15 реальних фото іранського шаху та його гарему, у якому було майже 100 жінок (15 фото)

Європейці зазвичай уявляють гарем такою собі обителлю молодих і вродливих жінок із арабських казок «Тисяча й одна ніч». Утім, цікаві світлини гарему Насер ад-Дін Шаха Каджара, який правив в Ірані наприкінці XIX століття, вщент руйнують звичні стереотипи. У нашому огляді ви можете на власні очі побачити красунь із гарему іранського правителя.

Насер ад-Дін Шах Каджар — четвертий шах Ірану. Він посів престол у 1848 році та правив упродовж 47 років. Його правління стало найтривалішим у 3000-літній історії країни.







Насер ад-Дін Шах Каджар — щасливий володар гарему.

Історики свідчать, що для свого часу Насер ад-Дін Шах Каджар був досить освіченим і мав славу сибарита — настільки, що згодом це викликало обурення його оточення.





Ад-Дін Шах Каджар і фотограф Севрюгін перед фотозйомкою.

Однією з численних пристрастей шаха Каджара була фотографія. Робити знімки йому подобалося ще з дитинства, а прийшовши до влади, він вирішив облаштувати у своєму палаці першу офіційну фотостудію. У 1870-х роках у Тегерані відкрив власне ательє фотограф Антон Севрюгін, який і став придворним фотографом іранського правителя. Севрюгін створив фотолітопис Ірану й за свої заслуги був удостоєний почесного титулу.



Головний вхід до палацу Гулістан.

Фотограф міг знімати самого шаха, його родичів-чоловіків, придворних і слуг. А за собою Каджар, як палкий шанувальник фотомистецтва, залишив право знімати власний гарем, де, за свідченнями істориків, було приблизно 100 наложниць.



Полнота як головний критерій краси.

Відомо, що світлини Насер ед-Дін Шах проявляв і друкував сам у палацовій лабораторії та зберігав в атласних альбомах у палаці Голестан, де нині працює музей.



Незрівнянна Аніс аль-Долех — улюблена дружина шаха (праворуч).

Унікальність знімків його наложниць полягає в тому, що за тогочасними шиїтськими законами заборонялося фільмувати обличчя людей, а тим паче жінок. І лише наймогутніша людина в країні могла дозволити собі порушити цей закон.



Аніс аль-Долех, або Задушевний Друг Держави.



Незрівнянна Аніс аль-Долех (сидить).

Фотографії жінок спростовують загальноприйняті уявлення про життя в гаремі: дружини шаха мають цілком сучасний для тієї епохи та впевнений вигляд, вони спокійно дивляться в об'єктив, без жодного кокетування чи сором'язливості.



Насер ад-Дін Шах Каджар із деякими жінками з гарему.

Можна навіть припустити, що дружини в гаремі мали дружні стосунки — на деяких світлинах зафіксовано групи на пікніку.



Гарем на пікніку.



На худорлявість мешканки гарему не скаржилися.

Зі світлин можна скласти уявлення про вподобання іранського монарха: усі жінки огрядні, з густими зрослими бровами й добре помітними вусиками. Чітко видно, що жінки не недоїдали й не були обтяжені фізичною працею. Знавці подейкують, що в колекції Голестану є навіть фото у стилі ню, однак їх надійно заховано.



Молода наложниця з кальяном.



На багатьох фото наложниці гарему зображені в коротких пишних спідницях, схожих на балетні пачки (шалітех). І це невипадково.



Відомо, що в 1873 році Насер ед-Дін Шах на запрошення Олександра II відвідав Санкт-Петербург і побував на балеті. За переказом, він був настільки чарований танцівницями, що запровадив шалітех і для своїх жінок. Щоправда, від мусульманських хусток наложниці могли відмовитися тільки перед фотокамерою. Утім, не виключено, що це лише легенда.



Дами з гарему в балетних пачках.

Коментар фахівця

Добірку світлин прокоментував старший науковий співробітник Центру арабських та ісламських досліджень Інституту сходознавства РАН, кандидат історичних наук Борис Васильович Долгов:

«На фото дійсно жінки. Це не гермафродити й не чоловіки, як сьогодні дехто міг би подумати. Безусловно, такі мешканці в гаремах також були, але їх тримали в таємниці, оскільки Коран цього не схвалював. А щодо краси… Як то кажуть, на колір і смак товариш не всяк. Щодо волосся на обличчі — це притаманно східним жінкам. Утім, не можна відкидати й того, що володарю гарему просто подобалися "вусаті" дами. Зрослі брови були на той час у моді, а повнота слугувала синонімом краси. Жінок у гаремі спеціально дуже ситно годували й не давали їм активно рухатися».

Існує ще одна версія щодо того, хто ж зображений на світлинах — це чоловіки-актори першого державного театру, створеного за наказом шаха Насереддіна (великого шанувальника європейської культури) при Політехнічному училищі Дар-ель-Фунун у 1890 році, які розігрували сатиричні п'єси винятково для палацової знаті. Організатором цього театру був Мірза Алі Акбар Хан Наггашбаші, якого вважають одним із засновників сучасного іранського театру. Оскільки жінкам заборонялося виступати на сцені, ці ролі виконували чоловіки. Перші жінки вийшли на сцену в Ірані лише 1917 року.

У 1861 році Мірза Мальком-хан у Стамбулі видав три сатиричні п'єси: «Пригода Ашраф-хана, губернатора Арабістану», «Методи управління Заман-хана з Боруджерда» та «Шахкулімірза вирушає у паломництво до Кербели». Мірза Мальком-хан став зановником іранської драматургії, хоча його п'єси призначалися здебільшого для читання (у театрах ніколи не ставилися). У другій половині XIX століття з'явилася п'єса на місцеву тематику невідомого автора «Скандал у присутності його величності», близька за духом до сатиричних творів Мірзи Мальком-хана.