Звідки пішла традиція чайових (8 фото)

Сьогодні практично у будь-якій країні є така традиція - залишати "на чай". Довгі роки люди, без примусу, залишають доплату за надану послугу. У ряді закладів та країн чайові навіть включені до рахунку за замовчуванням. Але звідки це взагалі пішло?





Насправді достовірних фактів про виникнення чайових немає. Історики все ще сперечаються про це і одна з версій, що традиція пішла від головних шанувальників чаю - англійців.

Версія перша

В одній із німецьких хронік 14 століття можна зустріти згадку про маленьку доплату за ту чи іншу послугу. У ті роки чи не єдиним джерелом води у місті були колодязі. Брати звідти воду міг хто завгодно, а от дотягнути щонайменше повних два відра міг не кожен. Голь на вигадку хитра і біля кожної криниці щодня стояв міцний хлопець, готовий за пару монет донести воду до будинку.

Послугу цю називали trinkgeld. Якщо перекласти дослівно, то вийдуть "питні гроші", що вже схоже на чайові.



Версія друга

Англійська. Наприкінці 1680-х років видавець Едвард Ллойд відкрив власну кав'ярню, де, власне, і жив і працював. Заклад чомусь полюбили морські вовки і часто там збиралися капітани, боцмани та інші, нижчим рангом. Причому не просто побалакати за філіжанкою чаю, а й вирішити якісь справи - оформлення страховки на вантажі та судна.

Якоїсь миті Ллойд придумав систему добровільного заохочення офіціантів, поставивши в залі невеликі контейнери, щоб будь-хто міг кинути гроші. Назвав він ці коробочки "страховкою проворства", мовляв, щоб працівники залу рухалися швидше і спілкувалися ввічливіше.

Схоже на чайові? Дуже.





Версія третя

І теж із Англії. Оскільки чай довгий час був дорогим задоволенням, його могла пити лише знати. Любили вони після обіду відпочити не просто так, а в таких чайних садах. Причому не просто сидіти та милуватися природою. Чайна церемонія була з точним розпорядком, а молодь могла не лише поспілкуватися, а й потанцювати.

На всіх столиках стояли невеликі коробочки з написом "для забезпечення швидкого обслуговування" і вважалося, що чашка чаю з'явиться на столі швидше, якщо кинути туди пару монет.



Версія четверта

Історики називають її пасторальною. Знову Англія, а століття вже 16. Тут саме йдеться про відоме five o'clock - традиція, що зародилася у неквапливій Великій Британії. Чаювання тривало не одну годину і гості частенько могли залишитися у господарів будинку з ночівлею. І вважалося, що вони, у такому разі, повинні нагородити прислугу невеликою сумою грошей, яка піде на чай із печінками для прислуги.



Є також версії та менш поширені, але від цього не менш примітні. У ряді джерел говориться, що певну подобу чайових можна віднести аж до кінця 15 століття і чай тут взагалі був не до чого. Чайові давали катам. Забезпечені європейці, коли розуміли, що іншого виходу, крім плахи, у них не залишилося, віддавали останнє (або навіть просили рідню зібрати потрібну суму), щоб померти швидко і без болю. "Горлові" гроші допомагали померти за один, максимум, два удари сокирою. Адже це тільки в кіно - хрясь! І все, котиться голова. Насправді таке було рідкістю.



Ну і куди ж без містики, правда? Начебто традиція походить від якоїсь таємної мови Англії кінця 16 - початку 17 століть. Вираз to tip сьогодні дуже поширене і тоді воно означало "відстібати", тобто віддавати комусь частину у справах не зовсім правильних. Причому слівце було не ходове, а використовувалося у закритих колах, у які не кожного пускали.

Через деякий час, на початку 18 століття словосполучення повернулося вже в англійську літературу і було вже цілком безневинним "поділитися", "віддати щось маленьке".