Агуті: виглядають точнісінько як мікроскопічні капібари (8 фото)
Схоже забарвлення хутра, такі ж крихітні лапки, округлі вушка й товстенький задок. Та й «прописка» та сама — Південна Америка. Їх можна навіть сплутати з дитинчатами капібар! Але це буде помилкою. Попри зовнішню схожість, агуті живуть у зовсім іншому вимірі.
Отакої, він засмутився, що не капібара...
Почнімо з найважливішого: агуті нікого не люблять і ні з ким не дружать. Вони — ще ті боягузи, які не довіряють навіть одне одному. Деякі види тримаються парами, деякі — збираються в невеликі сімейні групи, але більшість — це самітники, які здригаються від найменшого шереху.
А ось так уже не дуже схожі на капібар, правда ж?
І вони мають рацію, адже ці малюки важать лише якихось 3–4 кілограми, а ворогів у них чимало: оцелоти, ягуари, чагарникові собаки, змії та майже всі каймани залюбки вполюють маленького гризуна. Агуті виживають виключно завдяки тотальній параної та надшвидким ногам. Якщо агуті наважиться поводитися як капібара, його з'їдять того ж таки дня.
Ех, вони повсякчас засмучені, що не можуть бути капібарами...
Варто агуті запідозрити бодай натяк на небезпеку, як він зривається з місця й розганяється до 40 кілометрів на годину. Наздогнати такого спритника — завдання вкрай нетривіальне. Адже навіть на шаленій швидкості він зберігає відмінну маневреність, легко перестрибує стовбури повалених дерев і спритно вислизає одразу від кількох хижаків! Місцеві подейкують, що агуті здатний водити мисливських собак понад годину й часом навіть виходити з цієї гонки переможцем. А собаки й вовки — це найвитриваліші та найвпертіші переслідувачі на планеті, тож переграти їх на їхньому ж полі вдається одиницям.
Зачекайте, песики, зараз перекушу — і знову побігаємо.
Коли за агуті ніхто не женеться, вони беруться за улюблену справу всіх гризунів — гризти. Малюки надають перевагу твердій або волокнистій їжі, а їхній беззаперечний фаворит у меню — бразильський горіх. Міцна оболонка горіха надійно захищає смачний і поживний (18% білка!) вміст від більшості всеїдних тварин. Але перед агуті міцна шкаралупа безсила: потужні щелепні м'язи та гострі різці трощать її без жодних зусиль.
Прогризла бразильський горіх і тягне його в безпечне місце.
Люблю спостерігати за своєю дружиною, коли вона їсть. Вона так мило смакує!
Завдяки хисту до добування харчів агуті ніколи не голодують і можуть розмножуватися цілий рік, а не лише у щедрі на врожай періоди. Утім, таку цілорічну плодючість урівноважує тривала вагітність. Самиця виношує до 5 малюків майже 4 місяці, а це солідний термін для таких дрібних тварин. Натомість народжуються вони вже зрячими, вкритими хутром і здатними втікати від небезпеки буквально за годину після появи на світ.
Ось так виглядає маля агуті!
Але мама все одно про них піклується. Вона ховає малечу в затишному місці й діє за заячою стратегією: час від часу навідується погодувати молоком, проте не затримується поруч надовго. Приблизно через 2 місяці після народження потомство стає достатньо самостійним, аби споживати тверду їжу, і покидає схованку, навіть не попрощавшись із матір'ю. А вже за 9–12 місяців вони й самі приведуть перше потомство.
Матері будь-якого біологічного виду мають однаково втомлений вигляд.
І якщо агуті буде пильною, завжди триматиме вухо гостро, а лапи не підведуть під час утечі, вона зможе відсвяткувати своє 20-річчя. Така тривалість життя вкрай нетипова для настільки крихітних тварин і майже недосяжна для гризунів!













