Зебри: не тікають від лева, а дають бій! (13 фото)

Просто милі смугасті конячки? Ага, як би не так! Ви придивитесь краще, це не природний камуфляж, а тюремна смугаста уніформа! Зебри — одні з найвідбитіших представників сімейства кінських. У їхніх стадах регулярно відбувається насильство по відношенню до всіх: один до одного, до дитинчат, до хижаків. А іноді їхня нервова система не витримує, і вони самі помирають... від стресу.





Ось як виглядала б дружба звірів із Мадагаскару у реальному житті.

Факт номер 1 - убити не можна помилувати. Чому зебри такі жорстокі до себе подібних?

Щоб відповісти на це питання, доведеться копнути глибше і розібратися в соціальній структурі копитних. На вигляд велике стадо здається одним цілим, але всередині воно ділиться на кілька невеликих коаліцій. У саваних і гірських зебр виділяються гареми - групи з одного самця, декількох самок та їх дитинчат.



В очах рябить...

Згодом батько виганяє лошат чоловічої статі з групи, і юнаки утворюють холостяцькі стада. Декілька гаремних та холостяцьких коаліцій можуть мігрувати разом, утворюючи величезні скупчення у сотні та тисячі особин, проте кожна група зберігає власну цілісність та соціальні кордони.





М-м-м, моя улюблена страва: кров, піт і сльози ворога!

Отже, все начебто прийнятно. Звідки бійки та вбивства? По-перше, статевозрілі самці всіх видів зебр нещадно б'ються за право володіння гаремом самок. Вони луплять один одного копитами, ламаючи кістки, кусають, залишаючи глибокі рвані рани, і намагаються впустити опонента на землю. Після сутичок переможець стане новим татком, а той, хто програв, ослаблений і побитий, ризикує піти на корм левам.



У третього виду, зебр Греві, дещо простіше. Там самці захоплюють та охороняють окрему територію. Самки з дитинчатами вільно подорожують саванною, перетинаючи ділянки різних жеребців. Однак сутички за володіння у них не менш жорсткі, ніж у двох видів, що борються за гареми.

Через зміну жеребця у гаремі трапляється переворот. Новачок не для того жертвував собою, щоб тепер спостерігати нащадків попереднього самця, так що лошата стають жертвою його копит і зубів. Деяких малюків самкам, на жаль, врятувати не вдається.



Якби я тебе породив, то я б тебе не вбивав!

Факт номер 2 - бий або біжи. А що вибирають зебри?

Будь-яка хороша документалка про Африку містить у собі ефектну сцену, коли леви нападають на стадо зебр і потім бенкетують у тіні баобаба. Мало хто показує кадри невдалого полювання. При нападі хижаків зебри далеко не завжди картинно зриваються з місця і біжать очі куди дивляться. У деяких ситуаціях вони обирають тактику БЕЙ!



Око за око, зуб за зуб.

На контратаку може зважитися головний самець гарему або все стадо спільно — залежно від кількості, виду хижаків та ситуації загалом. Група оточує молодняк і відбивається від хижака копитами та гострими іклами.



Бойовий оскал, що пробирає до тремтіння.

Так, у самців травоїдних коней теж є ікла — якраз на випадок бійки. Тому навіть незважаючи на скромні габарити в 120-150 сантиметрів у загривку та вагу під 450 кілограм, животина може так сильно чапнути або лягнути копитом, що мало не здасться. Гематоми, розриви тканин, переломи та гострий біль як рукою знімають апетит у левів, гієн та інших зубастих.



Коли намагаєшся вирвати друга з колишніх лап.

Факт номер 3 – дитинство суворого режиму. До року доживуть менше половини всіх дитинчат

Незважаючи на те, що самки так ревно захищають молодняк від хижаків та нових гаремних самців, свій перший день народження відзначать лише близько 44% всіх лошат. Решту спіймають, з'їдять або затопчуть, накриє якась зараза або наздоженуть паразити, підкосить відсутність води чи трави.



— Мамо, а я стану більшим і сильнішим, коли виросту? — Неправильна постановка питання, любий. Не "коли", а "якщо".

Але робити нових дітлахів зебри не поспішають. Вагітність у самок триває приблизно рік, після чого їй потрібно ще кілька років, щоб виростити лоша і відновитися. Тому при всій зовнішній масовості зебри розмножуються повільно та неефективно. Кожна втрата дитинчати - серйозний удар по популяції.



Усі дитячі пригоди відчуваються та згадуються приблизно так.

Факт номер 4 – вони нас за людей не рахують. Чому б нам не приручити прикольних смугастих коней?

Тому що вони відбиті на голову. Зебри куди реактивніші, ніж коні. Вони швидше і сильніше реагують на все навколо: різкий помах руки, пакет, що летить, гучний звук - за частки секунд приводять полосатика в стан бойової готовності.



Легше коня в смужку пофарбувати, ніж реальну зебру приручити!

Люди багато разів намагалися одомашнити їх, але мільйони років еволюції заклали в зебрах одну просту установку — всі довкола хочуть тебе з'їсти. Тому животи спочатку реагують: кусаються, лягають, ломляться куди очі дивляться — а вже потім розбираються, у чому річ. Сперечатися зі зляканим звіром у 5 разів більшим за себе — справа свідомо програшна. Ось нещодавно був випадок, коли домашня зебра так сильно покусала свого господаря, що чоловікові довелося ампутувати руку. Ні, краще пішки.



Лише одиниці можуть приручити зебру та змусити її ходити під сідлом. Наприклад, ця людина похилого віку, Білл Тернер, присвятила скакунам 30 років. І навіть йому осідлати смугастого конячка було непросто.

Факт номер 5 - в наявності жахливі, ніжні всередині. Зебра може померти від стресу

Коли смугастих заганяють на гелікоптерах, поміщають у вольєри або якось по-іншому обмежують простір, їхня нервова система волає «Ахтунг!». У кров потрапляє забористий коктейль з адреналіну, норадреналіну, кортизолу та інших гормонів стресу. М'язи активуються на максимум. У плані біології цей механізм дуже корисний. Саме він допомагає швидко зробити ноги від хижаків. Ось тільки куди тікати із загону?



Небезпечний злочинець втік із ув'язнення. Будьте обережні!

Але організм не розуміє безвихідь ситуації і продовжує накачувати зебру гормонами. Через це м'язи починають руйнуватися, а продукти розпаду м'язових волокон потрапляють у кров. Вони отруюють нирки та серце - животина гине в найближчі пару годин або доби. Лікування малоефективне. Таку гостру реакцію на стрес можуть видати інші дикі тварини, але саме у зебр її пов'язують з неможливістю приручення. Копитні при контакті з людьми відчувають надзвичайний страх, так що ні про які верхові прогулянки і мови бути не може. Винятки бувають, але дуже рідко.