Історія міфічної планети Вулкан (2 фото)

У XIX столітті астрономи зіткнулися з проблемою, яка виглядала як дрібна похибка, але вела до далекосяжних висновків. Спостереження показували, що Меркурія орбіта повільно повертається в просторі: точка перигелія зміщується приблизно на 574 кутові секунди за століття. Проте ньютонівська (класична) механіка передбачала усунення на 531 кутову секунду, пов'язане з гравітаційним впливом інших планет Сонячної системи.





"Хвостик", що залишився, в 43 кутові секунди за століття деякі вчені того часу пов'язали з ще одним джерелом тяжіння, яке поки нікому не вдавалося спостерігати безпосередньо. Так народилася гіпотеза про планету Вулкан — невидиме тіло між Сонцем і Меркурієм. Пояснення звучало досить переконливо: планета невелика, спостерігати її важко через яскравість Сонця, але коли з'являться нові телескопи та більш чутливі інструменти, існування Вулкана неодмінно буде підтверджено.

Втім, далеко не всі допитливі уми людства поділяли цю концепцію. З'явилася сміливіша думка: можливо, проблема не в "прихованій планеті", а в тому, що наша теорія гравітації в її класичному вигляді може бути неповною.

Відповідь було знайдено вже у XX столітті. Загальна теорія відносності Альберта Ейнштейна дала природне пояснення аномалії: біля масивного тіла (Сонця) простір-час викривляється, і орбіта планети (Меркурія) прецесує сильніше, ніж передбачає ньютонівська модель. Ті "зайві" 43 кутові секунди за сторіччя виявилися не доказом існування ще однієї планети, а прямим ефектом релятивістської гравітації, в рамках якої гравітація розглядається не як сила, а як результат кривизни часу-простору, викликаної масою-енергією.

Що між Сонцем та Меркурієм насправді

Планети Вулкан не існує, але це не означає, що простір між Сонцем та Меркурієм має бути абсолютно стерильним. Теоретично всередині орбіти Меркурія є область динамічної стійкості, де могли б існувати "вулканоїди" - невеликі астероїди, що обертаються відносно безпечній відстані від світила.



Меркурій "очима" космічного апарату NASA "Марінер-10", березень 1974 року

Їх шукали у даних космічних апаратів та спеціалізованих сонячних обсерваторій, але нічого масивного не знайшли. Сучасна астрономія виключає існування вулканоїдів діаметром понад шість кілометрів, тому якщо між Меркурієм і Сонцем щось і обертається, то це дуже малі небесні тіла, які просто губляться в сонячному світлі.

Історія Вулкану - важливе нагадування: якщо спостереження не сходяться з розрахунками, не потрібно поспішати з радикальними поясненнями. Іноді це свідчить, що теорія, що у нас на озброєнні, визначає реальність в повному обсязі і вимагає перегляду.

Яскравим прикладом є спостереження космічного телескопа NASA "Джеймс Вебб", який виявив "неможливі" зрілі галактики в ранньому Всесвіті. Це не доказ того, що Великого вибуху не було, але серйозний аргумент на користь того, що наше розуміння зародження та еволюції галактик потребує уточнення.