Що приховують шаруваті скелі Марса? (2 фото)
На знімках, які щодня надсилає діючий дует марсоходів NASA, погляд неодмінно чіпляється за химерні шаруваті валуни та скелі. І це не випадкові продукти ерозії, а осадові породи — геологічний архів, який формувався протягом мільйонів років. 
Знімок марсохода NASA Curiosity, зроблений 2 листопада 2014 року, демонструє шаруваті структури біля підніжжя гори Шарп
Сучасна наука пов'язує походження таких порід із давніми марсіанськими водоймами. Наявні дані вказують на те, що мільярди років тому Червона планета була зовсім іншим місцем: її поверхнею текли бурхливі річки, а в низовинах, таких як кратери Гейл та Єзеро, які досліджують ровери Curiosity та Perseverance відповідно, існували глибоководні озера.
Ключова деталь цієї історії — циклічність. Водойми не були стабільними протягом усього свого існування: вони періодично наповнювалися водою, яка приносила завислі частинки породи, а потім випаровувалися під впливом кліматичних змін, залишаючи по собі тонкий осадовий шар. Наступний цикл наповнення водою приносив чергову порцію матеріалу, формуючи новий пласт поверх попереднього.
Повторюючись протягом мільйонів років, цей процес породив характерну смугасту структуру, яку ми тепер спостерігаємо на знімках. Кожен шар — це сторінка давнього марсіанського літопису, яка зафіксувала конкретний епізод кліматичної історії планети. Якби ми мали можливість дослідити весь цей матеріал у лабораторних умовах, ми змогли б із найвищою точністю відтворити хронологію коливань рівня води та змін хімічного складу порід, а також краще зрозуміти, чи існували колись на планеті умови для зародження найпростіших форм життя.
Але одне ми сьогодні знаємо напевно: у певний момент на Марсі сталася кліматична катастрофа планетарного масштабу. Під впливом сонячного вітру планета почала стрімко втрачати свою щільну атмосферу, через що умови на поверхні стали непридатними для існування рідкої води. Левова частка води випарувалася в космос, частина зосередилася в полярних шапках, а решта пішла під поверхню, перетворившись на вічну мерзлоту. 
Знімок марсохода NASA Curiosity, зроблений 2 листопада 2014 року, демонструє шаруваті структури біля підніжжя гори Шарп
Виною цьому два чинники: мала маса планети (Марс приблизно на 89% легший за Землю) та відсутність глобального магнітного поля. Ймовірно, на початку своєї історії Марс усе ж мав магнітосферу, але надра планети швидко охололи, і магнітний щит "вийшов з ладу".
Однак розглядається й інший сценарій: Червона планета ніколи не мала глобального магнітного поля. У такому разі її рання щільна атмосфера була первинною газовою оболонкою, що залишилася після формування планети. Зрештою сонячний вітер її здув, що призвело до радикальної зміни марсіанського клімату.
Та повернімося до шаруватого каміння. Воно лежить недоторканим у крижаній марсіанській пустелі, практично не зазнаючи ерозії через вкрай розріджену атмосферу. На Землі подібні породи давно були б знищені тектонічними процессами та вивітрюванням. Тож перед нами безцінне джерело інформації, для повноцінного вивчення якого людство не має... грошей.
Але надія є! Світовим лідером в освоєнні космосу стає Китай, для якого фундаментальна наука не перетворилася на комерційний пиріг, який завзято шматують приватні корпорації. Завдяки системному державному підходу та чіткому плануванню є всі підстави вважати, що вже протягом десятиліття перші зразки марсіанського ґрунту будуть успішно доставлені на Землю.
