Він зізнався у 30 вбивствах, яких не коїв — і обдурив усю Швецію (11 фото)

Найстрашніший серійний вбивця в історії Швеції нікого не вбивав. Стуре Бергвалл провів у психіатричній клініці понад двадцять років — і майже весь цей час видавав себе за монстра, зізнаючись у вбивствах, яких не коїв. Вісім судів повірили йому на слово. З'ясовуємо, як це стало можливим і хто зрештою викрив обман.





Поява Томаса Квіка

У 1991 році до психіатричної клініки Сетер потрапив 41-річний Стуре Бергвалл. Його відправили туди після невдалого пограбування, а не у справі про вбивство. Чоловік багато років боровся із залежністю від транквілізаторів. Близьких людей у нього майже не було.

Лікарі клініки застосовували суперечливу психоаналітичну методику. Вони переконували пацієнтів, що тяжкі дитячі травми ховаються в підсвідомості. Тому терапевти заохочували спроби їх «згадати». Бергвалл виявився вдячним учнем. Спочатку він зізнався у кількох крадіжках, а згодом заговорив про давнє нерозкрите вбивство. Чоловік узяв псевдонім Томас Квік — дівоче прізвище своєї матері. Так пацієнт клініки перетворився на того, кого шукала поліція — на серійного вбивцю.



Стуре Бергвалл у 1991 році, невдовзі після госпіталізації до клініки Сетер

Бергвалл мав психічні розлади, але зовсім не був наївним. Він швидко збагнув: що моторошніше зізнання, то більше уваги воно привертає. Терапевти слухали його затамувавши подих. Лікарі призначали нові дози заспокійливих. З рядового пацієнта він перетворився на зірку клініки, а невдовзі — і всієї шведської криміналістики.

Дитинство у тіні владної матері

Стуре Рагнар Бергвалл народився 26 квітня 1950 року в селищі Корснес поблизу міста Фалун. У родині росло семеро дітей. Батьки зловживали алкоголем, а в домі панувала владна мати. Діти її боялися. Саме її дівоче прізвище — Квік — Бергвалл візьме собі через багато років.





Стуре Бергвалл із сестрою-близнючкою. 1964 рік

Кримінальні нахили виявилися у Стуре ще в підлітковому віці: спочатку дрібні крадіжки та бійки, згодом — куди серйозніші злочини. У 1970 році, у віці 19 років, його засудили за насильство над малолітніми хлопчиками. Замість в'язниці суд направив його на примусове психіатричне лікування. Так розпочалося перше, але далеко не останнє перебування Бергвалла у психіатричній лікарні.

У наступні роки він ще не раз опинявся у клініках: боровся з наркотичною залежністю, отримав діагноз «розлад особистості». За даними одного медичного журналу, саме тоді він тяжко поранив ножем чоловіка. Але й цей інцидент не закінчився в'язницею — Бергвалла знову відправили на лікування.

Пограбування, що обернулося провалом

У 1990 році сорокарічному Бергваллу терміново знадобилися гроші, і він зважився на збройне пограбування. Разом із молодим спільником, якому суд пізніше призначив три с половиною роки колонії, він удерся до будинку банківського службовця неподалік Фалуна. Злочинці захопили господаря та його родину в заручники, вимагаючи надати доступ до банківських коштів.



Шведська поліція на місці злочину. Пограбування стало останньою краплею перед госпіталізацією Бергвалла до Сетера

Задля конспірації грабіжники одягли балаклави й маски Санта-Клауса, а розмовляли із награним фінським акцентом. Проте задум провалився майже одразу: Бергвалл роками тримав тютюновий кіоск по сусідству з банком, тож працівники впізнали його голос. У результаті поліція затримала обох злочинців за лічені години.



Фалун — місто в центральній Швеції, де минула значна частина життя Бергвалла

Спільника відправили до в'язниці. Самого ж Бергвалла після судово-психіатричної експертизи помістили до клініки Сетер для злочинців, яких визнали психічно хворими. Так розпочався шлях, що за рік приведе до появи Томаса Квіка.

Культ Маргіт Норелл і пастка «спогадів»

Коли Бергвалл почав зізнаватися у вбивствах, його лікуванням зайнялася група психологів на чолі з Маргіт Норелл. Вони не просто спостерігали за пацієнтом. По суті, фахівці вибудовували його особистість наново. Норелл просувала ідею: Квік витіснив кошмарні спогади про злочини зі свідомості. Витягти їх можна лише через занурення в найдрібніші деталі — так вважала психологиня.



Томас Квік зізнався у вбивстві всіх цих людей — згодом виявилося, що він не мав стосунку до жодного зі злочинів

Це була пастка. Слідчі не мали ні відбитків пальців, ні знарядь убивства, ні результатів ДНК-експертизи. Тому они самі, часом того не прагнучи, підказували Квіку деталі, яких бракувало. Якщо він помилявся в описі місця злочину, детективи везли його туди. А потім знаходили збіги вже у новій версії розповіді.



Стуре Бергвалл на черговому засіданні суду, 2008 рік

Утворилося замкнене коло, вигідне усім. Поліція закривала справи, які роками висіли нерозкритими. Прокурори отримували гучні вироки. Психологи — підтвердження власної теорії. Ніхто не поставив головного запитання: якщо злочини дійсно мали місце, чому докази з'являлися лише після підказок слідчих?

Ганнес Растам руйнує міф

Викриття стало можливим лише за роки — завдяки журналісту Ганнесу Растаму. До 2008 року Квік уже 7 років мовчав і відмовлявся від будь-яких контактів із пресою. І все ж Растам домогся зустрічі. Разом із колегою, журналісткою Дженни Кюттім, він підняв поліцейські архіви, а потім зіставив їх із протоколами допитів. Причому саме цього слідчі не робили роками.



Журналіст Ганнес Растам, який домогся зустрічі з Квіком, що мовчав 7 років

Виявилося, що чимало деталей Квік просто чув із тогочасних газет. Растам довів: за зізнаннями стоїть низка географічних неузгодженостей і прямих суперечностей. Його книжка та телевізійне розслідування приголомшили шведське суспільство. Стало очевидно: поліція, прокуратура та психіатри роками заплющували очі на очевидні прогалини у справі.



Бергвалл у вікні своєї палати в клініці Сетер

Того ж 2008 року Бергвалл офіційно відкликав усі свої зізнання. На жаль, Ганнес Растам не дожив до його звільнення: журналіст помер від раку підшлункової залози та печінки у січні 2012 року у віці 56 років. Втім, книжку про справу Квіка він устиг завершити буквально напередодні смерті.

Найбільша судова помилка в історії Швеції

Після відкликання зізнань розпочався тривалий перегляд справ. Один за одним суди скасовували вироки, ухвалені Квіку з 1994 до 2001 року. Крапку в цій історії поставили 30 липня 2013 року. Того дня суд зняв із Бергвалла останнє з восьми обвинувачень у вбивстві. Чоловік вийшов на волю вже під своїм справжнім ім'ям.



Стуре Бергвалл у 2016 році, через кілька років після звільнення

Історію Квіка назвали найбільшим судовим скандалом в історії Швеції. У 2015 році про неї зняли фільм «Зізнання Томаса Квіка». Його зрежисерував Браян Гілл, а в основу ліг матеріал Растама. Стрічка показує: самотній, психічно нестабільний чоловік майже двадцять років був для цілої країни втіленням зла. І майже ніхто не наважувався піддати це сумніву.

Як система створила монстра

Справа Квіка — хрестоматійний приклад групового мислення та колективного самообману. Слідчі та судді виявилися заручниками власного прагнення якнайшвидше розкрити давні вбивства. Коли один підозрюваний зізнається одразу в серії злочинів, це здається надто зручним виходом. Тому перевіряти цю версію ніхто не поспішав. Навпаки, будь-який критичний погляд сприймали як перешкоду, а не як необхідний етап розслідування.



Сьогодні Бергвалл мешкає сам у невеликому містечку на півночі Швеції — чепурний і ввічливий чоловік, схожий на шкільного вчителя на пенсії

Скандал змусив Швецію переглянути правила допитів. Переглянули й роль психотерапії у слідстві. Але головне запитання залишається відкритим: скільки ще подібних історій ховається у системах правосуддя інших країн? Там, де поспіх і жадоба гучних заголовков часом цінуються вище за сумнів.

Що страшніше: коли справжній злочинець лишається на волі — чи коли система свідомо призначає винного заради гарної статистики? Діліться думками в коментарях.