Каготи — таємниче плем'я недоторканних із Західної Європи (8 фото)

В Азії кастова система існує не одне тисячоліття. Відомо, що в Індії, Афганістані, Пакистані, Китаї та навіть Японії були свої недоторканні. А де-не-де вони є й досі. Скрізь гнані, цілком безправні парії, які не мали жодного шансу залишити свою соціальну групу, здавалося, могли існувати лише на Сході. Проте виявляється, що у середньовічній Європі теж була своя каста знедолених — каготи.





Як з'явилися на заході Франції та в Піренеях каготи, не знає ніхто. Щобільше, немає навіть точного пояснення походження цього слова. Уперше вони згадуються у писемних джерелах XI століття. Вже тоді це були недоторканні люди, які жили окремою громадою.



Село в Піренеях

В одних старовинних книгах каготів описують як низькорослих і кремезних людей із кучерявим темним волоссям. В інших, навпаки — як блакитнооких і білявих здорованів. Але майже всі джерела сходяться в одному: каготи мали круглі вуха без мочок.

Що заборонялося каготам

Жили каготи окремо від усіх, зазвичай за межами сіл і міст. Найчастіше це були болота, косогори, яри та інші непривабливі для проживання й землеробства місця. Каготи були позбавлені багатьох прав і свобод — їм заборонялися елементарні речі, доступні будь-якому жителю Франції.

Каготи не могли брати шлюб із тими, хто не належав до їхньої громади. Також їм заборонялося їсти, митися та навіть товаришувати зі звичайними людьми. Недоторканні не мали права торкатися перил східців чи майданчиків, а також огорож і парапетів мостів. Ховали їх на окремому цвинтарі, подалі від храмів і каплиць.





Процесія каготів іде через село. Старовинна гравюра

Чим вони відрізнялися від інших

Вулицями цих людей зобов'язували ходити зі спеціальними калаталами, які сповіщали всіх про наближення вигнанця. Точнісінько так блукали дорогами середньовічної Європи прокажені, з якими, до речі, каготів постійно ототожнювали. Вважалося, що, торкнувшись представника цієї касти, можна заразитися лепрой чи навіть чумою.

Крім того, каготів звинувачували в усіх можливих і неможливих гріхах: у викраденні дітей, чаклунстві, зраді та навіть канібалізмі. Археологи спеціально дослідили рештки з каготських могил, щоб з'ясувати, що ж було не так із цими людьми. Проте дослідники не виявили абсолютно нічого дивного. Прокажені та хворі на чуму серед каготів траплялися не частіше, ніж серед інших верств населення. Та й якихось дивних характерних відхилень у будові тіла вони не мали.



Насправді ж каготи виглядали як звичайні сільські та міські жителі. Це підтверджує той факт, що їх змушували нашивати на одяг розпізнавальний знак у вигляді червоної пташиної лапки. Ще однією ознакою вигнанця було взуття. Навіть найбідніші ізгої мусили мати взуття й ходити всюди лише в ньому. Босими каготів ніколи не бачили. Через це серед народу ходили байки, ніби замість стоп у них перетинчасті пазуристі лапи.

Чим заробляли на життя

Вибір ремесел для європейських паріїв також був обмеженим. Каготи мали право обирати лише ті професії, які були пов'язані з обробкою деревини або зі смертю. Вони працювали лісорубами, будівельниками, трунарями, гробокопателями й катами. Дуже багатьма серед представників цього племені були теслі. За давніх часів, якщо в обліковій книзі навпроти імені стояв фах «тесля», це майже напевне був кагот.

Попри упереджене ставлення, каготам довіряли будівництво дерев'яних храмів. З часом у цій майстерності вони досягли значних высот. А от відвідувати церкви їм доводилося з обмеженнями. У задній частині храму робили особливі, дуже низькі двері, над якими висів напис «кагот».



Двері на задньому фасаді церкви в Піренеях

Під час служби вигнанці сиділи окремо від решти парафіян, за перегородкою. А причастя священник подавав їм на ложці, прикріпленій до довгої палиці. Каготи мали навіть власну кропильницю зі свяченою водою. І якщо хтось із вигнанців наважувався опустити руку в загальну кропильницу, за покарання йому могли відтяти кисть.

Каготи в літературі та… архітектурі

До XV століття каготи стали загальновизнаними віртуозами деревообробки та перетворилися на гільдію теслярів. Вони вже не лише зводили храми, а й виготовляли меблі, вози, сільськогосподарський інвентар, а також бочки для вина й діжки для води.

Каготи залишили свій слід і в середньовічній літературі. Франсуа Рабле у романі «Гаргантюа та Пантагрюель» згадує, що на одній із стін Телемського абатства був напис, який забороняв входити на його територію «лицемірам, фанатикам і каготам». Офіційно всі обмеження щодо цієї групи людей скасували під час Великої французької революції, проте насправді недоторканних продовжували утискати й надалі.



Під час революції чимало каготів, скориставшись безладом, кинулися до архівів. Там вони заходилися знищувати записи про своє походження, аби вирватися з касти вигнанців. Багатьом це допомогло, і колишнім ізгоям вдалося асимілюватися серед звичайних французів та почати жити як усі.

Та історія європейських паріїв на цьому не закінчилася. У 1847 році французький письменник та історик Франциск Мішель, готуючи до друку книжку «Історія проклятих рас», зробив несподіване відкриття. Виявилося, що понад 10 тисяч каготів і далі жили по-старому, зневажувані всіма, у селах Гасконі та Наварри.



Церква в Піренеях

Відгомін нетерпимості до цих людей можна знайти й сьогодні. У сучасній французькій мові слово «кагот» вважається лайливим. А понад 60 храмів у Піренеях мають окремі входи з дискримінаційним написом «Cagot». Звісно, через них уже нікого не змушують ходити на службу, але й прибирати цю ганебну згадку не поспішають.

Етимологія назви кагот

На початку нашої розповіді ми вже згадували, що походження цього народу та його назви досі оповите таємницею. Існує кілька версій, які поки нічим не підтверджені. Хтось із науковців стверджує, що «кагот» походить від canis gothus — «готський собака», а самі ці люди були нащадками вестготів.

Інші переконують, що їхня назва походить від окситанської лайки cago — «лайно» або іспанського слова cafo — «прокажений». Є й версія, ніби каготи були нащадками мавританських воїнів, які залишилися у Франції та Іспанії після мусульманського вторгнення у VIII столітті. Існують і зовсім безглузді, фантастичні припущення, які не мають нічого спільного з реальністю.

Горді каготи

Найнавіжіша теорія з'явилася буквально кілька років тому. Англійський письменник Грем Робб у книзі «Відкриття Франції» припустив, що каготи колись були гільдією середньовічних столярів, які досягли у своїй справі вершин майстерності. А ставлення до них як до недоторканних поступово сформувалося через банальну заздрість та інтриги менш успішних конкурентів.



Марі-П'єр Мане-Боузак

Дивовижно, але у світі є одна людина, яка вважає себе каготом і пишається цим. Француженка Марі-П'єр Мане-Боузак упевнена, що її далеким предком у VIII столітті був мавританський солдат, і називає себе «останнім каготом у світі». Усе, що пов'язане з каготами, й досі оповите таємницями та забобонами. Існує лише одне місце у світі, присвячене цьому дивному й знедоленому народові — Музей каготів у замке Нест (Nestes), збудованому в IX столітті у Верхніх Піренеях.