Чому військові віддають честь, прикладаючи руку до голови (6 фото)
Військові жартують: «До порожньої голови руку не прикладають». Вони мають на увазі, що військове вітання належить віддавати лише за наявності головного убору. До речі, це правило діє не всюди. А навіщо взагалі прикладати руку до голови і як виник цей звичай, прийнятий у більшості армій світу? 
Цей військовий жест називають по-різному: віддати честь, салютувати, козиряти. Але він має й офіційну назву — «військове вітання». Статут визначає цю дію як «втілення товариської згуртованості військовослужбовців, свідчення взаємної поваги та вияв ввічливості й вихованості». 
Що ж до «порожньої голови», то правило віддавати честь лише в головному уборі діє не в усіх арміях світу. Наприклад, в Армії оборони Ізраїлю салютувати можна й з непокритою головою. Японські військовослужбовці у таких випадках замінюють козиряння коротким поклоном.
В армії США є ще одне правило — у того, хто салютує, мають бути вільні обидві руки. Це правило періодично порушують президенти країни. Якось Барак Обама привітав військових зі склянкою кави в руці, а Джордж Буш-молодший узагалі віддавав честь морпіхам, тримаючи під пахвою собаку. До речі, обидва випадки викликали обурення серед патріотичних і вибагливих до ритуалів американців. 
Честь віддають по-різному. Десь прийнято тримати руку долонею донизу, десь — долонею вперед. У Польщі військові взагалі козиряють лише двома пальцями. Але завжди руку прикладають саме до голови. Як це не дивно, жоден військовий експерт чи історик не зможе з упевненістю розповісти, як виникло військове вітання. Існують лише версії різного ступеня правдоподібності.
Шоломи, капелюхи та двокутки
Дві найпопулярніші версії настільки «розкручені», що чимало людей абсолютно в них упевнені. Хтось вважає, що за сивої давнини воїни вітали один одного, показуючи розкриту праву долоню. Демонстрували вони її по-різному, але мета завжди була єдиною — показати, що в руці немає зброї. Інші переконують, що вітання з'явилося за Середньовіччя. Тоді лицарі під час зустрічі піднімали рукою забрало шолома, демонструючи таким чином миролюбність. 
Обидва варіанти цілком логічні, але підтвердження їхньої правдивості немає. У книжках з історії армії можна знайти розповідь про те, що до того як почати салютувати, військові під час зустрічі знімали капелюхи. Оголювали голову перед старшими за званням, перед шляхтою і, звісно, у присутності монарха чи членів його родини.
Проте з часом головні убори ставали дедалі більшими та складнішими, тож щохвилини знімати їх з голови було непросто. Тому капелюхи знімали в особливих випадках — перед високим начальством. У звичайних ситуаціях стали лише символічно торкатися крисів капелюха рукою. Статут військової служби Королівської армії Британії зразка 1745 року зазначав із цього приводу:
«Під час зустрічі з офіцером чи розмови з ним головний убір належить не знімати, а просто підняти до нього руку та вклонитися». 
Одне слово, життя військовим трохи спростили. А от в австрійській армії з 1790 року діяли два правила. Якщо на голові був капелюх, можна було обмежитися салютуванням. Але якщо військовий носив головний убір під назвою бікорн, або двокутка, його належало знімати. Скасували цей поділ залежно від капелюха лише у 1868 році.
Перехід до абстрактного
З часом головні убори вирішили залишити в спокої і взагалі до них не торкатися. Руку просто підносили до голови, і цього було достатньо. Салют став абстрактним не просто так. Руки військових не завжди були чистими, особливо в польових умовах. Крім того, багато хто носив рукавички, у яких знімати капелюх чи кашкет було не надто зручно. 
Британські моряки на початку XIX століття, зустрівши офіцера, прикладали руку, складену жменєю, до правого боку лоба. Вони наче затискали край капелюха пальцями, але при цьому його не торкалися. У поляків салютування двома пальцями — це шана державному гербу, зображеному на кокарді.
