Кішка в дитячому візочку, кіт у кишені гімнастерки, кіт на колінах у Марка Твена — це все реальні архівні фото (30 фото)

Коти потрапили в об'єктив фотоапарата майже одразу після його винаходу — і відтоді не залишали кадр. Задовго до інтернету, мемів і котиків-блогерів із мільйонами підписників люди вже брали своїх улюбленців на сімейні портрети, брали їх на війну та вигулювали на повідці. 30 чорно-білих знімків із різних епох — живе свідчення того, що любов до котів не змінилася ні на дещицю за останні півтора століття.





Лондон, Іст-Енд, приблизно 1902 рік. Дівчинка тримає смугастого кота на кам'яних сходах будинку. Знімок зробив Горас Ворнер — учитель недільної школи та фотограф-аматор, який фіксував життя дітей в одному з найбідніших кварталів британської столиці. Його серія «Спіталфілдські ніппери» («Ніппери» — лондонське прізвисько вуличних дітей) стала рідкісним документом епохи: з двохсот сорока знімків уціліло лише тридцять.



Спіталфілдс, Лондон. Із серії «Ніппери» Гораса Ворнера, близько 1902 року

Марк Твен був одним із найвідоміших кошатників в історії літератури. У різні роки в нього мешкало до 19 пухнастиків одночасно, і він давав їм імена, від яких інші господарі сахнулися б: Сатана, Вельзевул, Чума, Гріх, Кисла Брага. Коли письменник їхав із дому, він брав котів в оренду — щоб не нудьгувати. Його найулюбленішого кота звали Бамбіно.





Марк Твен з одним зі своїх улюбленців. Письменник тримав до 19 котів одночасно

Лондон, 1940–1941 роки. Бліц — німецькі авіабомбардування британської столиці. На касці рятувальника цивільної оборони літера «R» — Rescue, «порятунок». На руках — кішка, витягнута з-під завалів. Серед офіційних завдань підрозділів цивільної оборони порятунок тварин не значився. Але люди однаково діставали їх із руїн.



Лондон, 1940–1941. Рятувальник цивільної оборони з кошеням, знайденим у руїнах після авіанальоту

Німецький солдат під Сталінградом ховає крихітне кошеня в нагрудній кишені. Коти з'являлися у військових таборах повсюди й повсякчас — вони полювали на пацюків, а солдати у відповідь годували їх і бавилися з ними. Кілька хвилин із кошеням на привалі — це теж була свого роду терапія.



Кошеня в кишені — нехитра втіха на війні

Близько 1891 року художник і фотограф Томас Ікінс сфотографував свою ученицю Амелію Ван Бюрен за читанням. Кішка вмостилася в неї на плечі з виглядом цілковитого задоволення. Ван Бюрен навчалася в Пенсильванській академії витончених мистецтв, а згодом сама стала фотографинею. На знімку вона читає і зовсім не зважає на об'єктив. А от кішка — позує.



Амелія Ван Бюрен. Портрет роботи Томаса Ікінса, близько 1891 року

Роза Роланда — американська танцівниця, хореографка, фотографиня та художниця, яка народилася в Каліфорнії 1895 року. У 1920-х вона гастролювала Європою у складі трупи «Зіґфелд Фолліс», у Парижі її фотографував Ман Рей. Згодом вона перебралася до Мексики, увійшла до кола Фріди Кало та Дієго Рівери і прожила там до самої смерті в 1970 році. На цьому знімку — початок її творчого шляху.



Роза Роланда — танцівниця, фотографиня та художниця. Початок XX століття

1920-ті роки. Чоловік у костюмі, кіт розлігся в нього на колінах — звично, по-господарськи. Нічого не відомо ані про господаря, ані про кота. Зате поза промовляє сама за себе: цей кіт давно вирішив, чиї коліна в домі найзручніші.



1920-ті роки. Кіт умостився на колінах і явно не збирається йти

Документальний фотограф Еміль Гатауллін знімав сільське життя — тихе, неспішне, справжнє. На цьому знімку літня жінка цілує собаку, поруч терпляче чекають двоє котів. Звичайна сцена із сільського побуту — і водночас зворушливий портрет людської прив'язаності.



Фото Еміля Гатаулліна. Сільське життя — собака, коти й людське тепло

29 липня 1925 року. Нью-Йорк, вулиця Лафаєтт у нижньому Мангеттені. Кішка на ім'я Блекі переносить кошенят через проїжджу частину — по одному. Поліціянт зупиняє рух автівок і чекає. Фотограф Гаррі Ворнеке з New York Daily News встигає це зафільмувати. Знімок облітає американські газети.



Нью-Йорк, 29 липня 1925 року. Блекі переносить кошенят. Рух транспорту зупинено

Смугастий кіт позує фотографці Джессі Тарбокс Білс — спокійно, без метушні, з гідністю. Знімок зроблено між 1903 і 1928 роками, він зберігається в бібліотеці Гарвардського університету. Джессі Тарбокс Білс була однією з перших жінок-фотожурналісток у США. Кіт, судячи з пози, про це знав і поводився відповідно.



Фото Джессі Тарбокс Білс, 1903–1928. Зберігається в бібліотеці Гарварду

Фінсько-шведська поетеса Едіт Седерґран позує зі своїм котом Тотті близько 1917 року. Седерґран — одна з провідних постатей скандинавського модернізму. Вона писала шведською мовою, жила в бідності й померла від туберкульозу в 1923 році у віці 31 року. Коти посідали в її житті та віршах особливе місце — як частинка тієї природи, до якої вона була прихильна більше, ніж до людей.



Едіт Седерґран із котом Тотті, близько 1917 року

2 грудня 1931 року. Національна виставка котів у лондонському Кришталевому палаці. Маленька учасниця вигулює кошеня на повідці вздовж припаркованих автомобілів. Знімок зроблено агентством Fox Photos. Прогулянка кота на повідці — зовсім не сучасна вигадка.



Лондон, Кришталевий палац, 2 грудня 1931 року. Виставка котів. Кошеня на повідці

Париж, 1930-ті роки. Літня жінка годує вуличних котів просто на тротуарі. Знімок належить угорсько-американському фотографу Андре Кертесу — майстру помічати людяне в найбуденніших сценах міського життя. Назва цієї роботи — Le repas des chats («Котяча трапеза»).



Андре Кертес. Le repas des chats («Котяча трапеза»), Париж, 1930-ті

Ще один паризький знімок, близько 1938 року: літня жінка везе в дитячому візочку кількох котів. Авторство приписують Брассаю — легендарному фотографу, який знімав нічний Париж та його мешканців з 1930-х років. Хто ця жінка — невідомо. Але котам у візочку, схоже, направду затишно.



Знімок приписують Брассаю. Париж, близько 1938 року

Калабрія, південь Італії, близько 1970 року. Літня жінка відпочиває на кам'яному бруку — кішка спить у неї на колінах. Знімок зробив Фердинандо Шанна — італійський фотограф-документаліст, чиї роботи про життя півдня Італії давно стали класикою жанру.



Фердинандо Шанна. Калабрія, Італія, близько 1970 року

Середина XX століття. Жінка тримає пухнастого кота — впевнено, звично, як тримають того, кого носять на руках щодня. Кіт дивиться на все це з абсолютним спокоєм. Історія знімка не збереглася. Та це й не важливо: сцена впізнавана без жодних підписів.



Середина XX століття. Кіт на руках — класика жанру в усі епохи

Марґарет Мітчелл народилася в Атланті 1900 року. У 1920-х вона працювала журналісткою, а згодом написала роман «Звіяні вітром» — про Громадянську війну в США та її наслідки. Книжка вийшла друком у 1936 році і за перші пів року розійшлася накладом в один мільйон примірників. У 1937 році Мітчелл отримала за неї Пулітцерівську премію. На цьому знімку — 1920-ті, до всіх цих подій.



Марґарет Мітчелл, авторка «Звіяних вітром», 1920-ті роки

Рим, 1950-ті. Котів, які мешкають на вулицях Рима, годували та опікували особливі жінки — їх називали gattare («кошатниці»). Найвідомішою з них була акторка Анна Маньяні, лауреатка премії «Оскар» 1956 року, — вона регулярно підгодовувала безпритульних котів у різних районах міста. На цьому знімку — не вона, але сцена цілком типова для Рима тих років.



Рим, 1950-ті. Жінки-«кошатниці» годують міських котів

Лондон, 13 лютого 1945 року. Останні місяці Другої світової війни. На Джадд-стріт — вирва від німецької ракети «Фау». Британський рятувальник дістає з-під руїн кішку. У кишені його форми видно пачку сигарет. На руках — жива кішка.



Лондон, Джадд-стріт, 13 лютого 1945 року. Кішку врятовано з-під завалів після удару ракети «Фау»

1897 рік. Фотограф Е. Лі Фергюсон назвав цей знімок Chums — «Друзяки». Дівчина притискає до плеча смугастого кота, обоє дивляться в об'єктив. Позі понад сто років — а вона до болю знайома кожному, хто хоч раз пробував сфотографуватися зі своїм котом.



Е. Лі Фергюсон. «Друзяки» (Chums), 1897 рік

Париж, 13 березня 1930 року. Місіс Фредерік Флейтман із Нью-Йорка позує з п'ятьма своїми сіамськими котами. Усі п'ятеро щойно здобули перші призи на міжнародній виставці котів у французькій столиці. Знімок офіційний, урочистий. Коти дивляться врізнобіч.



Париж, 13 березня 1930 року. П'ять сіамських кішок — переможниць міжнародної виставки

Рим, близько 1950 року. Жінка розкладає їжу для вуличних котів біля стін Пантеону. Пантеон споруджено майже два тисячоліття тому — коти мешкають поруч із ним не одне покоління. Італійське слово gattara для таких жінок з'явилося само собою: і без перекладу зрозуміло, що воно означає.



Біля стін Пантеону, Рим, близько 1950 року. Коти тут живуть стільки ж, скільки стоїть сам Пантеон

Непал. 75-річна Діпа Тхапа годує котів у притулку Пашупаті. Чорно-білий знімок, літня жінка нахиляється — і ця проста сцена свідчить про те, що прихильність до тварин не залежить ані від віку, ані від країни чи епохи.



Непал, притулок Пашупаті. Діпа Тхапа, 75 років, годує своїх котів

Кінець XIX — початок XX століття. Кетрін Ґертруда Доббі, 1894 року народження, позує в студії з кошеням. Фотографувати дитину разом з улюбленою твариною було популярною традицією у вікторіанську та едвардіанську епохи. Фотографи спеціально тримали в студіях звірят — на випадок, якщо клієнт приходив без власного чотирилапого.



Кетрін Ґертруда Доббі з кошеням. Студійний портрет, кінець XIX — початок XX століття

Таксідо-Парк, Нью-Йорк, 1907 рік. Знову Марк Твен — цього разу у своєму знаменитому білому костюмі та з маленьким кошеням на руках. Серед улюбленців письменника були коти з іменами Аполлінаріс, Вельзевул, Епітафія, Буффало Білл, Зороастр. А це безіменне кошеня, схоже, просто потрапило під руку.



Марк Твен. Таксідо-Парк, Нью-Йорк, 1907 рік

Велика Британія, 11 квітня 1942 року. Фотограф Гейвуд Мегі зафільмував для журналу Picture Post молоду жінку з кішкою на балконі. Війна триває третій рік. Світлина має назву «Мирна сцена» — і це вкрай влучний опис.



Гейвуд Мегі для Picture Post. Велика Британія, 11 квітня 1942 року

Свіндон, Англія, близько 1918 року. Фреда Стерлінг позує з чорним котом на колінах. Портрет як портрет — нічого особливого. Просто дівчинка і кіт понад сто років тому в невеличкому англійському містечку.



Фреда Стерлінг із котом. Свіндон, Англія, близько 1918 року

Вікторіанська доба, 1890-ті. Молода жінка позує з двома котами: один — на колінах, інший — на столику поруч. Студійний портрет, урочиста поза — проте коти поводяться так, ніби фотографа взагалі немає. Традиція знімати домашніх улюбленців з'явилася водночас із самою фотографією.



Вікторіанський студійний портрет, 1890-ті. Два коти й одна господиня

1930-ті роки. Дівчина на балконі обіймає смугастого кота. Хто вона, де розташований цей балкон — невідомо. Але кіт явно задоволений. І це найголовніше.



1930-ті роки. Імена невідомі. Пояснень не потребує

Близько 1900 року. Жінка сидить на ґанку в оточенні білих котів, на руках — маленька собачка. Історія не зберегла ані імені, ані місця. Проте світлина красномовніша за слова: любов людини до тварин існувала задовго до появи можливості зафіксувати її на плівці — і житиме ще дуже довго.



Близько 1900 року. Коти, собака й людина — вічна історія

Усі ці світлини розділяють десятиліття й континенти. Але в кожній із них — те саме: кіт поруч із людиною, якій він потрібен. Або людина поруч із котом, якому потрібна вона. Хто кого насправді обирає — питання відкрите. А як гадаєте ви?