Кожній парі бункером: навіщо Албанія побудувала у себе 750 тисяч притулків? (6 фото)

Залізобетонні ДОТи, укріплені командні пункти та підземні військові склади – ці споруди й досі стоять по всій Албанії. 50 років тому країна готувалася до повномасштабної війни. У Сили Опору було включено 800 тисяч осіб. На той момент це було 40% від усіх мешканців, включаючи жінок та підлітків.

З ким готувалася воювати Албанія, і чому бункери так і не стали в нагоді республіці?





Одні проти всього світу

Рішення підготувати країну до оборони ухвалив голова Соціалістичної Албанії Енвер Ходжа. У найближчій перспективі діяч чекав на напад з боку Югославії, надалі – війну з соціалістичним блоком чи НАТО. А може, одразу з усім світом.

Після Другої Світової війни у регіоні встановилася радянська влада. Лідером комуністичної партії став головнокомандувач партизанської армії Енвер Ходж.

В історії країни він отримав суперечливу оцінку. У внутрішній та зовнішній політиці албанський лідер повністю копіював сталінську диктатуру. З одного боку, Енвер консолідував суспільство: проголосив рівноправність жінок, роздав поміщицькі землі селянам, переміг безграмотність населення тощо.



З іншого – організував масштабні репресії проти опозиціонерів, певних племен та «ворожих» класових елементів. В Албанії було встановлено жорсткий поліцейський контроль. Вважається, що за 40 років правління Ходжі на допиті побувала третина населення країни.

У результаті саме слідування сталінізму привели Енвера до сварки з сусідами і цілком обґрунтованим побоюванням втратити владу, країну і життя.

Розкол за розколом

З 1945 глава Югославії Йосип Тіто разом зі Сталіним виношували план об'єднання країн Балканського півострова в федерацію під головуванням Белграда. Поки Югославія перебувала у союзницьких відносинах із СРСР, побоювань війни був. Понад те, Сталін мав намір добровільно віддати Албанію у складі федерації.





Сталін та Ходжа

Проте 1948 року Тіто став проводити незалежну політику. Відмова надати Москві інформацію про югославську економіку призвела до остаточного розриву. Албанія у цьому конфлікті підтримала СРСР. Так Енвер та Тіто стали непримиренними суперниками.

1956 року стався новий розкол, уже між СРСР та Албанією. До влади у Радянському Союзі прийшов Микита Хрущов. Радянський лідер розкритикував культ особи Сталіна. Ця позиція помирила СРСР із Югославією, але призвела до конфлікту з Албанією. Енвер оголосив Хрущова зрадником.

З цього моменту у албанського лідера залишався лише один могутній союзник – Китай. На жаль, 1978 року Албанія посварилася і з ним. Причинами стали смерть Мао Цзедуна та дружні стосунки Китаю із США. Нову китайську політику Енвер назвав опортуністичною поведінкою. Чомусь нікому не подобалося жити у революційному чаді вічно.

Всі ці розколи призвели Албанію до розриву торговельних відносин та втрати матеріальної підтримки. Країна почала злидня. Люди висловлювали невдоволення. Щоб зберегти владу та режим, Ходжа посилив диктатуру, а щоб об'єднати народ, вигадав йому ворога. Цим ворогом став увесь світ.

Програма «бункеризації»



Албанська армія не могла вистояти перед сучаснішою югославською. Тому Енвер наперед зробив ставку на партизанське опір. Стратегія будувалась на озброєнні та бойовій підготовці максимальної кількості людей.

Практично кожна сім'я ставала бойовою одиницею. У 3 роки дитині пояснювали, що світ сповнений шпигунами та ворогами. О 12 вчили стріляти. Бункери мали стати опорними пунктами опору. Усього виділяють 3 типи споруд: одномісні (більшість), чотиримісні та капітальні (пункти управління).

Оборонні позиції розміщувалися по всій країні: на полях, на цвинтарях, на міських вулицях, у дворах будинків. Місцевим мешканцям довіряли обов'язок підтримувати чистоту. Загалом Енвер налаштував до 750 тисяч опорних точок.



Сучасні військові фахівці скептично ставляться до албанської стратегії. Рішучої переваги система бункерів не давала. Проте «бункеризація» дозволила консолідувати людей перед «спільним ворогом». А ще забути про будівництво нового житла та доріг, тому що всі ресурси йшли на ДОТи.
>
На щастя, скористатися спорудами албанцям не довелося. У 1985 році Енвера змінив Раміз Алія. Діяч намагався продовжити політику сталінізму, але за умов кризи соціалістичної системи утримати владу не зумів. 1991 року комуністичний режим упав.

Що сталося з бункерами?



Невдовзі після падіння соціалізму країна намітила курс у НАТО і у 2009 році офіційно вступила до альянсу. Від політики партизанського опору та війни з усім світом нова влада відмовилася. Також вони припинили масове будівництво оборонних споруд.

Бункер можна офіційно викупити у держави – як будь-яку будівлю. Ціни варіюються від 600 до 40 тисяч євро. Однак часто жителі просто займають споруди, облаштовуючи їх і заселяючись, що перебувають на околицях міст або в глушині.

Бетонні ДОТи досі прикрашають албанські пейзажі – більшість занедбані, проте згодом дедалі більше використовуються як музеї, житло, склади та кафе. Вони стали символом епохи та неофіційною пам'яткою Енверу Ходжі – людині, яка перетворила країну на один великий бункер.