверджений процес відбувся 1266 року в Фонтене-о-Роз поблизу Парижа. Свиню, звинувачену в убивстві дитини, судили ченці абатства Святої Женев'єви й засудили до спалення на вогнищі. Відтоді подібні справи поширилися Нормандією, Іль-де-Франсом, а згодом і всією Європою.





Гравюра з книги «Кримінальне переслідування та смертна кара тварин», що зображує напад свиней на дітей. 1906 рік

9 січня 1386 року в нормандському місті Фалез судова машина проявила себе в усій красі. Свиню, яка розтерзала немовля, визнали винною та засудили до прилюдного повішення на міській площі. Перед стратою на неї одягли куртку, штани й рукавички — місто мало побачити, що покарано не безіменного звіра, а повноцінного злочинця. Зберегся навіть видатковий запис: міська скарбниця заплатила катові 10 су та 10 деньє, охоплюючи й нову пару рукавичок для нього самого.



Гравюра XIX століття, що зображує суд над свинею у Фалезі 1386 року

У 1457 році в бургундському Савіньї судили свиноматку, яка вбила п'ятирічного хлопчика на ім'я Жан Мартен. Суд виявив вибіркову поблажливість: свиноматку повісили, а шістьох її поросят виправдали — доказів їхньої участі в нападі зібрати не вдалося.

А в серпні 1474 року в Базелі спалили півня: господарі вирішили, що птах зніс яйце не просто так, а з намови диявола, і з такого яйця вилупиться чудовисько-василіск. Страту влаштували на площі Кьоленберг разом із злощасним яйцем.

Колективна провина: справа монастиря 1379 року

5 вересня 1379 року біля монастиря Сен-Марсель у Франції стався випадок, який став хрестоматійним прикладом середньовічної юридичної логіки. Два стада свиней паслися разом, коли тварини раптом оскаженіли й насмерть затоптали хлопчика на ім'я Перріно Мюе — сина місцевого свинопаса, який намагався його захистити.



Страта свині, вдягненої в людський одяг. Гравюра XIX століття

Суд вирішив, що винні не лише безпосередні нападники, а й решта свиней з обох черед: своїми криками та метушнею вони схвалювали напад, а отже, поділяли відповідальність за нього. Смертний вирок винесли всьому поголів'ю.

Настоятель монастиря, брат Юмбер де Пуатьє, не міг допустити економічних збитків такого масштабу й звернувся з проханням до герцога Бургундського Філіппа Сміливого. Той дослухався й помилував «роззяв», зберігши життя всім свиням, окрім трьох головних винуватиць нападу — їх стратили за вироком суду.

Зірковий час адвоката Шассене

У 1480 році в Отені місцевий єпископ провадив затяжну тяжбу проти равликів, які спустошували церковні землі. Три дні поспіль околицями йшли хресні ходи: священники читали прокляття та вимагали, щоб равлики залишили територію під загрозою відлучення від церкви. Равлики, зрозуміло, вимогу проігнорували, зате сама практика прижилася — подібні процеси проти гусениць та інших шкідників повторювалися в Отені й сусідніх єпархіях ще не раз.



Кіт і щури. Мініатюра з книги XV століття

У 1508 році в тому ж Отені щурів, які знищили врожай ячменю, офіційно викликали до церковного суду повісткою, виголошеною в усіх парафіяльних храмах. Захищати гризунів призначили молодого юриста Бартоломео Шассене. Він підійшов до справи серйозно: заявив, що повістка не дійшла до всіх відповідачів, оскільки щури живуть у різних парафіях, а потім додав, що явка до суду для його підзахисних смертельно небезпечна — дорогою на них чатують коти.

Суд визнав аргумент обґрунтованим і зажадав від позивачів гарантувати щурам безпечний проїзд, чого ті забезпечити не змогли. Справу закрили, так і не винісши вироку. Слава про винахідливого адвоката розійшлася Францією, і в 1532 році Шассене очолив парламент Провансу — вищу судову інстанцію регіону.



У фільмі «Час свині» 1993 року паризький адвокат Рішар Куртуа захищає в провінційному суді свиню

Схожу логіку застосовували й до інших шкідників. У 1519 році в альпійському Стельвіо, яке тоді входило до графства Тіроль, судили кротів і польових мишей за псування посівів. Суддя врахував пом'якшувальні обставини й надав тваринам безпечний вихід із околиці, а вагітним самкам і малятам — додаткові 14 днів відстрочки.

Два види «звіриного» правосуддя

У 1906 році американський науковець Едвард Пейсон Еванс опублікував книгу «Кримінальне переслідування та смертна кара тварин», зібравши в ній понад двісті задокументованих випадків за вісім століть. Досі це головне джерело з цієї теми для істориків.



Вчений і педагог Едвард Пейсон Еванс

Еванс розділив усі справи на дві категорії. Першу він назвав Thierstrafen — це світські процеси проти свійських тварин: свиней, биків, коней. Така тварина поставала безпосереднім винуватцем убивства чи каліцтва, і покарання було співмірним із людським: повішення, знеголовлення, спалення.



Свині виявлялися винними частіше за інших свійських тварин. Мініатюра XV століття

Друга категорія, Thierprocesse, стосувалася церковної юрисдикції та шкідників — щурів, сарани, довгоносиків. Тут метою було не покарання, а вигнання: відлучення від церкви, ритуальне прокляття, вимога залишити парафію. Процедура була настільки відпрацьована, що Шассене в 1531 році видав юридичний посібник «Consilium Primum» — практичне керівництво про те, як правильно судити й відлучати від церкви тварин.



Малюнок у дусі епохи: якщо щура можна викликати до суду, чому б йому не сісти за весла — середньовічна фантазія охоче наділяла звірів людськими ролями

Але сучасні медієвісти радять бути обачнішими: частину подібних історій, на їхню думку, вигадали пізніше — для навчання молодих юристів риториці або щоб уколоти конкретного адвоката. Саме це подвійне дно — реальні процеси та легенди про них — робить тему особливо цікавою для дослідника.

Коли страта тварини — це не суд

Не кожну розправу над твариною в історичних хроніках варто вважати судовим процесом. 8 квітня 1554 року жителі Лондона виявили на шибениці в кварталі Чіпсайд мертву кішку, вбрану у шати католицького священника з виголеною тонзурою та «облаткою» з паперу між лапами.



Кішка, вбрана в шати священника й повішена в лондонському кварталі Чіпсайд. 1554 рік

Жодного суду над кішкою не було: це була політична акція протестантів проти католицької королеви Марії Тюдор, яка зійшла на престол роком раніше. Королева сприйняла цю витівку як особисту образу й призначила нагороду за упіймання винних, але їх так і не знайшли. На відміну від Фалеза чи Отена, тут не було ні слідства, ні вироку — лише символічний жест, розрахований на скандал.



Жорстоке поводження з котами. Гравюра Вільяма Хогарта з серії «Чотири ступені жорстокості». 1751 рік

Подібних випадків у європейській історії чимало, і їх легко переплутати зі справжніми процесами: і там, і там тварина гине публічно й з розрахунком на глядача. Різниця в іншому — чи справді відбулися суд, слідство та вирок, чи страта стала лише мовою, якою люди звикли спілкуватися між собою.

Навіщо потрібен був цей театр

Суди над тваринами — дзеркало середньовічної свідомості, у якому віддзеркалювався страх перед непередбачуваністю світу. На тлі епідемій, неврожаїв та раптової смерті закон давав людям тендітне відчуття порядку, необхідне для того, щоб просто жити далі.



Книжкова мініатюра, що зображує загибель короля від удару вепра. XV століття

Якщо злочинця можна привести до суду, допитати й винести вирок, отже, хаос піддається контролю, а світ і далі підпорядковується зрозумілим правилам. Це була форма колективної терапії: суспільство долало жах перед невідомістю, розігруючи його за знайомим сценарієм правосуддя.

Як вам здається: такі процеси — це ознака дикості чи незграбна, але по-своєму мудра спроба впоратися зі страхом перед непередбачуваним світом?