Болівійська гора-людожер Серро-Ріко (13 фото + 1 відео)

Високо в Андах, на південному заході Болівії, там, де розріджене повітря мало не ріже легені на уламки, стоїть Серро-Ріко — «багата гора».





Назву дали іспанські колонізатори, коли зрозуміли, що всередині не просто руда, а ціла прірва срібла. Їм здавалося, що вся гора складається з дорогоцінного металу.



Серро-Ріко, місто Потосі та штампувальний цех, що працює на енергії вітру, для переробки руди. Гравюра близько 1820 року

1545 рік. Біля підніжжя виростає шахтарське селище. Три мільйони індіанців зігнали в копальні силою. Сотні тисяч загинули — під завалами, від голоду, хвороб та непосильної роботи.





Минуло майже п'ять століть. Іспанців давно нема. А у зловісних глибинах гори нічого не змінилося.



Досі тут гинуть чоловіки та хлопчаки. Обвали, тріщини, раптова тиша там, де щойно стукала кирка. За віки дірок у Серро-Ріко стало так багато, що гора нагадує швейцарський сир, тільки неймовірно небезпечний.



Вхід у шахту. Серро-Ріко

Вона вже просіла на сотні метрів відколи іспанська корона запустила в неї свої жадібні руки.



Історики нарахували 8 мільйонів загиблих із XVI століття. Опоненти кажуть, що цифра надмірно завищена, і туди включили всіх, хто просто пішов із регіону.



Але навіть якщо зменшити втричі — це все одно більше ніж будь-яке місто-мільйонник. Не дарма Cerro Rico прозвали "горою, яка їсть людей".



Головний убивця тут не обвал. А силікоз, хвороба шахтарів. Легкі через неї перетворюються на камінь.



У нормальних рудниках пил збивають водою із бура. Тут нема нічого такого. Пил летить назад у стовбур шахти, і кожен вдих як ковток наждака.



Як наслідок – рубці на легень, кашель, жар, біль у грудях, слабкість, смерть. Дожити до 40 років тут майже рівносильно диву.



Місцева спілка вдів повідомляє, що 14 жінок втрачають чоловіків щомісяця. Нині срібла в горі майже не лишилося.



Потосі - місто біля підніжжя - повільно вмирає разом із горою. Але шахти досі працюють.



Тому що хтось все ще спускається донизу. За грошима. За надією. За шматком породи, який з'їсть тебе, хоч і не одразу.