Стрибок: не гризун, а родич слона (8 фото)

Коли вчені почали займатися описуванням і систематизацією природи, вони назвали слонового стрибунчика слоновим через його прикольного рухомого носика-хоботка, і трохи більше. У далекому 18 столітті вони навіть уявити не могли що ось це насправді є родичем слонів.





Слонова кулька якоїсь...

Більшість історії ми вважали, що стрибунчики відносяться до загону комахоїдних і припадають ріднею всяким їжакам, кротам і землерийкам. Ну воно й не дивно, ви самі подивіться на них: те ж округле тільце завдовжки з людську долоню, очі-намистинки і довгий рухливий носик. А ще їх мордочки увінчують довгі вібріси - чутливі волоски, що працюють як органи дотику.



Хто йому замість язика мармеладного черв'ячка приробив?

Подібності спостерігаються й у поведінці. Як і представники загону комахоїдних, стрибунці - це мікрохижаки-одиначки, які відстежують членистоногих орієнтуючись переважно на свій нюх. Тільки ось мешкають вони не в лісовій підстилці, а шурхають по саванах і пустелях прямо під сонцем. На перший погляд — маячня повна. Стрибка видно за сотні метрів, так він ще й підсмажується повільно на сонячному вогні. Безумство, що не кажи!





О ні, у вас від спеки стрибунець розплавився!

Але насправді це дуже хитрий та витончений план. Виходячи на полювання в самий пекло, стрибунчик позбавляє себе від переслідувачів в особі хижих рептилій і ссавців, адже вони всі перегрілися і впали в тінь. Лише хижі птахи можуть доставити проблем стрибунцю на полюванні.



Не втрати його, і не зламай...

Але таку поведінку вважали лише пристосуванням до пустельного способу життя. Тому ніхто особливо і не ставив собі питання, до якої саме групи тварин відносити стрибунців. Ніхто, окрім біологів, які займаються порівняльною анатомією. Ці надзвичайно педантичні люди поступово почали звертати увагу громадськості на невеликі нестикування у будові тіл стрибунців та комахоїдних тварин: відмінності у кількості хребців, у будові плаценти та кісточок.



А ще вони дуже пізно прорізаються зубки. Прямо як у слонів.

Трохи згодом до них підтягнулися фізіологи, які виявили, що метаболізм стрибунців аномально низький. Точніше, з самими животами все гаразд, швидкість їх обмінних процесів у нормі, просто їхня передбачувана рідня розігнала свій метаболізм до максимуму. Тієї ж бурозубці на день потрібно з'їдати приблизно 300% маси свого тіла. Якщо вона не поїсть бодай 5-6 годин, тварина загине з голоду. Із стрибунцями все не так. Вони з'їли за день 30% від маси свого тіла і на бічну.



- Сьогодні ти будеш моєю подушкою. — Гаразд...

Але останній цвях у кришку труни старої теорії забили генетики та молекулярні біологи. У 90-х роках минулого століття вони прошерстили геноми слонів, тенреків, златокротів і стрибунців і виявили в них напрочуд багато збігів, на підставі яких зробили несподіваний висновок: всі вони родичі. Нову групу тварин назвали афротеріями.



Стрибок в природному середовищі.

Афротерії мають дуже мало зовнішніх подібностей, бо група зайняла найрізноманітніші екологічні ніші, але генетика все ще вийде їхню спільну спорідненість. У стрибунців зі слонами, наприклад, дуже схожий протираковий імунітет, який помітно перевершує людський. А ось хоботи до загальних ознак не належать – вони їх здобули різними шляхами.



Коли ви з братом пішли різними шляхами, але все одно добре ставитеся один до одного.

Та й поведінка у них дуже різниться: стрибунці не збираються в череди з матріархом на чолі, а тихо живуть парами на одній території. Причому поза шлюбним сезоном самець і самка не перетинаються і практично не взаємодіють один з одним. А шкода, я б подивився на стада величних коротковухих стрибунців, ведених літньою матріархом віком у 3 або навіть 4 роки!