Чорні будинки Шотландії: житло, що чадило, але рятувало (16 фото + 1 відео)
Уявіть собі будинок, зсередини чорніший за ніч. І не через відсутність світла — воно є, хоч і пробивається крізь крихітні вікна. Річ у тім, що дим від торф'яного вогнища, не знаходячи виходу, клубочиться під стелею та повільно просочується крізь солом'яну стріху. 
У такій оселі пахне димом, землею та худобою. Адже тварини мешкають просто тут, за перегородкою: корови, вівці, можливо, кілька курей. І це не антисанитарія. Це спосіб вижити. 
Сотні років тому високогір'я Шотландії та Ірландії були вкриті такими будівлями. Його називали чорними будинками — blackhouses. Довгі, вузькі, викладені з сухого каменю, з дахами з торфу чи соломи, які з часом ставали вугільно-чорними від кіптяви. 
Коминів тут не було, як і вентиляції. Дим виходив крізь пористий дах, причім винищував комах у соломі та наскрізь просочував її. 
А потім цю почорнілу солому знімали й використовували як добриво для полів. І так щороку: дах накривали заново, аби за рік знову зняти й удобрити землю. 
Це був замкнений цикл: дим знищує шкідників, просочена сажею солома живить ґрунт, а новий дах дає новий урожай соломи. Екологічність у своєму найсуворішому, проте найчеснішому вигляді. 
Люди мешкали в одному кінці будинку, худоба — в іншому. Між ними — перегородка, спільні двері, земляна підлога та стік для гною. 
Узимку худоба зігрівала людей своїм теплом, а люди давали їй прихисток від атлантичних вітрів. Частина будинку слугувала коморою, де зберігали й обробляли зерно. 
Назва «чорний будинок» виникла не через кіптяву. Вона з'явилася наприкінці 1800-х років, коли поряд почали зводити нові будівлі з каменю та вапна — з вікнами, димарями та окремими приміщеннями для худоби. Нові оселі мали такий білосніжний вигляд на тлі старих, що їх охрестили «білими будинками». А старі, відповідно, — «чорними». 
Нові будинки зводили через санітарні норми: закон вимагав розділити людей і тварин. Так було покладено край тисячолітній традиції спільного проживання. 
Та найдивовижніше те, що деякі чорні будинки залишалися житловими аж до 1970-х років. У селищі Ґірраннан на острові Льюїс останні мешканці залишили свої чорні оселі 1974 року. 
В Арнолі будинок № 42 родина залишила 1965 року, і відтоді його зберегли практично в первинному вигляді. 
Сьогодні чорні будинки — це музеї та об'єкти культурної спадщини. В Арнолі будинок № 42 перебуває під опікою історичного товариства. Там і досі горить торф'яне вогнище, якому не дають згаснути, а всередині можна побачити ліжка-коробки з автентичними тканинами та хлів, який зберігся таким, яким його залишили 1966 року. 
Це єдиний чорний будинок під державною охороною, збережений максимально близько до того вигляду, який він мав за життя господарів. 
У Ґірраннані відбудували дев'ять чорних будинків. Частина з них функціонує як музей з експозицією про життя крофтерів — дрібних орендарів — та демонстрацією ткацкого майстерства, а частина здається туристам для проживання з сучасними вигодами, але в автентичних стінах. 
Село стало настільки популярним, що місцеві жителі непокояться, аби дедалі більший потік туристів не змінив його унікальний характер. 
