Подвійне життя барселонської відьми, або як свинячі кістки звели з розуму ціле місто (11 фото)
10 лютого 1912 року у центральній частині Барселоны безвісти зникла 5-річна дівчинка Тересіта Гітарт Конгост. Мати дитини ненадовго випустила її руку на вулиці, зупинившись побалакати зі знайомою, а коли за кілька хвилин повернулася, доньки поруч уже не було.
Протягом 17 днів міська поліція, цивільна гвардія та родичі безрезультатно прочісували кварталы старого міста, перевіряли притулки, лікарні й табори бродячих торговців. У Барселоні, яка лише за три роки до цього пережила кровопролитні вуличні сутички «Трагічного тижня» 1909 року та жила в атмосфері гострої соціальної недовіри між біднотою й заможними містянами, зникнення дитини миттєво спричинило хвилю панічних чуток.
Розв'язка пошуків настала 27 лютого 1912 року без участі розшукового бюро, завдяки випадковій спостережливості сусідки. Мешканка робітничого кварталу Раваль Клаудіна Еліас выбивала матрац на балконі й звернула увагу на вікно верхнього поверху сусіднього будинку № 29 на вулиці Понент. За брудним склом мансардної квартири № 1 майнуло обличчя маленької дівчинки з нерівно підстриженим темним волоссям. Клаудіна Еліас знала господарку цього житла — 44-річну Енрікету Марті Ріпольєс — як відлюдькувату й дивакувату жінку, у якої сусіди ніколи не бачили дітей такого віку.
Еліас поділилася своїми підозрами із сусідом-матрацником Антоніо Серою, а той на вулиці зупинив патрульного муніципальної варти Хосе Асенса. Піднятися до чужої квартири без судового ордера вартівник не мав права, тому Асенс використав побутовий привід: сусіди раніше скаржилися, що власниця верхнього поверху, порушуючи санітарні правила, тримає в житлових кімнатах живих курей.
Удень 27 лютого Хосе Асенс разом із напарником піднявся вузькими сходами будинку номер 29 на вулиці Понент. Саму Енрікету Марті вартівники перехопили біля входу, коли вона поверталася з вулиці з кошиком у руках. Увійшовши до напівтемної й захаращеної квартири, поліцейські виявили всередині двох живих дівчаток.
Молодша з них, одягнена в старе шмаття й підстрижена майже наголо, побачивши людей у формі, розплакалася й назвала своє справжнє ім'я — Тересіта Гітарт. На розпитування вартівників 5-річна дівчинка пояснила, що на вулиці незнайома тітка пообіцяла дати їй цукерок, накинула їй на голову темну хустку, привела до цієї квартири й наказала відгукуватися на нове ім'я — Фелісідад. Друга дівчинка, яка мала вигляд років 7–8, назвалася Анхелітою й сказала, що Енрікета — її мати. Обидві дитини були виснажені бідним раціоном, який у квартирі готували із черствого хліба та картопляного лушпиння, однак жодних тілесних ушкоджень чи слідів фізичного катування лікарі під час первинного огляду в Тересіти не виявили. Увечері того ж дня врятовану Тересіту повернули до батьківської хати, а Енрікету Марті відправили до камери попереднього затримання.
Розслідування доручили слідчому судді Франсіско де Паула Кодіні. Перша ж перевірка поліцейських картотек та опитування родичів показали, що затримана давно відома міській владі й веде в Барселоні подвійне життя.
Енрікета Марті Ріпольєс народилася 2 лютого 1868 року в невеликому каталонському містечку Сан-Феліу-де-Льобрегат у родині селян і ремісників. У юності вона перебралася до Барселоны, де наймалася служницею та нянею у будинках містян, а в 1895 році вийшла заміж за художника-початківця Жоана Пухало. Сімейне життя не склалося з перших місяців. Викликаний на допит до судді Кодіны художник Пухало дав детальні свідчення про характер колишньої дружини: за його словами, вони сходилися та розходилися 6 разів, оскільки Енрікета патологічно брехала з будь-якого приводу, ішла з дому блукати й водночас захоплювалася знахарством та ворожінням на картах. Остаточно подружжя розійшлося за кілька років до її арешту.
У бідних кварталах Раваля та біля брами монастиря Сан-Жозеп Енрікету Марті знали як професійну жебрачку. Вдень вона вдягала рвану шаль і брудну спідницю, обходила церковні парафії, доброчинні їдальні й будинки заможних барселонців, випрошуючи милостиню та продукти. Щоб подаяння було щедрішим, вона постійно водила із собою за руку маленьких дітей — іноді брала їх на кілька годин у злиденних сусідки за дрібну частку з виручки, а пізніше використовувала підрослу Анхеліту.
При цьому вечорами сусіди бачили ту саму жінку в зовсім іншому вигляді. Обшук у її квартирі на вулиці Понент виявив у скринях оксамитові й шовкові сукні, капелюшки з пір'ям, віяла, перуки та недорогі ювелірні прикраси. Перевдягнувшись у пристойне вбрання, Марті з'являлася в районі оперного театру Лісео, на бульварі Рамбла та біля казино, де пропонувала клієнтам послуги звадниці, ворожки й підпільної цілительки, що торгувала зіллям від безпліддя та сухот.
В архівах барселонського суду знайшлася папка, датована травнем 1909 року. Тоді поліція нагрянула з обшуком до квартири, яку Енрікета Марті виймала на вулиці Мінервы в районі Грасія, і заарештувала її за підозрою в утриманні таємного будинку розпусти й звадництві. Разом із нею в приміщенні було затримано юнака з впливової барселонської родини. Попри серйозність звинувачень, судове переслідування 1909 року було припинено без винесення вироку, а саму Марті випустили на волю. У лютому 1912 року, коли про викрадення Тересіти Гітарт написали всі міські газети, цей старий закритий епізод на вулиці Мінервы стал головним каталізатором чуток про те, що заарештована жебрачка має могутніх покровителів у вищому світі.
За кілька днів після арешту справа різко змінила напрямок. Слідчі та журналисти почали детально розпитувати другу дівчинку, вилучену з квартири на вулиці Понент, 7-річну Анхеліту. Налякана дитина, відповідаючи на навідні запитання дорослих, розповіла, що якось бачила на столі в кімнаті мертву курку в крові, а також згадала 5-річного хлопчика на ім'я Пепіто, якого Енрікета нібито зарізала ножем на кухні.
Суддя Франсіско де Паула Кодіна сприйняв слова дитини з усією серйозністю й віддав наказ провести ретельні криміналістичні обшуки не лише у квартирі на вулиці Понент, 29, а й за всіма колишніми адресами, де Енрікета Марті виймала житло за останні роки: на вулиці Тальєрс, 68, на вулиці Пікалькерс, 1 і в будинку номер 101 на вулиці Жокс Флоральс у районі Сантс.
Те, що оперативники знайшли в цих чотирьох занедбаних квартирах на початку березня 1912 року, під час першого візуального огляду спантеличило поліцейських. У шафах, глиняных горщиках, полотняних мішечках і в пічній золі виявили десятки кісток та кісткових уламків, пляшечки з каламутними рідинами, шматки засохлого сала, пучки сушених трав, пасма волосся й закривавлене шмаття. У квартирі на вулиці Жокс Флоральс у потайній ніші за перегородкою робітники натрапили на замурований глиняний глечик, набитий сухими кістками й землистим порошком. Крім того, на вулиці Понент вилучили перев'язану рожевою стрічкою записник на якісному папері та пачку листів, де каліграфічним почерком були выписані десятки прізвищ, адрес і дивних скорочень.
Барселонська преса не чекала на результати лабораторного аналізу цих знахідок. Репортери газет La Vanguardia, El Diluvio, El Noticiero Universal і мадридської ABC, конкуруючи за наклади, щодня публікували екстрені випуски, у яких кожна побутова деталь обростала зловісними подробицями. Саме на сторінках газет у березні 1912 року народилася легенда про «Вампірку з Раваля».
Журналісти стверджували як доведений факт, що Енрікета Марті протягом 10 років викрадала на вулицях Барселони немовлят і дітей віком до 8 років, убивала їх, а з їхнього жиру, крові й перемолотих кісток варила мазі та припарки для багатих хворих на туберкульоз і проказу, готових платити за «еліксир молодості» тисячі песет. Перев'язаний стрічкою зошит зі списком адрес газети оголосили «чорною книгою клієнтів», натякаючи, що в ньому зашифровані імена міністрів, банкірів і навіть наближених до королівського двору Альфонсо XIII.
У Барселоні та передмістях почалася масова істерія. Батьки перестали відпускати дітей до шкіл, а на ринках і вокзалах натовпи містян кидалися з кулаками на будь-яку літню жінку в темній хустці, яка несла в руках пакунок або заговорювала з чужою дитиною. Поліції довелося кілька разів відбивати у розлюченого натовпу випадкових бабусь і торговок зеленню, яких перехожі вважали спільницями Марті.
Поки газети друкували заголовки про десятки вбитих немовлят, усі вилучені в чотирьох квартирах кістки, банки, порошки та плями на тканині надійшли на дослідження до судово-медичної лабораторії медичного факультету Барселонського університету. Експертну комісію очолили провідні фахівці Іспанії того часу: професор судової медицини та токсикології доктор Ігнасі Валенті Віво, а також судові лікарі Федерико Браво-і-Родріго та Жозеп Марія Альканьїс.
Робота експертів тривала кілька тижнів у березні й квітні 1912 року. Вони розділили всі речові докази на групи, провели хімічний, мікроскопічний та остеологічний аналіз кожного фрагмента й надали слідчому судді Кодіні офіційний багатосторінковий висновок. Висновки судових медиків повністю спростували версію преси про серійні вбивства.
У протоколах експертизи було зафіксовано походження кісток. Із десятків кісткових фрагментів, зібраних у квартирах на вулицях Понент, Тальєрс і Жокс Флоральс, переважна більшість виявилася звичайними кухонними відходами — кістками свиней, овець, кроликів та свійської птиці, які Марті виварювала для бульйонів або зберігала для приготування знахарських розтирань.
У мішечках на вулиці Понент і в тайнику на вулиці Пікалькерс експерти справді виявили близько 12 фрагментів людських кісток (частини ребер, фаланги пальців та уламки трубчастих кісток). Однак антропологічний аналіз показав, що всі вони належали дорослій людині віком від 25 до 30 років. Мало того, кістки були дуже старими, повністю знежиреними й высохлими, без найменших слідів м'яких тканин, хрящів чи крові. Професор Валенті Віво зазначив, що ці кістки були просто вкрадені зі старого цвинтарного оссуарію (кістниці) при одній із зруйнованих або реконструйованих парафій — типова практика тогочасних барселонських знахарок і ворожок, які продавали забобонним клієнтам «цвинтарний порошок» під виглядом магічного засобу.
Єдина дитяча кістка. У всіх чотирьох квартирах знайшли лише одну крихітну кістку, яка за розміром могла належати немовляті (фрагмент клубової кістки таза зі слідами обпалювання, знайдений у печі на вулиці Тальєрс). Експерти зазначили, що кістка також була старою й сухою ще до потрапляння у вогонь і не мала жодних ознак нещодавнього насильницького злочину.
Аналіз «банок із жиром і кров'ю». Вміст пляшечок і горщиків, які репортери описували як «людське сало й консервовану кров», під час хімічного дослідження виявився згірклым свинячим жиром, бджолиним воском, медом, рослинними оліями та відварами лікувальних трав.
Закривавлене шмаття й спідниці. Численні плями людської крові на білизні, спідницях і ганчір'ї у квартирі на вулиці Понент мали природне медичне пояснення. Тюремний лікар, який оглянув саму Енрікету Марті одразу після арешту, діагностував у неї занедбану неоперабельну стадію раку шийки та тіла матки, що супроводжувалася постійними рясними кровотечами. Жебрачка використовувала старе ганчір'я як гігієнічні прокладки й складала невипране шмаття в тази.
Паралельно з роботою медиків поліція перевірила походження дівчинки Анхеліти й історію про «вбитого хлопчика Пепіто». Як установили слідчі, а у XXI столітті за архівними метриками детально підтвердили каталонський історик Жорді Коромінас (автор фундаментального дослідження «Барселона 1912: справа Енрікети Марті») та дослідниця Ельса Пласа, жодного вбивства там не було.
На початку 1900-х років Енрікета Марті, намагаючись утримати чоловіка Жоана Пухало, симулювала вагітність, напхавши під спідницю подушок, а потім взяла до себе новонароджену дівчинку, яку й виростила під ім'ям Анхеліта без оформлення документів. Що ж до «Пепіто», то так звали немовля, яке Марті кілька років тому брала на вигодовування як годувальниця в рідному містечку Сан-Феліу-де-Льобрегат. Хлопчик помер ще малим від природного виснаження та кишкової інфекції; його оглянув місцевий муніципальний лікар, який виписав офіційне свідоцтво про смерть від хвороби, і дитину відкрито поховали на міському цвинтарі. 7-річна Анхеліта в розмові з поліцією просто переплутала у своїй пам'яті смерть цього немовляти з тим, як Енрікета різала на кухонному столі крадених курей.
З'ясувалася й таємниця «зашифрованого зошита» з іменами аристократів. Графологи та слідчі зіставили прізвища із записника з адресними довідниками Барселоны. Виявилося, що це звичайний робочий реєстр професійних міських жебраків: списки багатих родин, коммерсантів, лікарів і церковних старост із позначками про те, у які дні тижня та за якими адресами найкраще подають милостиню, одяг чи їжу.
Навесні 1912 року цивільний губернатор Барселоны та начальник поліції Мануель Портела Вальядарес спільно із суддею Кодіною виступили з офіційною заявою для преси. Влада наголосила на головному статистичному факті, який у розпал паніки ніхто не спромігся перевірити: за всі місяці й роки перед арештом Марті у поліцейських дільницях Барселони не було зареєстровано жодної заяви про зникнення дітей, окрім самої 5-річної Тересіти Гітарт, яку знайшли живою та неушкодженою через 17 днів.
На допитах у судді Франсіско де Паула Кодіни 44-річна Енрікета Марті поводилася плутано, постійно змінюючи версії щодо викрадення Тересіти Гітарт. Спочатку вона стверджувала, що знайшла плачучу голодну дівчинку на бульварі й привела до себе додому винятково з жалості, щоб нагодувати. Коли ж сама Тересіта на очній ставці розповіла, як Марті заманила її цукерками й накрила голову хусткою, обвинувачувана почала скаржитися на провали в пам'яті та напади запаморочення.
Викрадення 5-річної дівчинки дослідники справи пояснюють прагматичним розрахунком жебрачки: її постійна супутниця Анхеліта до 1912 року витягнулася, підросла й уже не викликала колишнього жалю у перехожих біля паперті, тому Марті знадобилася маленька дитина привабливої зовнішності для збору милостині або можливого перепродажу бездітній родині.
Під час попереднього ув'язнення в жіночій в'язниці «Рейна Амалія» стан здоров'я Марті стрімко погіршувався через прогресуючий рак матки. Кілька разів у тюремній камері вона вдавалася до демонстративних спроб калічення — намагалася перерізати вени на зап'ястках уламком дерев'яної ложки чи скла й оголошувала голодування, через що адміністрація перевела її до тюремного лазарету під постійний нагляд черниць і лікарів.
До відкритого судового процесу справа так і не дійшла. На початку 1913 року слідство за обвинуваченням у викраденні Тересіти Гітарт, незаконному утриманні Анхеліти та підробці документів було фактично завершено, однак підсудна вже не могла ставати з лікарняного ліжка.
Рано-вранці 12 травня 1913 року, через рік і два місяці після арешту, 45-річна Енрікета Марті Ріпольєс померла в лазареті в'язниці «Рейна Амалія». В офіційному медичному свідоцтві про смерть, підписаному тюремними лікарями, причиною кончини було вказано ракове виснаження організму та гостру серцеву недостатність.
Навіть після смерті її ім'я залишилося в полоні міських легенд: у барселонських газетах і пізніших нарисах десятиліттями переповідали версію про те, що сокамерниці, вірячи газетним статтям про дітовбивцю, нібито чатували на неї у внутрішньому дворику тюрми чи в пральні й забили до смерті дерев'яними черевиками, а тюремне керівництво списало смерть на хворобу, щоб уникнути скандалу. Документальних підтверджень цього самосуду в тюремних архівах не виявлено, а тіло померлої за розпорядженням влади без розголосу поховали в спільній безіменній могилі на південно-західному схилі цвинтаря Монжуїк. А врятована в лютому 1912 року Тересіта Гітарт прожила довге життя в Барселоні, тоді як її прийомну «сестру» за нещастям Анхеліту органи опіки передали родичам сім'ї Пухало.













