Жінка, яка винайшла американську красу: фотограф Луїза Даль-Вульф та її 22 роки в Harper’s Bazaar (17 фото)

Свій перший фотозбільшувач Луїза Даль-Вульф зібрала власноруч — із бляшанки, ящика з-під яблук і кришки від коробки шоколаду. Жодного щабля професійної фотоосвіти, жодного курсу — лише впертість та прагнення до експериментів. Через роки вона стане головним фотографом Harper’s Bazaar і переверне уявлення про те, якою має бути модна зйомка. Розповідаємо, як самоучка із Сан-Франциско перетворилася на фотографа, на якого рівнялися Річард Аведон та Ірвінг Пенн.





Від дизайну вивісок — до фотографії

Луїза Емма Августа Даль народилася 19 листопада 1895 року в Сан-Франциско в родині норвезьких емігрантів. Вона була наймолодшою з трьох доньок. У 1914 році вступила до Каліфорнійської школи образотворчих мистецтв — нині це Інститут мистецтв Сан-Франциско. Там вона 6 років вивчала дизайн, живопис та анатомію під керівництвом Рудольфа Шеффера та Френка Ван Слоана.

Після завершення навчання Луїза зайнялася дизайном інтер'єрів та рекламних вивісок. Паралельно відвідувала курси з архітектури та декору в Колумбійському університеті в Нью-Йорку — це було 1923 року. Робота приносила гроші, але не радість.

«Саме тоді мене зацікавила фотографія, — згадувала вона пізніше. — Бо мені було страшенно нудно».



Ліз Ґіббонс, 1941 рік — одна з ранніх робіт Даль-Вульф для Bazaar

Поштовхом стала зустріч із фотографинею Енн Бріґман у 1921 році — та надихнула Луїзу взятися за камеру всерйоз. Перший фотозбільшувач вона зібрала власними руками: бляшанка, дерев'яний ящик з-під яблук і кришка від коробки шоколаду як відбивач. Жодних курсів, жодної школи — лише експеримент.

Теннессі, Vanity Fair та шлях до Нью-Йорка

На початку 1930-х Луїза та її чоловік, скульптор Майєр Вульф, кілька місяців жили у горах Ґрейт-Смокі в Теннессі. Луїза знімала сусідів — місцевих жителів, їхні обличчя, їхній побут. Саме там народився портрет літньої жительки Теннессі, який увійшов до історії під назвою «Tennessee Mountain Woman» («Горянка з Теннессі»).





Японська лазня, 1954 рік — пізня робота, вже після звільнення з Bazaar

У листопаді 1933 року цей знімок вийшов у журналі Vanity Fair під заголовком «The Smoky Mountaineer» («Житель Смокі»). Це була не просто фіксація обличчя — спроба впіймати щось живе та невисловлене. Публікація відкрила двері: того ж року Луїза та Майєр переїхали до Нью-Йорка, де вона відкрила студію на розі Шостої авеню та 57-ї вулиці. Тут вона працюватиме аж до 1960 року.



Будуар, 1940 рік — уже характерна для Даль-Вульф робота з природним світлом

До приходу в Harper’s Bazaar вона знімала для магазинів Bonwit Teller та Saks Fifth Avenue. Саме ці кольорові роботи — з живим світлом, вільними позами та майже живописною палітрою — і помітила редакторка Кармел Сноу.

Тріумвірат, що змінив глянець

У 1936 році Кармел Сноу взяла Луїзу до штату Harper’s Bazaar. Фотографу було 40 років. «З першого моменту, як я побачила її кольорові фотографії, я зрозуміла: саме так має виглядати Bazaar», — написала Сноу у своїх мемуарах, опублікованих 2005 року в біографії «A Dash of Daring» («Дрібка зухвалості»).



Знімальний процес, 1938 рік — Даль-Вульф працювала методично й планувала кожен кадр

Так склався легендарний квартет: Кармел Сноу задавала напрямок, артдиректор Олексій Бродович зводив усе на шпальті, фешн-редакторка Діана Вріленд вигадувала концепції, а Луїза знімала. За 22 роки спільної роботи вони випустили 86 обкладинок та 600 кольорових розворотів — цифри, які й досі залишаються мірилом впливу.



Споглядаючи Матісса, Музей сучасного мистецтва, 1939 рік — мода як частина культурного життя

Валері Стіл, директорка музею Інституту технології моди в Нью-Йорку, описувала метод Даль-Вульф так:

«Луїза планувала кожен знімок ретельно, але на виході здавалося, ніби вона просто опинилася у потрібному місці в потрібну секунду».

Це була ілюзія легкості, за якою стояла величезна праця.

«Новий американський образ» і Лорен Беколл

До Даль-Вульф модна фотографія існувала у студії. Жорстке світло, тло, нерухома поза — те, що сама Луїза називала «важким, важким європейським стилем, де всі виглядають ніяково». Вона зробила точно навпаки: вивела моделей на вулицю, на пляж, у гори, в музеї, у парки.

З 1943 року цей підхід дістав назву «Новий американський образ». Критикиня Вікі Ґолдберґ описувала його як «чисте волосся, сяйниста шкіра, фігура водночас гнучка й сильна». Жінки на знімках Даль-Вульф не позували — вони жили. Саме цей стиль — «екологічна», або «середовищна», мода — став індустріальним стандартом і залишається ним донині.



Лорен Беколл у готелі «Ріц», 1943 рік — знято незадовго до історичної обкладинки Bazaar

У березні 1943 року Луїза помістила на обкладинку Harper’s Bazaar 18-річну Лорен Беколл. Знімок побачив Гамфрі Богарт — і невдовзи запросив акторку на проби. Так народилася одна з найяскравіших пар Голлівуду. Крім Беколл, Даль-Вульф знімала Інгрід Бергман, Вів'єн Лі, Мей Вест та Бетті Девіс — і щоразу розкривала в зірках щось живе, що не вдавалося іншим фотографам.



Сюзі Паркер на березі Сени, костюм від Баленсіага, 1953 рік — зйомки Даль-Вульф охоплювали увесь світ

Принципи свободи: піти, а не здатися

Серед її улюблених моделей була Мері Джейн Расселл — за оцінками істориків, вона з'являється приблизно на третині всіх знімків Даль-Вульф. Річард Аведон та Ірвінг Пенн відкрито визнавали вплив Луїзи на свою творчість. Одним із її асистентів у різні роки був Мілтон Ґрін — згодом знаменитий фотограф Мерилін Монро.



Близнюки на пляжі, 1949 рік — відкритість, рух, світло: фірмовий почерк Даль-Вульф

У 1950 році журнал Foto включив її до списку «Видатних жінок-фотографів Америки». Але в 1958 році в Harper’s Bazaar змінилося керівництво. Новий артдиректор почав втручатися у знімальний процес. Луїза не стала йти на компроміси — вона пішла сама. Свобода виявилася важливішою за статус і зарплату.



Обкладинка Harper’s Bazaar, червень 1953 року. Жан Петчетт в Альгамбрі, Іспанія

До виходу на пенсію у 1960 році Луїза працювала позаштатною фотографинею для Vogue, Sports Illustrated та інших видань. Її чоловік Майєр Вульф, скульптор, якого вона зустріла під час подорожі Європою та Північною Африкою у 1927–1928 роках, довгі роки конструював і майстрував декорації та задні плани для її зйомок. Він помер у 1985 році.

Спадщина: архіви, кіно та живий вплив

Луїза Даль-Вульф померла 11 грудня 1989 року в Нью-Джерсі від пневмонії. Їй було 94 роки. Повний архів її робіт зберігається в Центрі художньої фотографії Аризонського університету в Тусоні — саме там розпоряджаються й авторськими правами на її знімки.



Відкриття продажів, Діор, 1946 рік — Даль-Вульф знімала й репортажі з модних подій

У 1999 році про неї вийшов документальний фільм «Louise Dahl-Wolfe: Painting with Light» («Луїза Даль-Вульф: живопис світлом») — єдина збережена зйомка із самісінькою Луїзою, що містить розлогі інтерв'ю з нею. Автором сценарію та режисером фільму став Том Нефф.



Для Harper’s Bazaar, 1953 рік — один із останніх сезонів спільної роботи з редакцією

Серед її портретних робіт — Колетт, Жозефіна Бейкер, Вів'єн Лі, У. Х. Оден, Едвард Гоппер, Карсон Маккаллерс. Луїза зізнавалася, що портрет любила більше, ніж фешн-зйомку. У фотографії вона бачила спосіб упіймати те, що непомітно для ока, — характер, настрій, мить істини.



Бетті Андерсон, 1944 рік — свобода пози й живий погляд замість студійної скутості



Лорен Беколл, 1945 рік — через 2 роки після знаменитої обкладинки, вже голлівудська зірка



Боббі Манро, Гавана, 1941 рік — зйомки Даль-Вульф охоплювали Латинську Америку та Африку



Бетті Бонд, 1942 рік — воєнний час, але знімок дихає легкістю та впевненістю



Луїза Даль-Вульф — жінка, яка змінила візуальну мову американської моди

Те, що сьогодні називають «природною» естетикою в моді — моделі на вулиці, живе світло, невимушені пози — почалося саме тут, у студії на розі Шостої авеню та 57-ї вулиці, де жінка з бляшанкою замість збільшувача вирішила, що мода має виглядати як життя. Як гадаєте: сучасна «щирість» у моді та соціальних мережах — це продовження ідей Даль-Вульф чи ми давно втратили ту справжню свободу, яку вона так берегла?