Рисові тераси «Драконячий хребет» (36 фото)

Розташовані за 27 км на південь від містечка Луншен, безкраї рисові тераси «Драконячий хребет» (Лунцзі) шар за шаром укривають пагорби та гори. Це одні з найвідоміших терас у всьому Китаї, які здобули світову славу завдяки своїм казковим краєвидам.







У старших жителів Луншена є приказка: «Де є земля, там буде й рисова тераса». У китайській провінції Гуансі, за дві години їзди від міста Гуйлінь, проблему посіву та вирощування рису на стрімких схилах розв'язали вже давно. Ще за династії Юань наприкінці XIII століття розпочали втілювати масштабне завдання із засівання рисом гір Луншен.







На створення рисових полів, відомих як Лунцзі, пішло чотири століття. Протягом цього часу численні покоління невтомно працювали на терасах, щоб забезпечити свої родини річним запасом рису. Та крім того, вони створили дивовижну за своєю красою місцевість. Недарма ж китайці називають це маленьке диво «дивовижною терасою».



У різні пори року ця місцевість має абсолютно різний вигляд. Накопичена за зиму вода навесні проливается на поля дощами. Влітку завдяки вітрам, що колишуть паростки рису, схили перетворюються на смарагдові рисові моря. Восени дозрілий урожай набуває шляхетного золотавого відтінку, а взимку увесь схил укривається снігом.



У людей, змушених масово селитися в цій горбистій місцевості за часів правління династії Юань, виникла проблема нестачі продовольства через особливості регіону: дедалі більше населення не могло зібрати достатньо урожаю. Тому люди вигадали незвичну техніку для ефективнішого використання придатної до оранки землі.



Вершина людської винахідливості — природні дощові стоки, які є єдиним джерелом води в гірській місцевості. Вона зберігається у водоймах, і навесні рисові поля заливають водою. Розташовані у шаховому порядку тераси забезпечують використання всієї води до останньої краплі.



У Луншені, в гірських селах поруч із рисовими терасами, живуть такі етнічні групи, як чжуани, дун і яо. Мешканці місцевих сіл носять національне вбрання (хоча частина строїв призначена для туристів), а у жінок народу дун надзвичайно довге волосся.



Представники етнічної групи чжуан називають тераси «Хребтом Дракона». З 800-метрової высоти неозброєним оком видно, що поля схожі на лусочки дрімаючого дракона із звивистим хребтом.



Рисові поля, найвища точка яких розташована на висоті 1100 метрів, охоплюють територію площею 60 кв. км. Це не те місце, куди можна завітати на декілька годин, щоб просто помилуватися пейзажем. Мандрівникам, які прагнуть побачити цей віддалений куточок, рекомендують зупинитися щонайменше на два дні.



Тут завжди раді гостям, а чимало місцевих жителів навіть відкривають невеликі гостьові будинки для мандрівників. Відвідуючи рисові поля, можна багато дізнатися про культуру та побут місцевого населення. Тераси краще відвідувати навесні або влітку, щоб побачити їх у всій красі. Приїхавши восени, ви застанете високий рис, а тераси нагадуватимуть хвилясті пагорби.



Століттями рисові тераси перебували у власності родин і передавалися з покоління в покоління від батька до сина. Коли до власти прийшли комуністи, правила змінилися: після народження людині виділяють певну земельну ділянку, а після її смерті місцевий комітет вилучає наділ і згодом передає комусь іншому.



Хоч кожна родина спроможна виростити врожай лише для власних потреб, рис тут вирощують не тільки задля прожитку. Адже в житті завжди є місце для маленьких радощів. І щороку частину врожаю, так званий клейкий рис, використовують для виготовлення рисового вина.



Зараз, у двадцять першому столітті, роль рисових полів, звісно ж, уже не така вагома, як раніше. Дедалі більше молоді їде на заробітки до Луншена чи ще далі. І хоча тераси досі засівають рисом, вони більше не є основним джерелом доходу для місцевих жителів.



Кілька років тому недобросовісні туроператори використовували ці землі, не бажаючи ділитися з місцевим населенням прибутком від туристів. У відповідь на це жителі сіл заявили, що перестануть затоплювати поля та вирощувати рис. За таких умов туристам просто не було б сенсу їхати до регіону. Чи варто казати, що невдовзі після цієї погрози туроператори сіли за стіл переговорів із місцевими громадами.



Вирощений тут рис не може продаватися за конкурентною ціною, оскільки площа терас просто не дає змоги отримувати великі обсяги зерна. Втім, рисові поля дедалі частіше з'являються на туристичних картах, і селяни щороку заробляють на туризмі більше, ніж на самому рисі. Тому плантації в Луншені існуватимуть доти, доки вони не набриднуть туристам.



Утім, це навряд чи станеться, зважаючи на неймовірну красу тутешніх ландшафтів.