Монфокон — жах середньовічного Парижа (8 фото)

Неважко здогадатися, що страта через повішення в усі часи була найпопулярнішим способом позбавлення життя. Швидко, надійно, а головне — доступно: повісити людину можна на будь-якому достатньо високому предметі чи конструкції, здатній витримати вагу тіла.

Але в Середньовіччі, коли вішали часто й із розмахом за найменшу провину, виникла потреба в чомусь значно міцнішому, місткішому та наочнішому, ніж гілка дерева чи балка з опорою. Так з'явився паризький Монфокон — найбільша й наймоторошніша шибениця в історії людства.





Монфокон: пекло на околиці Парижа

Повна назва цього жахливого місця — Gibet de Montfaucon. Шибеницю спорудили на пагорбі, а її назва відсилає до двох слів: mount — гора та faucon — сокіл. Інше пояснення пов'язане з власником землі, графом Фоконом, який великодушно надав ділянку під будівництво. Хай там як, Монфокон став знаряддям залякування, що служило французьким королям майже чотири століття.



Король Франції Філіп IV Красивий

Ніхто не знає точної дати, коли на північному заході Парижа виросла моторошна колонада. Відомо лише, що Монфокон звели в XIII столітті за наказом короля Філіпа IV Красивого, якого в народі позаочі називали Залізним. Король мав сувору вдачу й вішав недругів, завинилих підлеглих, злочинців та просто волоцюг направо й наліво.

Навіщо Парижу знадобилася гігантська шибениця?

Головним місцем страти простолюду в ті часи була Гревська площа, розташована біля причалів річкового порту Сени. Вона не завжди справлялася з навантаженням, а оскільки в Середні віки повішених зазвичай не знімали одразу, сморід гнилих тіл розносився житловими й торговими кварталами. Монфокон мав «розвантажити» Гревську площу й водночас звільнити міську владу від клопоту з трупами, які за тогочасними законами заборонялося як віддавати родичам, так і ховати по-християнськи.





Гревська площа Парижа. У центрі добре видно шибениці

Так з'явився «комбінат смерті» Gibet de Montfaucon, будівництво якого проєктував і курирував королівський радник Ангерран де Маріньї. Тут варто зазначити, що сам мосьє де Маріньї за кілька років після завершення робіт став «клієнтом» цієї велетенської шибениці, що неабияк потішило парижан.

Гігантська машина для страт

Шибениця являла собою споруду майже кубічної форми заввишки 12 м і зі сторонами по 14 м. На високому кам'яному фундаменті з трьох боків у формі колонади височіли 16 масивних стовпів із грубо обтесаного каменю, перекритих у три яруси кам'яними балками.



Відтак Монфокон скидався на триповерхову будівлю без перекриттів і віконних рам, замість яких у прорізах висіли на ланцюгах страчені. Схожості зі спорудою додавали двері в цоколі, за якими розташовувалася сходова клітка для обслуговування ярусів із повішеними. Вхід і сходи займали четверту сторону шибениці, де колон не було.

В основі Монфокона містився так званий оссуарій — колодязь, призначений для утилізації тіл. Провисівши належний час на ланцюгах, мерці зусиллями помічників ката скидалися в оссуарій. У такий спосіб вирішувалася проблема поховання. Час від часу, коли колодязь ущент заповнювався останками, його вичищали. Ключ від масивних дверей Монфокона був лише один, і беріг його міський кат.



Монфокон у культурі

Саме цей колодязь Віктор Гюго зробив місцем прощання Квазімодо й Есмеральди:

«Десь через півтора чи два роки після подій, якими закінчилася ця історія, коли до склепу Монфокона прийшли по тіло повішеного за два дні до того Олів’є ле Дена, якому Карл VIII милостиво дозволив бути похованим у Сен-Лорані, у більш гідному товаристві, то серед огидних людських кістяків знайшли два скелети, з яких один ніби стискав інший у своїх обіймах».

Одночасно Монфокон міг «обслужити» 50 осіб, а за потреби навіть 90. Проблема вільного місця вирішувалася просто: засуджених до страти вішали по двоє в одному отворі. Часом, у періоди воєн та повстань, бракувало й цього, тому за кілька років поруч звели дві звичайні шибениці, що доповнювали основний комплекс.



Якщо взяти до уваги, що Монфокон стояв на крейдяному пагорбі, який височів над усією околицею, і ніколи не пустував, його можна було вважати не лише знаряддям страти, а й потужним інструментом залякування, що застерігав парижан і приїжджих від порушення закону. Над шибеницею безупину кружляло вороння, і навіть на звиклих до смерті жителів середньовічного Парижа вона справляла моторошне враження.



Кінець епохи шибениць

Неймовірно, але Gibet de Montfaucon вірою і правдою служив королям Франції майже чотири століття. На старовинній гравюрі із зображенням страти королівського скарбника в 1527 році добре помітно, що від величного Монфокона в XVI столітті залишилося небагато, проте його все одно активно експлуатували. Остання страта на цій шибениці, яка перетворилася практично на руїну, відбулася 1629 року. Старий «добрий» Монфокон настільки зносився, що став небезпечним не лише для бунтарів, злодіїв та єретиків, а й для самих катів.



Страта скарбника короля Франциска I Жака де Бона, барона де Самблансе, 12 серпня 1527 року

Кілька десятиліть, не найспокійніших в історії Франції, усім було не до моторошної споруди на околиці Парижа, а згодом з'явилася гільйотина, яка вирішувала питання за частки секунди й не вимагала витратного обслуговування. Монфокон, занепавши остаточно, невдовзі опинився в межах міської забудови. Найімовірніше, громадянам Республіки доби Просвітництва муляв око вид із вікон на вкриту мохом колонаду з рештками ланцюгів, тож наприкінці XVIII століття шибеницю остаточно розібрали.

Сьогодні на місці Монфокона розкинувся мальовничий парк Бют-Шомон у XIX окрузі Парижа. Але якщо зазирнути вглиб історії, неважко уявити, які похмурі події розгорталися тут лише кілька століть тому.

Як гадаєте, чи правильно зносити такі пам'ятки минулого, чи їх варто зберігати як нагадування про жорстокість історії?