Мураха, Тула, Турист, Тулиця - історія та подробиці (54 фото)

Категорія: Ностальгія, Мотоцикли, PEGI 0+

9 квітня 2013

Давно переконався, що багато хто, виявляється, навіть не знає, як виглядає мотороллер Мураха, хоча майже всі його бачили, але що він так називається – не здогадувалися. Тому хочу загалом розповісти про моделі Тульського машинобудівного заводу та імена конструкторів.

Почалося все 27 квітня 1957 року, коли з конвеєра Тульського машинобудівного заводу офіційно зійшов перший моторолер (зараз ми це називаємо скутером) Тула Т-200.

Прародителем Тули став Goggo-roller ТА200, що випускався у ФРН.

Тула мала восьмисильний двигун робочим об'ємом 199 см3, 4-ступінчасту коробку передач в одному блоці з мотором, ланцюговий привід заднього колеса, 10-дюймові колеса, вилку типу передньої підвіски, що штовхає. Вага -155 кг, максимальна швидкість - 80 км/год, витрата палива під час руху зі швидкістю 45-50км/ч на 100 км - трохи більше 3,4 літра. Місткість паливного бака 11 літрів + 0,5 резерв, допускалося використання бензину А-66. Так само вона мала примусове повітряне охолодження, електрозапуск замість кік стартера та однотрубні амортизатори, які на той час практично не застосовувалися навіть на мотоциклах.

На панелі приладів знаходився спідометр, центральний перемикач (служить для включення світла і об'єднаний разом із замком запалювання), індикатор включеної передачі, індикатор нейтральної передачі (зелене вічко) і індикатор заряду акумулятора (червоне вічко), а під панеллю знаходився гачок.

У ногах зліва розташовувалася педаль перемикання передач, а праворуч - педаль заднього гальма.

Моторний відсік обладнано ліхтарем, на наступних моделях його прибрали.

У 1961 році побачила світ оновлена «Тула», модель Т-200М, у якої маса була знижена до 145 кг, а потужність за рахунок застосування зміненої головки циліндра зросла до 9 л. с. Крім того, вона отримала кік-стартер, змінився тип передньої вилки. Замість вилки з підвіскою важеля типу, що штовхає, стали використовувати вилку тягнучого типу і головна візуальна відмінність - інше за формою крило, а так само багато інших дрібниць.

Під сідлом був ящик для інструментів.

Проведення так само як і у Т-200 йшло під моторолером.

У 1961 році було випущено партію з 94 легкових моторолерів з бічним причепом Т-200К. Кузов "коляски" був запозичений у бокового причепа "ІЖ-56", рама мала оригінальну конструкцію. Ходова частина моторолера була посилена.

Наступна модернізація відбулася в 1967 році, модель назвали «Турист». У цій конструкції було усунуто більшість недоліків моторолера Т-200/Т-200М. Несучий капот дозволив відмовитися від масивного трубчастого підрамника в задній частині машини, новий передній важіль вилка штовхаючого типу забезпечив хорошу керованість. Мотороллер мав суттєво змінений дизайн. Старий, але форсований мотор шляхом внесення деяких коректив (за рахунок покращення фаз газорозподілу, форми камер згоряння та збільшення ступеня стиснення), збільшився у потужності на 20% - з 9 л.с. при 4500 об/хв. до 11 л.с. при 5600 об/хв. Підвищення ступеня стиснення зажадало застосування бензину з октановим числом не менше 72. Максимальна швидкість - 85 км/год, бак на 12 л, витрата палива 3-3,5 літра на 100 км, також з'явилися сигнали повороту, чого ще не було в штатному виконанні на Т-200М. Кузов "Туриста" став набагато міцнішим, центр тяжіння помітно знизився. У крилі переднього колеса розташовувався скриньку для інструментів.

У 1971 році було здійснено модернізацію "Туриста". Модель називали "Турист-М". Найголовніше - ступінь стиснення була збільшена до числа 7,8, двигун тепер працював на бензині А-76, і його максимальна потужність зросла до 12 к.с. Максимальна швидкість зросла до 90 км/год. Мотороллер отримав новий глушник сигарообразного типу. Інструментальний ящик, який спочатку знаходився в ніші кожуха переднього колеса, переїхав під сідло.

Перед водієм розташовувався спідометр, ліворуч був перемикач далекого/ближнього світла та кнопка звук

ового сигналу, праворуч перемикач покажчиків поворотів, під кермом знаходилося до 3 контрольних вічка, індикатор нейтральної передачі (зелений), індикатор заряду акумулятора (червоне вічко), індикатор покажчиків повороту (помаранчевий). Під ними знаходився замок запалювання та кнопка включення освітлення, а нижче – панель, що закриває електропроводку.

1978 року розпочиналося серійне виробництво моторолера "Тулиця" (модернізація Турист-М). Він отримав двигун з алюмінієвим циліндром і чавунною гільзою (що дозволило повністю позбутися головного лиха "чавунку" - прихватів поршня), триканальне продування. Все це збільшило максимальну потужність двигуна до 14 л. Машина полегшала до 140 кг та мала максимальну швидкість 97 км/год. Зовні новий моторолер майже не відрізнявся від "Туриста" - його можна було впізнати лише з алюмінієвих литих маточин коліс і вкороченого глушника.

Остання модифікація 1986 Туліца-02М. Як завжди, збільшили потужність та зменшили вагу: 14,5 л.с. та 134 кг, на впуску поставили пелюстковий клапан, що дозволило зменшити витрату, та також оновили облицювання. Максимальна швидкість 100 км/год.

На цьому історія легкових моторолерів закінчується, але на базі кожного з них був створений вантажний моторолер, по суті це був легковий варіант, просто позаду було 2 колеса та кузов. Вантажні моторолери мали навіть більшу популярність, ніж легкові, всі вони були з різними заводськими індексами, але називали їх одним словом – Мураха.

На початку 1957 року перші зразки вантажного моторолера ТГ-200 (назви «Мураха» ще не носив) були виготовлені та почалися дорожні випробування.

У дослідних зразках - використовувалися вузли з інвалідної мотоколяски, що випускається в м. Серпухові: диференціал і балансири. В іншому вантажний моторолер мав уніфіковані з легковим вузли: двигун, рульова вилка з передньою підвіскою та колесом, кермо, електрообладнання, система вихлопу, передній щит з настилом, кожух переднього колеса, колесо переднє з гальмом, електрообладнання та двигун з глушником. Завдяки диференціалу мотороллер отримав передачу заднього ходу. При випробуваннях виникла потреба, окрім електростартера, мати дублер – кікстартер, надалі його впровадили і на легковому моторолері Т-200М. Після нетривалого його випуску ця модель була перероблена і в такому вигляді випускається досі, змінилися лише конструкції облицювання, сідла, керма. На базі моторолера ТГ-200 були розроблені та освоєні виробництвом його модифікації з кузовом-фургоном та ізотермічним фургоном ТГ-200Ф та ТГ-200І.

Крім всього, в процесі експлуатації у споживача виявилася необхідність зміни параметрів рульового управління та жорсткості передньої підвіски, тому на моторолері було зроблено ще й демпфер керма. Перші серійні вантажні моторолери ТГ-200 мали такі технічні дані: двигун 2-тактний, робочий об'єм 199 см3, потужність 8 к.с., вантажопідйомність 200 кг, максимальна швидкість 50 км/год., витрата палива на 100 км. - До 7л. маса 265 кг (з кузовом) та 310 кг (з фургоном). Всі зміни, що покращують легковий моторолера, негайно впроваджувалися і на вантажному моторолері, тому в принципі по двигуну нічого нового сказати не можна, хіба що щоразу у вантажного моторолера збільшувалася вантажопідйомність і максимальна швидкість.

Після появи модернізованої Тули Т-200М у 1962 році аналогічну модернізацію зазнав вантажний моторолер. Він мав той самий індекс ТГ-200.

Перші серійні моторолери "Турист" зійшли з конвеєра в 1967 році, а в 1968 році почалося виготовлення вантажного моторолера ТГА-200 "Мурашка" з вузлами нової базової моделі та збільшеною до 250 кг вантажопідйомністю.

Під кузовом знаходилося запасне колесо та ящик для інструментів.

Акумулятор та проводка так само як на Туристах та Тулиці знаходилися між ніг водія.

Існував і вантажопасажирський варіант, не менш популярний, ніж просто вантажний.

У 1980 році було освоєно виробництво нового сімейства вантажних моторолерів на базі вузлів "Тулиці" із символічно збільшеною до 255 кг вантажопідйом

ємністю (індекс ТГА-200-01). З 1983 почалося поступове впровадження у виробництво вузлів нової гами моделей (ТМЗ-5.403). На першому етапі було освоєно виготовлення нового трубчастого керованого керма, повітряного фільтра з пластмасовим корпусом і паперовим фільтруючим елементом, встановлений більш економічний карбюратор К62.

У 1986 році моторолери отримали облицювання нової форми – плід колективної праці заводських дизайнерів. Легковий моторолер став називатися "Тулиця 2", а вантажні, у яких за рахунок оновленого двигуна вантажопідйомність піднялася до 320 кг - індекс ТМЗ-5.403-01 або Мураха 2.

Тульські міні-вантажівки були надзвичайно популярні в країні і за кордоном — з вироблених на ТМЗ у 1988 році 97996 моторолерів частка «Муравйов» склала 84%. Показово, що запчастини до них сьогодні можна купити не лише від вітчизняних кустарів, а й із заводів у Чехії, Польщі та, звичайно, Китаю.

Для вантажних моторолерів випускали варіанти із закритою кабіною. Вони були штампованою звареною конструкцією з листової сталі вагою 50 кг. Скло панорамного типу забезпечувало гарний огляд, воно було обладнане склоочисником із ручним приводом. Двері з гумовим ущільненням та м'яке сидіння робили поїздку в кабіні досить комфортною. За рахунок тепла, що відводиться від працюючого двигуна, при морозі до -25 ° С в кабіні температура не опускалася нижче +8.

З середини 90-х років випускалися так само пластмасові кабіни. Але обидва варіанти кабін дуже рідкісні в наш час.

Незвичайне замовлення було отримано заводом наприкінці 50-х років: виготовити партію мототаксі для ВДНГ. Конструкторська документація розроблена спільно з ЦКЕБ, і в 1960 партія з 50 мототаксі Т-200Т надійшла до замовника. Ці машини мали пристикований до задньої частини легкового моторолера відкритий двомісний кузов досить простої конструкції з двома передніми керованими колесами.

Для легкого захисту водія від негоди та зустрічного вітру для вантажних та легкових моторолерів з 1960 року до зупинки виробництва моторолерів випускався вітровий щит, що знімається.

Вантажний моторолера завжди мав гарний попит на зарубіжному ринку, і з метою розширення експортних поставок у 1989-1991 році було виконано роботу зі створення документації на складальні груп-комплекти вантажного моторолера та мотоцикла для підприємств Мексики, Колумбії, Аргентини. Керував роботою досвідчений начальник бюро Є.І.Гололобов. Відправлення виробів груп-комплектів дозволило значно знизити витрати на перевезення мототехніки, що експортується. Загальна кількість надісланої техніки за адресатами складено 12 868 виробів.

А ось Мураха на службі у аргентинської поліції =)

Також у 1985 році почалося серійне виробництво мотоцикла підвищеної прохідності «Тула» ТМЗ-5.951.

Найбільш яскравою рисою машини були широкопрофільні шини розміром 6,70-10”. Мотоцикл мав абсолютно нову конструкцію, за винятком двигуна. Він був оснащений звичайним тульським двохсот кубовим мотором з пелюстковим клапаном на впуску і мав потужність 15 кінських сил. Після модернізації 89 року мотоцикл отримав індекс «5.952».

Існував варіант Тули підвищеної прохідності на трьох колесах, він мав індекс 5971 і називався Тула трицикл. Всі вузли були ідентичні мотоциклу, тільки ззаду стояв редуктор від Мураха, за потреби його легко було переробити у двоколісний варіант.

Також завод мав багато різних розробок, які існували або як експериментальні, або були випущені в обмеженій кількості. Наприклад Мураха з самоскидним кузовом.

Самоскидний модуль до тульського легкового моторолера.

[img]https://cn13.nevsedoma.com.ua/photo/61/8/auto-05T.jpg[/i

mg]

Була розробка вантажного моторолера «Мурашка-4» з кабіною та дизельним двигуном, розрахованим на тривалий ресурс (80 тис. км) та велику вантажопідйомність (620 кг) для використання у межах міста та в сільській місцевості.

І ось такі моделі:

Багато уваги приділялося розробці абсолютно нового, 250 кубового двигуна, але на моторолери його ставити так і не почали.

Були спроби відтворити виробництво у 90-х роках, був розроблений та випущений обмеженим тиражем скутер Фрегат, який не витримав конкуренції з японськими аналогами та кризою.