Як живе каїрська «імперія сміттярів», яка диктує владі Єгипту свою волю (10 фото)
У Каїрі та його передмістях проживає близько 25 мільйонів осіб. Єгипетська столиця за розмахом може суперничати з невеликими європейськими державами. Місто-гігант продукує неймовірну кількість відходів, які могли б засипати його за лічені місяці по самі верхні поверхи, але цього не стається, адже на варті чистоти стоїть ціла «імперія» в державі. Квартал сміттярів Маншіят-Насір — найнеприємніший, але не менш важливий за діловий центр район мегаполіса. 
У 1969 році мер Каїра наказав компактно поселити всіх сміттярів столиці в одному кварталі. Таким місцем став Маншіят-Насір, який перетворився на дім і місце роботи для тисяч каїрців, що пов'язали своє життя зі сміттям та його утилізацією. Ця частина міста розвивалася та росла з року в рік, і зараз у кварталі мешкає 260 тисяч жителів. Майже всі мешканці кварталу сміттярів — копти, тобто єгипетські православні християни. 
Кожного, хто вперше потрапляє до цієї частини Каїра, буквально збиває з ніг неймовірний сморід, який неможливо описати словами. Це жахливе поєднання запаху гнилих фруктів, зіпсованих продуктів і розкладених трупів котів та собак. Місцеві жителі глузують із чутливих гостей і запевняють, що за кілька годин людина звикає й сморід її більше не турбує.
Значна частина жителів кварталу Маншіят-Насір має одну й ту саму професію — сортувальник, або арабською — «заббалін». Це слово перекладається як «народ сміття», і точніше й не скажеш. Усе життя сортувальників, від народження до смерті, минає серед відходів величезного міста, які вони перебирають, розкладаючи по окремих групах та вишукуючи серед непотребу цінні речі. 
За словами сміттярів, мільйонером жоден із них ще не став, але й від голоду ніхто не помер. Одне слово, сміттєзвалище дає цим людям стабільну роботу, яка буде завжди. Навіть зараз, коли через епідемію коронавірусу в Каїрі зачинилося чимало ресторанів, кав'ярень та магазинів, а безробіття значно зросло, «заббаліни» не відчувають кризи, адже люди як і раніше без зупинки генерують відходи, які зрештою опиняються у кварталі Маншіят-Насір.
Сортувальники за невелику винагороду забирають сміття просто з будинків жителів мегаполіса й везуть у свій «ароматний» квартал. Ніхто не веде обліку того, скільки сміття проходит через їхні руки, але більшість експертів схиляється до думки, що не менше ніж 200 тис. тонн щомісяця. Гори сміття привозять у возах, тачках і на вантажівках, але найчастіше приносять у мішках за спиною. 
Привезене сміття ретельно сортують, відокремлюючи харчові відходи, які йдуть на корм свійським тваринам, від нехарчових. Скло, гума, папір, метали та електронні компоненти відбирають і здають на переробку. Усе, що залишається, — спалюють або кидають просто тут, у Маншіят-Насірі. Дороги та тротуари кварталу приховані під товщею спресованого ногами, колесами та ратицями сміття, а в повітрі, окрім смороду, висить густий токсичний пил.
Попри те що Маншіят-Насір — це типові «кам'яні джунгли», тут живе чимало свійських тварин. Корови, кози, вівці, свині та птиця цілими стадами й виводками пасуться між потворними будинками кварталу. Свої помешкання «заббаліни» будують особливим чином — поверх за поверхом, яких може бути як 2–3, так і 10. 
Нижні поверхи — це робоча зона, де й відбувається сортування тонн відходів. Вище мешкає сам господар зі своєю родиною, розташовані склади для знайдених у смітті корисних речей, а також облаштовані курники, корівники та кошари. У Маншіят-Насірі нікого не здивувати козами й баранами, що пасуться на 7–8 поверсі. Особливо популярні тут голуби — місцеві їдять їх із великим задоволенням, а кебабні кварталу пропонують скуштувати цих птахів, фаршированих відвареним рисом.
Частки сміття, кіптява та пил у кварталі всюди. Бруд висить у повітрі, осідає на обличчях і в легенях, вкриває булочки й тістечка, що продаються в кав'ярнях. Але це нікого не бентежить — «заббаліни» живуть у таких умовах поколіннями й нікраплі не страждають від антисанитарії. 
Місцеві гострослови жартують, що в кварталі здихають від смороду й бруду навіть мухи, і, можливо, це зовсім не жарт. Річ у тім, що попри специфіку району, мухи тут і справді велика рідкість. А ще сортувальники стверджють, що їхній квартал так і не дізнався, що таке COVID-19, адже віруси просто гинуть у таких жахливих умовах.
Сміття «заббаліни» сортують на 15 категорій, і залучені до цього процесу не лише чоловіки, а й жінки та навіть підлітки. Ці люди задоволені своєю долею і, навіть заробивши гроші, не планують змінювати місце проживання та професію. У кварталі живуть дуже набожні люди — тут розташовано кілька коптських церков, а на вулицях повно зображень Ісуса та Богородиці. 
Та заради чого каїрські сміттярі терплять такі нелюдські умови? Місячний дохід сортувальника з району Маншіят-Насір становить 6 тисяч єгипетських фунтів. Якщо врахувати, що Єгипет — дуже бідна країна, то це вельми непоганий заробіток. Окрім коштів, виручених за вивезення сміття та здачу вторинної сировини, жителі кварталу можуть отримувати від своєї роботи «бонусы».
Ідеться про цінні речі, які опиняються у смітті випадково або навмисно. У відходах трапляються пачки грошей, брендові речі з етикетками, дорогі годинники та ювелірні вироби. Один зі сміттярів на ім'я Ібрагім пояснив журналістам походження таких знахідок просто:
«Чоловік із дружиною посвариться і викине її золото у смітник. Ми у своїй професії дуже цінуємо таких гарячих людей». 
Життя «заббалінів» не надто добре висвітлене у пресі — ці люди не люблять фотографуватися й неохоче розповідають про свій побут. Побачивши туриста чи представника преси з камерою, вони можуть навіть виявляти агресію — більшості сортувальників не подобається, що їх знімають як якихось тварин чи колоритних дикунів.
Міська адміністрація неодноразово намагалася навести лад у кварталі — очистити вулиці та підворіття, замінити комунікації, запровадити реєстрацію підприємців і податки, встановити тариф на вивезення відходів. Також є проєкт з оснащення кварталу спеціальними сміттєспалювальними печами. 
Але всі нововведення влади зустрічають активний опір сортувальників. «Імперія сміттярів» у разі посилення правил і втручання в їхнє життя погрожує завдати «удару у відповідь». Для цього не потрібно навіть нічого робити, а точніше, потрібно лише й робити, що відпочивати. Якщо «заббаліни» перестануть виконувати свою не вельми почесну, але дуже потрібну роботу, величезний Каїр просто захлинеться у власних відходах.
Тут заправляє своя «сміттєва мафія», а поліція воліє не потикатися на вулиці кварталу без серйозної потреби. Не раз бувало, що чужинця, який наважився самовільно приєднатися до сортувальників, жорстоко побили й викинули за межі Маншіят-Насіра. 
Дехто стверджує, що раніше послугами «заббалінів» користувалися кримінальні клани Каїра. До кварталу привозили трупи, які мали безслідно зникнути. Тіла ховали на сміттєзвалищах, і більше їх ніхто не бачив. Сказати точно, скільки мерців заховано серед куп сміття, не візьметься ніхто. Але якщо ви запитаєте про це самих сміттярів, вони неодмінно віджартуються — ніхто не хоче, щоб до їхньої рідної домівки ставилися як до кримінального цвинтаря, навіть якщо ця домівка — смітник.
Сміттєва мафія, яка диктує свої умови міській владі, — це не специфіка Каїра. Мафіозні клани давно облюбували цей бізнес у США й десятиліттями вправно маніпулювали чиновниками різного рівня, погрожуючи зупинити вивезення відходів.
