Як «Сталевий дідусь» Густав Гоканссон посоромив чемпіонів велоспорту (9 фото)

Іноді звичайні люди, звиклі до важкої щоденної праці, здатні заткнути за пояс титулованих спортсменів. Так було з Іваном Піддубним та багатьма іншими легендарними атлетами, які прийшли у великий спорт «із вулиці». Але випадок «Сталевого дідуся» Густава Гоканссона особливий, адже цей чоловік розпочав свою феноменальну спортивну кар'єру вже на схилі літ.





Шведський фермер Густав Гоканссон народився 1885 року і все життя присвятив важкій селянській праці. Разом із дружиною Марією вони виховали 10 дітей, а коли ті виросли й роз'їхалися, відкрили в рідному селі невелике кафе. Одне слово, звичайна сільська родина, яких у Швеції чимало, якби не один нюанс: Густав пристрасно любив велосипеди.



Чоловік усюди пересувався на двоколісному другу й подекуди долав чималі відстані. Коли Густаву пішов сьомий десяток, усі гадали, що він відправить свій велосипед до повітки й сяде за стійку власного кафе, але де б пак! У 66 років Гоканссон так само бадьоро крутив педалі, як і в 30, і аж ніяк не збирався міняти байк на крісло-гойдалку.

Понад те, коли Густав побачив у ранковій газеті оголошення про найпрестижнішу й найдовшу велогонку в історії Швеції, він твердо вирішив узяти вній участь. Літній фермер подав заявку на відбір, але, на жаль, його кандидатуру одразу відхилили.

До змагань допускали лише спортсменів та аматорів віком до 40 років, а Гоканссону невдовзі мало виповнитися 67. З-поміж кількох тисяч претендентів, серед яких були й переможці великих європейських турнірів, відібрали лише 50 учасників — переважно молодь у віці від 20 до 30 років.





Та офіційна відмова аж ніяк не похитнула рішучості впертого фермера. Густав сів на свій старенький велосипед і вирушив до місця старту заїзду. Подолавши 600 км, велосипедист-аматор з'явився серед учасників із налобним ліхтарем і новенькими бризковиками на крилах велосипеда.

До багажника дідусь прикріпив кошик із прозією, а на грудях у нього майорів саморобний номер «0», намальований на шматку тканини. Ця важлива деталь давала всім зрозуміти, що перед ними бодай і неофіційний, але учасник перегонів. Утім, через довгу сиву бороду номер на грудях фермера майже не було видно.



У урочисту мить старту дивакуватого діда відтіснили від лінії, тож Густав вирушив у дорогу на 20 секунд пізніше за інших. Та якби він навіть вирішив ще пообідати та подрімати кілька годин, це не дало б його суперникам жодної переваги.

Через 5 діб і 5 годин глядачі та члени журі, які зібралися на фініші в містечку за 1000 км від старту, помітили вдалині самотню постать переможця. Він повільно наближався, розгойдуючи велосипед убік. Як ви вже здогадалися, цим героєм був дідугань Гоканссон, чия борода гордо маєвала на вітрі, мов стяг.



Присутні були спантеличені тим, що лідером виявився 66-річний чоловік. Та їхнє здивування опинилося на межі, коли з'ясувалося, що Густав випереджає найближчого переслідувача на цілу добу! Це здавалося неймовірним, але пояснення знайшлося швидко. Виявляється, неофіційний учасник змагань грубо порушив правила, хоча це анітрохи не применшило його звитяги.

За регламентом заїзду гонщики мали зупинятися на ніч і спати до ранку. Натомість Гоканссон крутив педалі й уночі, освітлюючи дорогу налобним ліхтарем та велосипедною фарою. Він робив перерви на відпочинок не більше ніж на годину, що й дозволило йому так суттєво відірватися. Вже за 300 миль від старту Густав випереджав інших спортсменів на 20 миль, а за три дні відрив становив аж 120 миль!



Усього за кілометр до фінішу у старого велосипедиста сталася халепа — спустило переднє колесо. Густав спішився й деякий час котив свій байк, а потім знову сів у сідло й перетнув лінію як і належить — крутячи педалі. 7 липня 1951 року о 14:15 літній фермер Гоканссон здобув безпрецедентну перемогу у велогонці, до якої його не допустили через вік.

Густава засипали квітами й на руках занесли до міста, після чого переможця обступили журналісти. Десятки репортерів прагнули взяти в нього інтерв'ю, а сотні містян мріяли сфотографуватися з новоспеченою легендою. Вже наступного дня Гоканссон сидів у кріслі навпроти шведського короля Густава VI Адольфа та розповідав йому про свою велосипедну мандрівку.



Але навіть після цього тріумфу судді не визнали Густава Гоканссона переможцем і віддали перше місце та грошову премію іншому велосипедисту. Втім, для фактичного переможця це не мало значення, адже увесь шведський народ вважав чемпіоном саме його. Захоплені шанувальники надсилали дідусеві гроші та подарунки, знаючи, що його позбавили призу. «Сталевий дідусь» — так почали називати його довкола, і з цим важко було сперечатися.

Тріумф Гоканссона затьмарив славу наймасштабніших велогонок Швеції: про них та їхніх офіційних переможців більше ніхто й не згадував. Уся країна знала й любила сивого бородатого дідуся на старому велосипеді, яким той колись їздив продавати гусей на ярмарок, а згодом утер носа чемпіонам на дорогих спортивних байках.



Чемпіон Густав Гоканссон рекламує газовані напої

Фермер був задоволений перемогою, але слава була йому ні до чого. Густаву вистачало й того, що його лікар, який переконував його піти на відпочинок і змінити велосипед на ціпок, зазнав фіаско. А ще він був неймовірно радий, що зумів перетнути всю країну, побачити її красу та познайомитися з багатьма людьми.

«Я ніколи в житті не почувався краще, ніж зараз. Які дивовижні люди в нашій країні! І які гарні дівчата!..»

Так сказав Гоканссон в інтерв'ю, яке дав за тиждень після перемоги в заїзді.



Густав і далі продовжував крутити педалі, а відправив свій велосипед іржавіти до повітки лише за пару років до смерті. Помер найдивовижніший велосипедист планети 1987 року у віці 102 років. Його дружина Марія, яка була старша за чоловіка на 4 роки, пішла з життя роком раніше, проживши 105 років. До речі, вона не любила велосипедів і завжди скептично ставилася до захоплення свого чоловіка.