Як політика «однієї дитини» позначилася на сьогоденні та майбутньому Китаю (6 фото)

З 1979 по 2015 рік у Китаї діяло правило — «Одна сім'я — одна дитина». Можна сказати, що це був масштабний соціальний експеримент, учасниками якого стала ціла нація. Звісно ж, не обійшлося без наслідків, які виявилися катастрофічними для кількох поколінь.





Від однієї до трьох

Життя у сільських районах Китаю надзвичайно складне. Раніше жителям таких регіонів пенсію не виплачували, тож розраховувати доводилося лише на власні сили. Саме тому діти завжди допомагали батькам по господарству. Однак після запровадження політики «однієї дитини» з'явилося чимало самотніх літніх людей. Якщо єдиний син помирав або їхав геть, дбати про стареньких батьків просто не було кому.



Такий стан речей змусив владу переглянути пенсійну політику, і літні жителі сіл почали отримувати хоча б мінімальні виплати. Уряд усвідомив, що на країну чекає старіння населення з усіма негативними наслідками, які з цього випливають. Поруч був наочний приклад — Японія. Це країна літніх людей, яких молодь змушена утримувати за рахунок власних податків.

Водночас чимало молодих японців уже не можуть дозволити собі утримувати родину, що лише поглиблює демографічну кризу. Китай схаменувся, але було вже занадто пізно. У 2015 році політику «однієї дитини» скасували, дозволивши народжувати двох дітей. Проте зупинити спад народжуваності та старіння нації це не допомогло. Тому у 2021 році китайським сім'ям дозволили мати вже трьох дітей.





Але роки обмежень залишили свій відбиток. Заводити трьох нащадків китайці не поспішали, адже вже звикли жити для себе. У них змінилися рівень споживання та пріоритети. Населення КНР переглянуло погляди на життя: тепер більшість орієнтована на кар'єру та заробіток.

Секрет економічного дива

До початку 1970-х у Китаї все було інакше. У багатьох родинах виховувалося по 5 і більше дітей. До 1979 року населення країни перетнуло позначку в один мільярд і продовжувало стрімко зростати. Для порівняння, у 1949 році населення республіки становило лише 542 мільйони. Коли у 1980 році ухвалили обмеження, чимало людей відмовлялися його виконувати. У деяких регіонах доходило навіть до примусових абортів.



Згодом від надто жорстких заходів відмовилися і почали штрафувати порушників. Крім того, батьків та дітей, які ігнорували правила, обмежували у правах. Пару, яка наважувалася на народження другої дитини, запросто могли звільнити з роботи. Результати політики «однієї дитини» не забарилися: у Китаї розпочалося безпрецедентне економічне зростання.

Населення не відволікалося на виховання дітей. Працездатні бабусі та дідусі не сиділи з численними онуками, а працювали. Жінки поверталися на робочі місця після єдиного декрету. Ще одним позитивним фактором стало зростання мобільності населення. У країні активно будували заводи та фабрики, і сім'ї з однією дитиною легко переїжджали на нові місця роботи.

Наслідки, яких не очікували

Однак на іншому шалькові терезів опинилися людські долі. До 2010 року мільйон китайських родин втратили єдину дитину. На могилы таких стареньких вже ніхто не прийде. На дітей батьки завжди покладають великі сподівання, тому репродуктивний тиск на молодь суттєво зростав. Єдиного сина намагалися якнайшвидше одружити, аби він подарував онука — продовжувача роду. Крім того, така політика призвела до поглиблення економічної нерівності: заможніші сім'ї могли дозволити собі оминати обмеження, сплачуючи штрафи, тоді як бідні родини були змушені суворо дотримуватися правил.



Через традиційне культурне упередження на користь хлопчиків чимало родин у Китаї прагнули мати саме сина. Це призвело до збільшення кількості абортів і навіть покинутих дівчаток, що зрештою спричинило суттєвий дисбаланс: у країні чоловіків стало значно більше, ніж жінок. Як наслідок, через це ґендерне перекошення безліч молодих китайців просто не можуть знайти собі дружину.

Дефіцит жінок спричинив сплеск нелегальної торгівлі жінками та дівчатами як усередині країни, так і з-за кордону, звідки їх завозять для шлюбу чи експлуатації.



Політика «однієї дитини» сформувала покоління так званих «маленьких імператорів», які відчувають колосальний тиск щодо досягнення успіху, адже вони єдині діти в родині. Такий підхід мало сприяє щастю молоді. Тиск з боку батьків нерідко викликає у дітей депресію та апатію. Вони змушені нести тягар відповідальності, на який зовсім не заслуговували.

Сьогодні Китай розплачується за своє економічне диво, і наслідки цього «експерименту» відчуватимуться ще дуже довго. Країна буквально «позичила» у власного майбутнього. Молоді сім'ї народжують одну дитину, а чимало молодих людей взагалі не поспішають брати шлюб. Попереднє покоління забезпечило потужний поштовх уперед, і тепер можна розслабитися та жити в комфорті, не обтяжуючи себе численними нащадками.