7 цікавих фактів про фільм "Запах жінки" (8 фото)

У грудні 1992 року відбулася світова прем'єра стрічки «Запах жінки», яка стала одним із головних фільмів 90-х і принесла актору Аль Пачіно єдиний «Оскар» у його кар'єрі. Історія про сліпого військового Френке Слейде і сумлінному учню престижної школи Чарлі торкнулася глядачів у всьому світі.





«Запах жінки» – ремейк однойменного італійського фільму



Незважаючи на культовий статус американського фільму, першим історію сліпого військового у кіно розповів італійський режисер Діно Різі. Його «Запах жінки» заснований на романі під назвою «Темрява і мед» письменника та журналіста Джованні Арпіно. Подібностей з літературною першоджерелом у обох стрічок не так багато – фактично лише двоє головних героїв: грубий вояка та його недосвідчений супроводжуючий.

Дія оригінального фільму відбувається у мальовничих містах Італії. Серце картини – актор Вітторіо Гассман, блискуче який поринув у роль військового-спокусника. З оточуючими він досить жорстокий, якщо тільки в поле його нюху не потрапить дівчина – запах для його означає набагато більше, ніж для інших чоловіків, це його життєвий компас.

"Запах жінки" зразка 1974 року був номінований на "Оскар" відразу у двох категоріях («Кращий адаптований сценарій» та «Кращий фільм іноземною мовою»), а також брав участь в основному конкурсі Каннського кінофестивалю, де завоював одну із нагород. Гассман був нагороджений Срібною премією за найкращу чоловічу роль.

Аль Пачіно міг не зіграти в «Запаху жінки»





Неймовірний акторський успіх Вітторіо Гассмана підказав творцям американської версії, що помилитися при доборі виконавця головної ролі в жодному разі не можна, тому як кандидати розглядалися лише метри голлівудського кіно.

Першим у черзі значився Джек Ніколсон. Френк Слейд – справді його типаж, грубий, ексцентричний, запальний. Ніколсон на таких героїв збудував власну кар'єру. Однак Джек від ролі відмовився після прочитання сценарію. Наступними претендентами були Аль Пачіно, Дастін Хоффман і Джо Пеші, які на той час перебували на піку популярності. У результаті вибір ліг саме на Пачино, в тому числі завдяки його італійським корінням. Але він спочатку відмовлявся від участі. На допомогу продюсерам прийшов його агент, який наполегливо рекомендував своєму клієнту ознайомитись зі сценарієм. Аль Пачіно закохався в текст і тут же погодився взяти участь у зйомках.

Аль Пачіно не виходив з образу в перервах і мало не втратив зір на зйомках



Аль Пачіно – випускник Акторської студії Лі Страсберга, який навчав своїх студентів за системою Станіславського. Звідси – повномасштабне занурення актора практично у всі свої ролі. Він намагається не виходити з образу навіть у перервах, що допомагає йому краще усвідомлювати поведінку своїх героїв і точніше демонструвати це на екран.

Не виходив із ролі Аль Пачіно і на зйомках «Запаху жінки». У перервах між дублями він, як і його герой, нічого не бачив, переміщався з палицею і спілкувався зі знімальною командою, не дивлячись співрозмовникам у вічі. Якось він сильно поранився, впавши в кущі під час репетиції однієї зі сцен фільму Рослини потрапили йому в око та пошкодили рогівку.

Більше того, таким зануренням Аль Пачіно не обмежився. При підготовці до ролі він використовував спеціально виготовлені для нього контактні лінзи, що дозволяють бути в кадрі ще переконливішим, але при тривалому використанні завдають незручності. На зйомках разом із режисером вони вирішили відмовитися від цих лінз, адже Пачино чудово справлявся і без них.

Крім цього, робота над роллю включала спілкування з членами нью-йоркської Асоціації сліпих. Актор розмовляв з незрячими людьми, щоб ближче познайомитися з їхніми почуттями, емоційним тягарем і зрозуміти, як вони орієнтуються у просторі та користуються предметами побуту.

Образ полковника Слейда мав три прототипи.



Сценаристом «Запаху жінки» був американський письменник та драматург Бо Голдман. У його послужному списку сценарії до фільмів «Пролітаючи над гніздом зозулі» та «Мелвін і Говард», за які він був удостоєний премії «Оскар». Режисер Мартін Брест запропонував йому попрацювати над сценарієм «Запаху жінки», і Голдман погодився після перегляду оригінальної італійської картини:

«Я повернувівся до Каліфорнії, і мені подзвонив Мартін Брест. Він показав мені італійський фільм "Запах жінки". Я подивився його, і мене вразив персонаж Вітторіо Гассмана тим, що він точно схожий на мого брата, який став прототипом Слейда. Він заробив мільйони на іпотечних брокерських послугах, потім став алкоголіком, і у нього склалося страшенно трагічна життя. Крім цього, Слейд увібрав у себе риси ще двох людей – сержанта армії, який був другою людиною, якого я колись дійсно боявся, і мого батька, якого я боявся ще більше».

У «Запаху жінки» міг зіграти Леонардо Ді Капріо



На роль Чарлі, молодого студента, який не відступає від своїх принципів, теж претендувало чимало акторів, які згодом стали популярними. Спочатку головним кандидатом вважався Леонардо Ді Капріо, але йому на момент старту прослуховувань не було і 18 років, тож продюсери вважали його надто молодим для ролі. Замість «Запаху жінки» він сконцентрувався на драмі «Що тягне Гілберта Грейпа» і отримав за неї свою першу номінацію на Оскар у віці 19 років.

Крім Ді Капріо, кандидатами вважалися Метт Деймон, Брендан Фрейзер і Бен Аффлек, але вибір у підсумку впав на Кріса О'Доннелла, який, на жаль, в останні роки вже не знімається у великому кіно, на відміну від своїх іменитих конкурентів. Цікаво, що всі чотири претендента на роль у 1992 році знялися в одному фільмі – драмі «Шкільні узи».

Робота в «Запаху жінки» стала однією з перших у кіно та для актора Філіпа Сеймура Хоффмана Він грає друга Чарлі, сина багатого Спонсор школи. Хоффман спочатку не подобався творцям, але завзятість допомогло йому отримати роль - він стукав у двері фільму аж п'ять разів, і тільки після п'ятого прослуховування його таки затвердили. Так запустилася кар'єра оскароносного актора

Режисер Мартін Брест знімав у «Запаху жінки» Дональда Трампа та намагався посварити двох головних акторів



Декілька сцен «Запаху жінки» знімалося в готелі «Манхеттен Плаза» та біля нього. На той час він належав Дональду Трампу, який завжди був не проти засвітитися в кіно. За рік до стрічки Бреста він, Наприклад, з'явився в епізоді новорічної комедії «Один удома». У «Запаху жінки» колишній президент США знявся у невеликій ролі бізнесмена, чий Лімузин під'їжджає до дверей готелю в той же момент, коли туди прибувають полковник і Чарлі. Трамп виходить з автомобіля з його тодішньою нареченою Марло Мейплз. До підсумкової версії фільму цей епізод не потрапив.

Акторам кіно запам'яталося ще й поведінкою режисера Мартіна Бреста. Він і раніше «славився» дивними витівками на знімальному майданчику – зокрема, його звільнили з «Військових ігор» (1983) через постійні суперечок та створення поганої атмосфери зйомок, – а в «Запаху жінки» він і зовсім вирішив посварити Аль Пачіно з його молодим напарником, Крісом О’Доннеллом. Все для того, щоб їхні дружні стосунки не виявлялися в кадр. Принаймні у першій половині фільму. Але тактика Бреста мала зворотний ефект – Пачіно та О'Доннелл швидко порозумілися, і досвідчений Аль виявився мудрим учителем для Кріса-початківця.

Аль Пачіно не репетирував знамениту сцену танцю



Найвідомішою сценою із «Запаху жінки», без жодних сумнівів, залишається танго у виконанні полковника Слейда та дівчини Донни у ресторан. Герої танцюють під пісню Por una cabeza, створену ще 1935 року. році аргентинцями Карлосом Гарделем та Альфредо Ле Пера – одними з найважливіших постатей історія танго. Композиція звучала в багатьох картинах, але стала по-справжньому популярною завдяки «Запаху жінки» та тандему Аль Пачіно та молодої актриси Габріель Анвар. Її героїню, до речі, звуть Донна – це знак поваги до оригінального фільму, в назві якого є це слово, у перекладі з італійської – жінка.

За визнанням Анвар, вона була у нестямі від щастя, коли дізналася, що зіграє Донну, але ще більше нервувала, адже ніколи не танцювала танго (за сюжетом її героїня не вміє танцювати). Габріель відвідувала репетиції три тижні, проте так і не побачила на них Аль Пачине. Їй казали, що актор – експерт у танго. До того ж у нього не було вільного часу. Вперше вони зустрілися прямо на зйомках, і цей досвід був злегка травмуючим для актриси:

«Його танці були трохи непередбачуваними. У мене все ще є напівзламані пальці на ногах… Але це Аль Пачіно, заради бога, я не можу скаржитися. Він був неймовірно добрий до мене».