Акули: у них немає кісток, а скелет — зовсім інше диво природи (8 фото)
У жодному з понад п'ятисот видів — від крихітної карликової акулы завбільшки з долоню до двадцятиметрової китової. І це не просто якась анатомічна дрібниця для любителів зоології. Саме з цього випливає геть усе, що ми знаємо та чого не знаємо про акул. 
Що за нісенітниця! — кричить акула. — Це я маю розбирати ваш внутрішній світ, а не ви мій!
Хрящ приблизно вдвічі легший за кістку. Для тварини, яка все життя перебуває у товщі води, це колосальна різниця. Річ у тім, що звичайна риба вирішує питання плавучості за допомогою плавального міхура — внутрішнього мішечка з газом, який дає їй змогу завмирати на потрібній глибині, мов повітряна кулька на невидимій нитці. В акули такого міхура немає. Вона тримається на плаву двома іншими способами. По-перше, завдяки легкому скелету. По-друге, у неї гігантська печінка, наповнена жиром, який легший за воду. Печінка акули займає до дев'яноста відсотків внутрішньої порожнини тіла й може становити чверть загальної маси тварини. У однієї білої акули вагою понад три тонни печінка заважила майже пів тонни. Це не просто орган, це вбудований поплавець, який до того ж слугує продуктовим складом на голодні місяці. 
Печінка акули тягнеться ледь не через усе тіло.
Другий бонус — гнучкість. Кістка тримає форму, а хрящ гнеться й пружинить. Завдяки цьому акула вигинається у воді так, як не зможе жодна риба з кістковим скелетом, розвертається практично на місці, а її щелепа розкривається ширше й б'є сильніше: гнучка конструкція амортизує удар і передає його далі замість того, щоб тріснути. Біла акула таранить тюленя на повній швидкості з такою силою, від якої кістковий череп просто розлетівся б на шматки. 
Дещо дивний хрящовий скелет акули. 
До речі, скати, найближчі родичі акул, теж складаються з хрящів.
Проте за такі переваги доводиться розплачуватися... Якщо немає міхура, отже, не можна просто зависнути у воді. Акула важча за воду й повільно тоне, якщо припиняє рухати плавцями. Через це чимало видів приречені на довічний рух, а деякі з них ще й дихають лише під час плавання, проштовхуючи воду через зябра завдяки власному руху вперед. Зупини таку — і вона задихнеться. А головне: немає кісток — немає й кісткового мозку. У нас із вами кров утворюється всередині кісток, і це одна з основних їхніх функцій, про яку мало хто згадує. Акулі ж довелося перенести кровотворення в інші органи, адже робити кров їй просто ніде. Тож ця бойова машина, яку ми вважаємо еталоном сили, влаштована за принципом «все легке, все гнучке, нічого зайвого» — і змушена платити за це вічним рухом. 
У самурая немає мети — тільки шлях.
Дещо тверде в акули все-таки є, і ви здогадуєтеся, що саме. Зуби. Щоправда, розташовані вони не так, як у нас: вони не врослі в щелепу намертво, а лежать наній рядами, один за одним, мов набої в обоймі. Передній ряд працює, наступні чекають на свою чергу, і весь цей конвеєр повільно рухається вперед. Утратила зуб — за кілька днів на його місце виїжджає новий. За життя акула змінює тисячі зубів, розсіюючи їх дном океану. 
Майже як барабан у револьвері...
А ще акула не залишає по собі тіла! Хрящ не перетворюється на камінь. Він гниє, розчиняється та зникає безслідно за лічені тижні після смерті. Скам'яніти може кістка, а її в акули немає. Тому від акули, яка померла десять мільйонів років тому, до нас доходять лише зуби. Більше нічого. Ані скелета, ані черепа, ані відбитка тіла — лише розсип трикутних емалевих уламків у давньому мулі. Згадайте мегалодона, найвідомішу вимерлу акулу у світі. Ми знаємо про нього практично тільки за зубами. Все решта — довжина, вага, форма тіла, пропорції плавців, звички — відтворено здогадами за аналогією із сучасними акулами. 
О, чипсинка сама пливе до рота.
Ми звикли вважати акулу примітивною — мовляв, прадавня істота, до кісток просто не доросла, застрягла на пів шляху. Так-от, схоже, все якраз навпаки. Дедалі більше знахідок свідчать про те, що спільні предки щелепних хребетних мали кістки. У 2020 році описали стародавню панцирну рибу віком близько 410 мільйонів років, яка стояла близько до розгалуження, від якого пішли і ми, і акули, — і в її черепі кістка була, до того ж справжня, внутрішня, саме того типу, з якого побудовані й ми. Виходить, що акула кістку не «не встигла отримати». Вона її втратила. Відмовилася від неї. Десь на своєму шляху її предки скинули важкий скелет і залишилися з легким та гнучким, бо у воді це виявилося вигідніше. І в такому вигляді вони пройшли крізь усі великі вимирання, пережили динозаврів, пережили появу та зникнення сотень інших хижаків і доплыли до нас практично без змін. 
Виходить — величезний хрящ плаває у величезному супі.
