Чому турки кілька років категорично відмовлялися від чаю (9 фото)

Чай — візитівка Туреччини: без скляночки з рубіновим напоєм не обходиться жодна зустріч гостей і жодна робоча перерва. Туреччина впевнено посідає 1-ше місце у світі за споживанням чаю на людину, випереджаючи навіть Ірландію та Велику Британію. Але в середині 1980-х років турки на кілька років масово відмовилися від улюбленого напою — і річ була не в ціні чи моді на каву. Причиною став страх перед радіацією, що прийшла за тисячі кілометрів від турецьких чайних плантацій. Розповідаємо, як чайна столиця світу ледь не розлюбила чай і що зробила влада, аби повернути його на стіл кожної турецької родини.





Світовий лідер за чаюванням

Туреччина вже багато десятиліть посідає 1-ше місце у світі за споживанням чаю на душу населення. У 2016 році пересічний турок випивав близько 3,16 кг чаю на рік — більше, ніж житель будь-якої іншої країни. До 2023 року показник зріс майже до 4,5 кг на людину, а загальне споживання чаю в країні вперше перевищило 390 тис. тонн.

Така любов до напою здається вічною та непорушною. Але в середині 1980-х років попит на чай у Туреччині обвалився за лічені місяці. Газети й телебачення закликали турків переходити на молоко та інші натуральні напої, а від чаю відмовитися взагалі.



Караденіз — чорноморський регіон на північному сході Туреччини, де вирощують майже весь турецький чай

Постраждав найбільше саме Караденіз. Вітчизняна продукція стрімко втратила покупців, а ті, хто все ж не міг обійтися без улюбленого напою, переходили на імпортний чай.

Чорнобильська хмара над узбережжям

Причиною чайного бойкоту стала не мода й не зростання цін, а страх перед радіацією. 26 квітня 1986 року на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС стався вибух, і хмара радіоактивних частинок піднялася в атмосферу. Вітер поніс її через Європу, а наприкінці квітня та на початку травня частина хмари досягла турецького чорноморського узбережжя.

Саме цими днями над північним сходом Туреччини — над провінціями Трабзон, Різе та Артвін — пройшли особливо сильні дощі. Вода вимила радіоактивні частинки з повітря й залишила їх на полях, чайних кущах, у річках та прибережних водах. За оцінками дослідників, у зоні випадіння небезпечних опадів опинилося близько 100 тис. осіб.





Провінція Різе — тут вирощують до 70% усього турецького чаю

Забруднення зазнали не лише чайні плантації, а й фундук, річкова риба та улови в Чорному морі. Караденіз виявився особливо вразливим: саме на цей регіон припав основний удар опадів, і саме тут зосереджене майже все виробництво турецького чаю.

«Безбожники та зрадники»: влада проти тих, хто сумнівався

Доки незалежні науковці та частина журналістів попереджали про забруднення, турецька влада обрала протилежну тактику переконування. Міністр торгівлі та промисловості Джахіт Арал демонстративно пив чай «Караденіз» перед камерами, аби довести його безпечність.



Міністр Джахіт Арал демонстративно п'є чай

24 червня 1986 року Арал виступив із різкою заявою на адресу критиків:

«Кожен, хто стверджував, що радіація вплинула на Туреччину, — безбожник і зрадник. Навіщо таким чином саботувати наш туризм і торгівлю?»

Після такого випаду більшість турецьких видань віддали перевагу тому, щоб не сперечатися з владою. Критичні публікації про забруднення майже зникли зі шпальт газет.

«Невелика радіація навіть корисна»

На всіх заходах для преси політичні лідери, включно з президентом і прем'єр-міністром, із задоволенням пили чай. При цьому на столі ніби ненароком опинялася упаковка одного з турецьких виробників.



Перша шпальта турецької газети 1986 року: «Ті, хто каже, що в Туреччині радіація — безбожники»

Іноді заяви чиновників лунали абсурдно. Джахіт Арал казав журналістам:

«Трохи радіації навіть корисно. Я п'ю 7–8 чашок чаю на день і почуваюся чудово. Навіть 20 чашок не зашкодять. Моя дружина теж щодня п'є чай. Ми ніколи не відправили б забруднений чай у продаж»

Міністр довкілля Доган Акюрек пішов ще далі: кілька разів перед камерами він умивався чаєм, доводячи його нешкідливість. Газети, отримавши сигнал «згори», теж змінили риторику. На їхніх шпальтах з'явилися заголовки на кшталт «Радіоактивний чай зміцнює здоров'я» та «Чай із радіацією смачніший».

Що приховували від покупців

У 1987 році Турецьке агентство з атомної енергії (TAEK) офіційно оголосило, що рівень радіації в чаї безпечний. Але незалежні виміри показували іншу картину: в окремих партіях турецького чаю знаходили від 35 000 до 60 000 беккерелів на кілограм — при безпечному порозі близько 40–50 Бк/кг.



Забруднений чай продавали всередині країни, а чисті партії йшли на експорт до Європи

Чистий чай держава відправляла на експорт, а забруднені партії залишалися на внутрішньому ринку: старі й нові запаси змішували, щоб знизити підсумковий рівень радіації. Університетам при цьому забороняли публікувати незалежні вимірювання.

Закордонні покупці реагували швидше за турецьких: у 1986 році Велика Британія повернула партію імпортного турецького чаю через перевищення норми радіації, а Німеччина та Нідерланди у вересні того ж року відмовилися від турецького фундука з тієї ж причини.

Зізнання через роки

Чайний ажіотаж тривав понад 3 роки й ущух лише до 1990 року. Але якою була ситуація з радіацією насправді? Тільки в 1992 році колишній на той момент міністр торгівлі Джахіт Арал зізнався: «Уряд дійсно приховував факти та цифри про вплив Чорнобиля на Туреччину».



Турецький фундук — другий продукт регіону, який постраждав від чорнобильського забруднення

Заява Арала викликала в суспільстві обурення, і чиновник вирішив «підсолодити пігулку»:

«Ми помстилися Радянському Союзу за кошмар Чорнобиля, експортуючи забруднений фундук до СРСР»

Але зробив він це даремно: увага одразу переключилася на фундук. З'ясувалося, що з 1986 року забруднені горіхи не лише відправлялися до СРСР, а й видавалися турецьким військовослужбовцям та школярам. До 1992 року влада вже захоронила понад 44 000 тонн забрудненого чаю й планувала захоронити ще близько 14 000 тонн. Сам Арал помер у 2011 році у віці 83 років від серцевої недостатності.

Довгий шлях назад до чашки чаю

Суперечки про наслідки чорнобильського забруднення для здоров'я турків не вщухають і досі. За даними Міністерства охорони здоров'я Туреччини, за останні десятиліття рак піднявся з 4-го на 2-ге місце серед причин смерті в країні. Але саме міністерство пов'язує це зростання насамперед із курінням та незбалансованим харчуванням, а не напряму з Чорнобилем.

Екологи з Greenpeace та жителі Караденіза з цією позицією не згодні: вони вказують на підвищену захворюваність на зоб і рак саме в чорноморських провінціях. При цьому окреме наукове дослідження, проведене в Різе через 22 роки після аварії, не виявило підвищеної частоти раку щитоподібної залози в місцевих жителів — точна оцінка шкоди для здоров'я залишається предметом суперечок.



Мітинг у провінції Караденіз у 33-ті роковини Чорнобильської катастрофи

Радіаційний фон у регіоні з часом повернувся до норми, а разом із ним повернулася й любов турків до чаю. Уже на початок 1990-х років напій знову посів звичне місце на кожному турецькому столі.



Сьогодні Туреччина знову утримує 1-ше місце у світі за споживанням чаю на душу населения

Історія з «радіоактивним чаєм» показує, як екологічна катастрофа здатна на роки змінити повсякденні звички цілої країни. Турецький чай у результаті повернув собі популярність, але пам'ять про ці роки й досі жива серед жителів Караденіза.

А як ви вважаєте: чи можна було уникнути такої кризи довіри, якби влада обрала іншу стратегію спілкування із суспільством? Діліться своєю думкою в коментарях!