Сходити до "мішленівського" ресторану (14 фото + 1 відео)

Не думаю, що мені сподобається висока кухня. Був кілька разів у ресторанах, які вважаються крутими, але не «мішленівськими» – не сподобалося. Мало, не завжди смачно на мій смак або просто дуже незвично (але по суті це те саме), дорого. Останній аргумент звичайно не аргумент, але враховуючи перші два — все ж таки аргумент.





Сам я поки що не був (і може бути не потраплю), але з цікавістю подивився і почитав процедуру відвідування реального ресторану «мішленівського» з однією зіркою від інтернет-користувача Narain88.

Дивіться самі…

Від автора: Почну з побитої фрази…Давно хотів написати цю посаду, але якось «руки не доходили». Нещодавно, поки ще не встигли повністю лягти емоції, їздили з дружиною в невелику подорож до Стокгольма. Гарне, досить чисте, затишне та дороге місто. Але суть не про це.

Я не є гурманом, не буду млосно прикривати очі при розжовуванні шматка м'яса… я просто люблю ситно і смачно поїсти… У мене давно була мрія… не мрія, скажімо так, цікава мета, сходити до ресторану, який має зірку Мішлен. Ну щоб скажемо так, відчути, що ж це таке.

Десь за місяць-півтора почав шукати відповідні ресторани у Стокгольмі. Зазначу відразу, що шукав саме з однією зіркою, т.к. у 2 та 3 зірок цінники були просто космічними, з огляду на те, що в принципі і так Швеція — країна не дешева.

Загалом, пройшовши гідом Мішлен (у нього є свій офіційний сайт), вибрали один маленький ресторан. Далі, пройшовши на сайт, забронювали столик. Багато читав, що бронювати столик у таких ресторанах слід заздалегідь, за місяць-два, т.к. дуже велика плинність.

Отже, сама дія:

Прийшли до ресторану хвилин за 15, не стали морочитися з одягом, я був взагалі у светрі та джинсах, та й сам ресторан був не пафосний… стиль щось на зразок лофта.



Фото ресторану ззовні.





І сама мааааленька наклейка Michelin.

У самому ресторані всього 16 місць, в основному столики по 2 особи.

Всі офіціанти одягнені у чорний одяг.

І всі добре розмовляють англійською.

Загалом посадили нас за столик. Я очікував побачити щось таке…не знаю…пафосне, помпезне…як це ще можна назвати. Людей у ​​дорогих смокінгах, дам із гніздами на головах (так, ось таке у мене провінційне уявлення про дорогі ресторани), але сиділи люди в досить зручному одязі, джинсах, картатих сорочках, кросівках. Хоча припускаю, що джинси та сорочки не зі стокових магазинів.

Так ось ... Столик досить маленького розміру, майже квадратний, на краю столика є вбудована ємність для столових приладів, яких там було як мінімум по 12 наборів (тобто ніж, виделка, ложка). Офіціант приніс меню. Фішка цього ресторану, як до речі я читав і багатьох мішленівських, у тому, що меню розбите на так звані мережі. Тобто ти не можеш вибірково замовляти різні страви з меню, а тобі пропонується вже готовий, складений шеф-кухарем набір з 3,4,5 і більше страв. Ми вибрали сет із 6 страв без алкоголю. З алкоголем у 2 рази дорожче виходило приблизно.

Офіціант прийшов, забрав замовлення і приніс просто води у пляшці, яку для реклами, напевно, розгорнув до нас чітко логотипом (а може просто так належить, не знаю).

Хвилин через 5 принесли це…



Думаю, добре, приїхав до Швеції бабусиної редиски пожерти. Офіціант сказав, це закуска, перша цього сезону редиска та зливу, хоча схожа на оливку. З'їли. Смак ... редис ... і оливка ...

Чекаємо далі. Приносять це.



Наскільки я пам'ятаю, це перепелине яйце в якомусь зеленому соусі і з гірчицею. Яйце було некруто, смачне…соус з'їв теж…щось із водоростями. А, так! До нього ще були якісь тоненькі коржики на вогні. По одній. Похрумтіли. Пофоткали.

Хвилин через 10 приносять таке.



З того, що я знаю, це устриця (може хтось мене поправить, не впевнений). Офіціант звичайно все пояснював, що це і як є, але наша англійська поки не ідеальна, щоб знати багато кулінарних термінів. Загалом устриця, часниковий стручок та ще якась трава. Траву я всю зжер. Досі голодний.

Далі.



Загалом як розповіли, це хліб, випечений у їхній печі та підсмажений на вогні. У тарілці соус на якійсь кефірно-часниковій основі з сирими печерицями та зверху ікра якоїсь дикої рідкісної риби. По суті, звичайна ікра, від нашої червоної з П'ятірочки по 350р нічим не відрізняється. Загалом ти або намазуєш це на хліб, або їси вприкуску. Хліб смачний, приправа також. Вже ситніше.

М'ясо!



Нарешті! Зверху дуже тонко нарізане м'ясо качки. СИРЕ м'ясо! Щоправда, замариноване в якомусь оцті. Оцет нагадував морепродуктове щось. Під м'ясом правда був стог зеленої трави та величезні кукурудзяні чіпси. Похрумтіли, пофоткали, чекаємо далі.



Яйце пашот. Сказали, що гусяче. Ніколи не їв. Смачно до речі, але обмаль. Трава була засмажена на вогні, що за трава, забув, та й не пам'ятав особливо, з'їв усе, навіть квіточки.

Потім це було.



Знизу в соусі лежить відварена біла риба. Зверху знову їстівна трава. Було смачно. Трави я реально наївся на багато років уперед! З ним до речі приносили ще такі млинці з начинкою з трави і відвареного курячого м'яса. Дуже смачно, чимось нагадало нашу шаверму.

Ну і нарешті десерт!



Морозиво схоже на фруктовий лід. Зверху щось - на зразок суфле... не пам'ятаю, як це називається точно. У середині соус, схожий взагалі на соєвий. Досить незвичайне поєднання.

Після всього офіціант підійшов спитав, чи не хоче кави? Ми погодились. Поки чекали на каву, нам принесли ще це.



Це іриски, виготовлені зі свіжого березового соку. Гілки жерти не став.

Принесли колбу з фільтром, офіціант засинав мелену каву, яку за його словами особисто до ресторану доставляють якісь друзі закладу з Бразилії (не знаю, вірити тут чи ні), і профільтрував каву.

Кава до речі дуже смачна була. З кави були ось такі трубочки і кексик, зверху хрустка і трохи солона, всередині ніжна.



Ось власне і все. До речі, триває все це 4 години. Досить довго, але не втомлює.

Мало не забув відзначити. Про туалет. Кабінки зовсім маленькі, майже як у літаку. Але все дуже чисто, замість паперових серветок справжні рушники у стосі, які кидаєш у кошик після використання. Мило пахне хвоєю. Музика грає там набагато голосніше, ніж у ресторані.

До речі, після закінчення їжі, ми реально наїлися, порції були хоч і зовсім маленькі, але в такій кількості. Дружина була дуже задоволена, назвала це театром їжі.

Що на мене, подвійні відчуття. Особисто мені, звісно, ​​сподобалося. Але в мене була така мрія. А от якщо просто хочеш сходити дуже дорого поїсти… ну не знаю.



Плюси:

— Трохи стати ближчими до високої кухні, коли навіть травинка і шматок відірваного м'яса щось означає… шеф-кухар щось хотів цим сказати)))

- Спробувати незвичайні смакові поєднання;

— Відчути себе кілька годин гурманом.

Мінуси:

- Ціна. Це був один із найдешевших мішленівських ресторанів. Проте з чайовими вийшло 204 євро.

— Якщо не фанат їжі і немає такого пунктика, як у мене, йти туди немає сенсу. На ці гроші можна пів весілля нагодувати в кебабній.

Загалом, я не шкодую, що сходили до такого ресторану, мені сподобалося, але ще раз я навряд чи пішов би. Бо я не гурман. Тому що це реально дорого. Тому що поїсти трави я можу на дачі з городу.