Лонгйір: найпівнічніше місто на Землі, в якому за законом заборонено вмирати (10 фото)

Лонгйір — це найпівнічніше у світі поселення з населенням близько двох тисяч людей. Він знаходиться на архіпелазі Шпіцберген - у місці проживання білих ведмедів, тому зброю носить при собі буквально кожен місцевий. А ще тут є паркування для їздових собак та занедбані шахти, навколо яких, власне, і з'явилося це містечко.





Британська мандрівниця і журналістка Седі Уайтлокс розповіла про літню поїздку до Лонгіря, найбільшого населеного пункту та адміністративного центру норвезької провінції Свальбард на архіпелазі Шпіцберген.



«Незважаючи на те, що після прибуття в Лонгір тут було дві години ночі, було ясно, як вдень, а температура трималася нижче 10 градусів Цельсія, — розповідає журналістка. — Я наважилася відправитися з Осло до цього крихітного міста, в якому мешкає приблизно 2200 жителів. Я провела там два дні, дізнаючись про історію цього місця, яке раніше було центром видобутку вугілля, та залишки його минулого, які кинули іржавіти в холодному кліматі».





Місто було названо на честь його засновника, інженера-підприємця Джона Манро Лонгйіра, який заклав тут вугільний рудник у 1906 році. 1916 року поселення було продано норвезької компанії.

Під час Другої світової війни, після окупації Норвегії у 1940 році, мешканці Лонгйіра були евакуйовані до Великобританії. Саме місто і багато його шахт були знищені в 1943 році обстрілом з німецьких військових кораблів, але після війни їх швидко відбудували заново.



Знак попереджає мешканців та гостей міста, що білих ведмедів можна знайти по всьому Шпіцбергену.

З білими ведмедями тут особливі стосунки. Оскільки Шпіцберген — царство ведмедів, буквально всі мешканці носять із собою зброю на випадок нападу, а кожен студент у місцевому університеті у перші дні занять навчається стріляти.



«Заборонено проносити до магазину пістолети та гвинтівки»

Так, у цьому невеликому поселенні є свій університет, що робить столицю Шпіцбергена унікальним місцем: тут знаходиться найпівнічніший університет у світі, найпівнічніша лікарня, бібліотека тощо.

Так як у зимові місяці місцеві жителі пересуваються на снігоходах та собачих упряжках, тут навіть передбачені спеціальні паркування для собак.



«Будь ласка, не залишайте тут своїх собак. Паркування передбачене по флагштоках».

«Прогулюючись головною вулицею міста з сувенірними та вуличними магазинами, я вирішила продовжити йти в долину, де на відстані побачила льодовик. Після того, як я пройшла повз десятки кольорових будинків у цегляних і темно-зелених відтінках (у місті працює спеціальний консультант з кольорової гами, щоб усі будівлі були пофарбовані у відповідні відтінки), оточуючий мене пейзаж ставав дикішим», — продовжує журналістка.



На темних схилах пагорбів журналістка помітила кілька занедбаних вугільних шахт із дерев'яними халупами.

Вуглевидобуток у місті та його околицях майже зійшов нанівець на початок 1990-х років, і на сьогоднішній день продукція єдиної діючої шахти у місті використовується в основному для потреб міської електростанції.



Сьогодні колись шахтарське селище перетворилося на важливий туристичний центр Норвегії, куди щороку прибувають тисячі туристів, щоб побачити чудову арктичну природу.



З середини 20-го століття влада взяла курс на нормалізацію життя в місті та розвиток соціальної інфраструктури. У ті ж роки почався значний розвиток туризму та науково-дослідної діяльності. Відкриття аеропорту в 1975 році стало важливою подією для життя Лонгйіра, який поступово перетворився на туристичний пункт.



Цікавий факт: у Лонгйірі діє закон, який забороняє вмирати на його території. Якщо хтось тяжко захворів або стався інцидент з потенційно смертю, постраждалого повинні негайно переправити в іншу частину Норвегії, де він і помре. Але навіть якщо смерть відбувається у місті, небіжчиків ховають все одно на материковій частині. Ці заходи викликані тим, що в умовах вічної мерзлоти тіла після поховання зовсім не розкладаються і привертають до себе увагу хижаків.