Чи можуть двоє людей заселити Землю? Що каже наука (11 фото)
Уявіть: апокаліпсис позаду, і ви з кимось удвох — останні люди на планеті. Їжі вдосталь, небезпек немає, клімат ідеальний. Питання просте: чи зможете ви вдвох дати початок новому людству? Чи це красива фантазія, яка розбивається про холодну біологію? 
Історія про Адама і Єву — не більше ніж красива легенда: відтворити подібне в біології категорично неможливо.
Тож відповідь невтішна: ні, двоє людей не зможуть заселити Землю. Не просто «малоймовірно» чи «складно», а категорично неможливо без технологій рівня наукової фантастики.
Коли діти стають проблемою: що таке інбридинг
Як ви гадаєте, чому близькоспоріднені зв'язки так часто спричиняють небезпечні відхилення та захворювання? 
Поясню буквально на пальцях, як працює генетика. Кожен із нас має у своєму геномі приблизно 100 шкідливих мутацій. З них — 1–2 летальні рецесивні мутації на людину.
Звучить лячно, але це норма.
Більшість із цих мутацій узагалі ніяк не проявлять себе протягом усього вашого життя. Усе тому, що більшість генів мають дві копії — одну від мами, одну від тата. Якщо одна копія «пошкоджена», друга працює нормально й компенсує дефект.
Проблема починається тоді, коли двоє близьких родичів заводять дітей. У них високий шанс мати однакові «поломки». Дитина може успадкувати дві дефектні копії одного гена — і тоді хвороба проявиться. Це називається інбридингом у людей, або близькоспорідненим схрещуванням, і проблеми в такому разі надзвичайно ймовірні.
Тепер уявіть популяцію з двох людей. Їхні діти змушені створювати сім'ї одне з одним. Наступне покоління? Ще гірше. Генетичне різноманіття людини катастрофічно падає. Шкідливі мутації при близькоспоріднених зв'язках накопичуються як снігова куля. 
Учені називають це генетичним виродженням. Кожне нове покоління слабше за попереднє: більше вроджених хвороб, нижчий імунітет, менше дітей доживають до дорослого віку.
Цифри невтішні, я б навіть сказав жорстокі. Уже у другому-третьому поколінні приблизно 25–30% новонароджених матимуть серйозні генетичні дефекти. До четвертого-п'ятого покоління чисельність популяції почне падати, а не зростати. Через 300 років — повне вимирання.
Далеко ходити не треба — в історії був подібний приклад.
Король без спадкоємців: урок історії
Історія дає нам ідеальну лабораторію для вивчення інбридингу. Королівська родина Габсбургів в Іспанії практикувала близькоспоріднені шлюби. 
Філіп I заснував династію
Вони вирішили: якщо вже вони такі чудові (а династія і справді стартувала з хороших позицій), то їм не варто допускати чужої крові.
Генеалогічне дерево іспанських Габсбургів було дуже глибоким — науковці простежили родовід Карла II на 16 поколінь назад, охопивши понад 3000 предків (від прадідів до далеких родичів).
Сама практика близькоспоріднених шлюбів в іспанській гілці династії тривала лише близько 200 років (з 1516 до 1700 року) і накопичилася за 6 поколінь активного інбридингу — це період від Філіпа I до Карла II, коли династія правила Іспанією.
Результат? Вимирання династії. 
Карл II завершив династію. Карл мав цілий букет вроджених захворювань
Останній представник — король Карл II Іспанський (1661–1700). Його коефіцієнт інбридингу становив 0,254. Що це означає? Це еквівалентно ситуації, коли його батьки — рідні брат і сестра. Для порівняння: у засновника династії Філіпа I коефіцієнт становив лише 0,025.
Що сталося з Карлом II:
Повністю безплідний;
Страждав на численні генетичні захворювання;
Мав легендарну «габсбурзьку щелепу» — виражену деформацію обличчя;
Помер у 38 років, династія вимерла разом із ним.
Дитяча смертність у королівській родині була катастрофічною: 40% дітей не доживали до 10 років. У звичайних іспанських сім'ях того часу цей показник становив менше ніж 25%.
Скільки людей насправді потрібно для виживання виду 
У 1980 році вчені Ян Франклін і Майкл Суле сформулювали правило 50/500. Це стало золотим стандартом у науці про збереження видів.
Суть проста:
50 особин — мінімум для виживання у короткостроковій перспективі (10 поколінь)
500 особин — мінімум для довгострокового виживання (сотні поколінь)
Чому саме ці цифри? За меншої чисельності вмикаються чотири «вбивці» малих популяцій:
1. Генетичний дрейф — випадкова втрата генів. У популяції з двох людей максимум 4 копії кожного гена (по 2 від кожного з батьків). У великій популяції — 15–20 різних варіантів. Рідкісні варіанти просто зникнуть за кілька поколінь. 
2. Мутаційне навантаження — кожна людина передає дітям приблизно 70 нових мутацій. У великій популяції природний добір «чистить» шкідливі мутації. У малій — шкідливі мутації, на жаль, накопичуються швидше, ніж зникають.
3. Демографічна випадковість — в один рік народилися тільки хлопчики? Усе, кінець популяції. Випадкова хвороба вбила 30% людей? Кінець. У малій групі будь-яка невдача є смертельною.
4. Природні катастрофи — посуха, повінь, епідемія. Велика популяція виживе. Маленька — вимре. 
Для людини мінімальна чисельність популяції ще вища: від 500 до 5 000 особин. Чому? Тривала зміна поколінь (20–30 років), низька народжуваність (2–4 дитини за життя), складна фізіологія.
Якщо ж говорити не просто про біологічне виживання виду, а про збереження цивілізації (з урахуванням відтворення культури й досягнень), то цифри будуть зовсім іншими.
Абсолютний мінімум: 500 осіб
Це межа виживання. За ідеальних умов (їжа, безпека, відсутність хвороб) популяція з 500 осіб може протриматися, але ймовірність вимирання залишається на рівні 30%.
Проте генетичне різноманіття падатиме, а культурне знання втрачатиметься (водночас бракуватиме лікарів, інженерів, науковців).
Підсумок: цивілізація з часом відкотиться на рівень середньовіччя.
Відносно безпечний старт: 1 000–5 000 осіб
З такою кількістю шанси на виживання людства різко зростають. Ймовірність вимирання падає до 5%. Можна зберегти базові професійні навички. Відновлення цивілізації триватиме кілька століть, але воно можливе. 
Такі періоди вже були в історії людства. Воно декілька разів проходило так зване пляшкове горло — так генетики називають різке скорочення популяції з подальшим відновленням.
Найсильніше з них сталося приблизно 900 000 років тому: пращури людини пережили катастрофічне скорочення чисельності — до 1 280 репродуктивних особин. Популяція перебувала в такому стані 117 000 років і була на межі повного вимирання.
Стійке відновлення: 10 000+ осіб
Це практично гарантоване відродження людства — і як виду, і як цивілізації. Відновлення буде непростим, але знання не втратяться.
Адам і Єва з погляду науки: чому міф не працює
Ідея двох прабатьків — Адама і Єви — красива. Вона пояснює єдність людства, дає моральне підґрунтя для рівності всіх людей, створює просту й запам'ятовувану історію походження.
Однак з погляду генетики це неможливо. 
Сучасний аналіз людських геномів показує: людство ніколи не скорочувалося до двох особин. Генетичне різноманіття, яке ми бачимо сьогодні у 8 мільярдів людей, не могло виникнути з двох осіб за жодний реалістичний термін.
Чому ця легенда така популярна? Причини культурні, а не біологічні: це красиво й просто.
Скажу вам зараз парадоксальну думку: розвінчання міфу про Адама і Єву зовсім не вбиває віру.
Адже у святоотцівських працях регулярно наголошується: Біблію та інші релігійні тексти не варто розуміти буквально. Це лише спрощеність опису, за якою стоять віра та глибина людської душі.
А з погляду метафори історія про Адама і Єву є цілком красивою та зрозумілою. Вона пояснює родинні зв'язки всіх людей і те, що ми всі набагато ближчі одне до одного, ніж зазвичай вважаємо.
Завдання легенди — надихати, нести культурную цінність. Описувати реальну біологію вона не може й не повинна.
Ця легенда настільки красива, що навіть науковці використовують терміни «Y-хромосомний Адам» і «мітохондріальна Єва», позначаючи ключових предків в історії людства, які дали початок мутаціям, що привели до появи сучасних людей.
Історія людства — це історія популяцій, міграцій, змішування та виживання завдяки колективній силі. 
Кожен із 8 мільярдів людей, які живуть сьогодні, несе у своїх генах історію незліченних предків, які вижили завдяки взаємодії, а не ізоляції.
Чи можуть двоє людей заселити Землю? Ні. Але це не робить нас слабшими. Навпаки — це нагадує, що людство завжди було колективним суспільством! Ми виживаємо разом або не виживаємо взагалі.
І в цьому, можливо, більше мудрості, ніж у будь-якому міфі про двох прабатьків.
