25 кадрів, які пояснюють, чому 1970-ті повертаються в моду знову і знову (26 фото)
Її обличчя з'являлося у Vogue майже в кожному номері на початку 1970-х — утім, широкому загалу її ім'я було невідоме. Шарлі Стембер (справжнє ім'я — Інгмарі Густавссон) народилася в Швеції, а кар'єру зробила в Нью-Йорку, де її знімали Ірвінг Пенн, Річард Аведон і Франческо Скавулло. Вона не була екстравагантною дивою — радше ідеальним втіленням того, як має виглядати розумна, незалежна жінка нової епохи. Саме таких дівчат Revlon шукав для свого нового аромату Charlie — і Шарлі стала однією з перших «Charlie Girls», обличчям парфумів, які за перший рік продажів принесли бренду 10 млн доларів. У цій добірці — знімки з Vogue 1970–1974 років. 
На початку 1970-х Vogue переживав справжній розквіт. Журналом керувала легендарная Діана Вріланд, яка перетворила його на трибуну нового жіночого образу — вільного, освіченого, самодостатнього. Шарлі Стембер була ідеальною моделлю для цього наративу: жодної викличної екзотики, натомість витончена елегантність і вміння носити будь-яку річ так, ніби вона пошита саме для неї. 
Vogue, березень 1970. Сукня з індійськими мозаїками та шаль із золотою ниткою — Arnold Scaasi, фото Ірвінга Пенна.
На сторінках Vogue 1970 року її фотографували майже виключно Ірвінг Пенн та Річард Аведон — два головні фотографи епохи. Пенн відомий своїм мінімалістичним, скульптурним підходом до зйомки: біле або нейтральне тло, жодних зайвих деталей — лише одяг і обличчя. Аведон працював інакше — жвавіше, з більшою часткою руху та характеру. 
Vogue, січень 1970. Шкіряні штани з бахромою від коліна до щиколотки — Bonnie Cashin для Philip Sills, фото Річарда Аведона.
Bonnie Cashin, чий одяг Шарлі носить на цьому знімку, — одна з перших американських дизайнерів, які серйозно працювали зі шкірою та замшею в повсякденному вбранні. Її колекції для Philip Sills стали символом нью-йоркського практичного шику: нічого зайвого, натомість продумана конструкція та нетривіальні матеріали. 
Vogue, лютий 1970. Перука «каре з чубчиком» із модакрилу — колекція Chanel, не потребує миття. Фото Джанні Пенаті.
Мода на перуки на початку 1970-х була цілком серйозною. Chanel випускав синтетичні перуки з модакрилу — матеріалу, що імітує натуральне волосся, — і продавав їх як практичний аксесуар: поклала в сумку, одягла, пішла на вечірку. Фотограф Джанні Пенаті, італієць за походженням, багато працював для американського Vogue саме в цей період. 
Vogue, лютий 1970. Золотаве пальто з органзи поверх шифонової сукні — Christian Dior New York, лілова гама. Фото Ірвінга Пенна.
Christian Dior New York у 1970 році — це не паризький дім, а його американський підрозділ, який адаптував європейські тенденції під місцевий смак. Лілові, бузкові та сливові відтінки були того сезону головними кольорами розкоші: саме їх обирали для святкових і вечірніх колекцій. 
Vogue, січень 1970. Сукня з кавалерійського твілу — Donald Brooks, замшеві чоботи вище коліна — Christel of Copenhagen. Фото Аведона.
Дональд Брукс — нью-йоркський дизайнер, якого у 1960–70-ті роки тричі номінували на премію «Оскар» за роботу з костюмами до фільмів. У моді він був відомий точним кроєм і прискіпливим вибором тканин: «кавалерійський твіл» (cavalry twill) — щільна діагональна вовна, що початково використовувалася у військовій формі. 
Vogue, лютий 1970. Шовкова сукня з шифоновою шаллю та пір'ям — Elinor Simmons для Malcolm Starr. Фото Ірвінга Пенна.
Пір'я на початку 1970-х переживало пік популярності у вечірній моді. Malcolm Starr — нью-йоркський дім, що спеціалізувався на вечірніх та коктейльних вбраннях; його клієнтками були кінозірки та дружини политиків. Сукні з пір'їнками по краю шалі — пряме відсилання до голлівудського гламуру 1940-х, переосмисленого на новий лад. 
Vogue, лютий 1970. Шифонова сукня кольору яблучної зелені із шаллю, зав'язаною біля зап'ястків — Anne Fogarty. Фото Ірвінга Пенна.
Енн Фогарті відома насамперед сукнями в стилі new look 1950-х — пишні спідниці, тонка талія. До 1970-х вона перейшла до вільніших силуетів, але зберегла фірмову жіночність. Деталь із шаллю, зав'язаною біля зап'ястків маленькими бантами, — характерний для неї прийом: функціональність перетворюється на прикрасу. 
Vogue, лютий 1970. Темно-синя сукня з вовняного крепу з ґудзиками та поясом бежевого кольору — Geoffrey Beene. Фото Ірвінга Пенна.
Джеффрі Бін — один із найшанованіших американських дизайнерів тієї епохи. Його риса: строгість крою у поєднанні з несподіваними деталями — нестандартним кольором фурнітури, незвичним поєднанням фактур. Темно-синій із бежевим на цьому знімку — класичний Бін: майже формена строгість і водночас абсолютна елегантність. 
Vogue, лютий 1970. Кейп із темно-синього вовняного джерсі зі штанами — Originala, блуза з рюшами — Gregory, капелюх — Mr. John. Фото Пенна.
Капелюшник Mr. John (справжнє ім'я — Джон Піко Джон) був головним постачальником головних уборів для голлівудських зірок 1940–60-х і продовжував працювати на початку 1970-х. Його капелюхи носили Марлен Дітріх, Грейс Келли та Жаклін Кеннеді. На цьому знімку його робота — фінальний штрих образу в дусі елегантного андрогінного шику. 
Vogue, січень 1970. Єнотова шуба із замшевою бахромою — Fernando Sanchez для Revillon, чоботи — Ginza. Фото Алексіса Волдека.
Фернандо Санчес — аргентинський дизайнер, який зробив кар'єру в Нью-Йорку та прославився розкішними хутряними виробами та білизняним стилем в одязі. Його роботи для Revillon — одного з найстаріших французьких хутряних домів, заснованого в 1723 році, — поєднували традиційний хутряний люкс з актуальними силуетами 1970-х. Бахрома із замші на рукавах шубы — деталь, запозичена з одягу американських індіанців, яка в той період активно проникала у високу моду. 
Vogue, лютий 1970. Шовкова сукня із завищеною талією, принт — жовті та абрикосові квіти, оздоблення атласом — Miss Branell. Фото Пенна.
Силует «ампір» — із завищеною лінією під грудьми — повернувся в моду наприкінці 1960-х і залишався актуальним усе наступне десятиліття. Такий крій візуально подовжує фігуру та приховує талію: саме те, що було нужно в епоху, коли жіночий одяг звільнявся від корсетної логіки. 
Vogue, лютий 1970. Сукня-трапеція з крепу Blue Ridge-Winkler — Marshall Klugman для St. J.
Крій «трапеція» — прямий, що розширюється донизу, — був вигаданий Івом Сен-Лораном у 1958 році для дому Dior і до 1970-х став одним із базових силуетів американської повсякденної моди. Він давав свободу руху і не потребував корсета — що ідеально відповідало духу часу. 
Vogue, лютий 1970. Брючний костюм-трійка з поліестеру Trevira — Ilse Smith для Susan Thomas.
Trevira — торговельна марка поліестерового волокна німецького виробництва, яке у 1970-ті активно просувалося як «тканина майбутнього»: не мнеться, легко перуться, тримає форму. Брючний костюм-трійка з такої тканини — квінтесенція практичного міського стилю, який набирав сили разом із жіночим рухом за рівноправ'я. 
Vogue, січень 1970. Біле пальто-сукня з шовкового крепу, кант зі страусиного пір'я — Bill Blass. Фото Річарда Аведона.
Білл Бласс — один із головних американських кутюр'є XX століття. Його клієнтки — Ненсі Рейган, Барбара Буш, Керол Бернетт. Біле пальто-сукня з оздобленням зі страусиного пір'я — характерний для нього жест: строгий американський силует плюс одна розкішна деталь, яка змінює все. 
Vogue, січень 1970. Хутряний шарф із норки EMBA з хвостами — Reiss & Fabrizio, штани чуридар — Adolfo. Фото Джанні Пенаті.
Штани «чуридар» (churidar) — індійський тип обтислих штанів, що збираються складками біля щиколотки. Їхня поява на сторінках американського Vogue у 1970 році — прямий наслідок захоплення Сходом та східною культурою, яке охопило західну моду наприкінці 1960-х після подорожей «Бітлз» до Індії. Дизайнер Adolfo (Адольфо Сардінья) був відомий насамперед капелюхами та трикотажем, але в цей період активно експериментував з етнічними мотивами. 
Vogue, лютий 1970. «Ідеальне» темно-синє пальто з вовняного крепу — Seymour Fox, капелюх — Mr. John. Фото Ірвінга Пенна.
Редакція Vogue тоді без іронії писала про «ідеальне темно-синє пальто» — річ, яка мала бути у кожної стильної міської жінки. Силует: строгий у плечах і торсі, вільний від лінії стегна. Це і є візуальний код початку 1970-х — стриманість і впевненість без зайвих слів. 
Vogue, вересень 1971. Портрет Шарлі Стембер — Ірвінг Пенн.
До 1971 року Стембер уже міцно входила до кола моделей, яких Пенн знімав регулярно. Портрети без зайвих атрибутів — його фірмовий стиль. Пенн вважав, що в кадрі має бути лише суть: обличчя, погляд, характер. 
Vogue, січень 1973. Шифонова блуза, темна спідниця — John Anthony, капелюх — Don Anderson, виходить із Rolls-Royce. Фото Курсана Пакчаняна.
Фотограф Курсан Пакчанян (Kourken Pakchanian) — вірменин за походженням, один із найзатребуваніших фешн-фотографів американського Vogue початку 1970-х. Його знімки вирізнялися кінематографічністю: моделі не позували — вони жили в кадрі. Rolls-Royce як декорація — типовий для нього прийом із вписуванням героїні в контекст розкішного міського світу. 
Vogue, серпень 1974. Блуза з квітковим принтом і чорні штани зі складками — Sequel. Фото Франческо Скавулло.
До 1974 року в Шарлі Стембер з'явився новий головний фотограф — Франческо Скавулло. Саме він знімав обкладинки Cosmopolitan у «золоті» роки головної редакторки Гелен Ґерлі Браун і створював канонічний образ сучасної жінки — сексуальної, але інтелігентної. Серія із шести знімків у серпневому Vogue 1974 року — одна з його найкращих робіт із цією моделлю. 
Vogue, серпень 1974. Кардиган і в'язана спідниця — Emmanuelle Khanh, шийна хустка — Doro, туфлі — David Luis. Фото Скавулло.
Емануель Хан (Emmanuelle Khanh) — французька дизайнерка, один із символів паризького прет-а-порте 1970-х. Вона ненавиділа жорсткі конструкції і створювала одяг, який «дихав» разом із тілом: м'який трикотаж, вільні силуети, натуральні нитки. 
Vogue, серпень 1974. Довгий кардиган із вовни та ангори, плісирована трикотажна спідниця — Sonia Rykiel. Фото Скавулло.
Соня Рікель у 1974 році була вже «королевою трикотажу» — титул, який закріпився за нею на десятиліття. Її в'язані речі зі смужками, відкритими швами та написами стали фірмовим стилем інтелектуальної парижанки. На цьому знімку — типовий Rykiel: кардиган до коліна, м'яка спідниця, жодної жорсткості. 
Vogue, серпень 1974. Сорочка та штани — Rodrigues, хустка — Echo Scarfs, сандалі — Givenchy. Фото Скавулло. 
Vogue, серпень 1974. Смугаста блуза з вирізом-човником, чорні трикотажні штани — Evelyn de Jonge, шарф — Yves Saint Laurent. Фото Скавулло.
Яскрава деталь — шарф від Yves Saint Laurent — показова: на початку 1970-х Сен-Лоран був уже не просто кутюр'є, а культурним феноменом. Його аксесуари купували жінки, які не могли дозволити собі сукні. Шарф від YSL на блузі від менш відомого бренду — саме такий стиль просував Vogue: розумний мікс розкоші та доступного. 
Vogue, серпень 1974. Оверсайз-пуловер із коміром-хомутом і широкі штани — Robert-David-Morton, шарф — Doro, туфлі — Givenchy. Фото Скавулло. 
Vogue, серпень 1974. Оверсайз-пуловер і широкі штани — Bonnie Cashin, шарф — Bottega Veneta, сандалі — Givenchy. Фото Скавулло.
Останній знімок цієї серії — знову Bonnie Cashin, з якої добірка й починалася. Шарф від Bottega Veneta заслуговує на окрему увагу: італійський дім був заснований у 1966 році й до середини 1970-х вже сприймався як знак тихого, непомітного аристократизму — противага кричущій монограмній розкоші. «Коли власних ініціалів достатньо» — саме таким був їхній слоган.
Шарлі Стембер не стала супермоделлю в нинішньому розумінні слова — її ім'я не гриміло, вона не давала інтерв'ю та не вела колонок. Але її обличчя сформировало те, як виглядала «правильна» американська жінка на початку 1970-х: впевнена, сучасна, елегантна без зайвих зусиль.
А який стиль із цієї добірки здається вам найактуальнішим сьогодні — строгий Пенн 1970 року чи м'який Скавулло 1974-го?
