«Щурячі стежки» Ватикану: як католицька церква рятувала нацистів (15 фото)

«Щурячі стежки» — таку влучну назву спецслужби США дали маршрутам, якими тисячам нацистів і фашистів вдалося перебратися до Південної Америки. Утікачам допомагав Ватикан в особі впливових єпископів та ченців ордену францисканців. Аргентина прийняла до 15 тисяч осіб. У Бразилії осіло приблизно 1,5 тисячі нацистів, а в Чилі — пів тисячі. Багато хто знайшов порятунок у Парагваї та Уругваї, а на Близький Схід з Третього райху переправили 200 утікачів.





Католицька Європа напередодні конфлікту

На початок Другої світової війни країни, які вважалися справжньою опорою Папського престолу в Європі, виявилися союзниками або ж лояльними до нацистської Німеччини. В Італії панувала фашистська партія на чолі з Муссоліні, Іспанією керував генерал Франко. У Португалії був встановлений режим «нової держави» на чолі з генералом Антоніу Кармоною. У самій Німеччині 30% населення становили католики, і церква посідала важливе місце в житті суспільства.



Та й своїм існуванням як окремої держави Ватикан завдячує саме фашистському режиму. У 1929 році кардинал П'єтро Гаспаррі та прем'єр-міністр Італії Беніто Муссоліні підписали Латеранські угоди (конкордат), які підтримав фашистський парламент. Згідно з договором, католицизм визнавався державною релігією Італії, а Ватикан проголошувався окремою державою із власною територією, радіо та правом провадити самостійну зовнішню політику.

Союз Гітлера та Ватикану

Нацистська Німеччина розбудовувала нову модель суспільства. Для народу формували образи нордичних героїв минулого, яким були чужі християнська м'якотілість та всепрощення. Проте на півдні Німеччини й особливо на батьківщині нацистської партії, у Баварії, панував католицизм, тож Гітлер знайшов вихід із ситуації, що суттєво зміцнив його авторитет як усередині країни, так і на міжнародній арені.





20 червня 1933 року було підписано конкордат між папою Пієм XI та нацистською Німеччиною. За цією угодою католицькі партії Німеччини припиняли політичну діяльність, натомість права церкви в сфері освіти, шлюбу та служіння священників розширювалися.



У війні Ватикан дотримувався нейтралітету. Після перемоги союзників Святий престол звинуватили в лояльності до режимів, що зазнали поразки, хоча Ватикан і висловлював стурбованість щодо Голокосту. Пій XII намагався допомагати євреям, але прізвисько «німецький папа» все одно міцно закріпилося за ним.



«Німецький папа» Пій XII

На звинувачення Ватикан відповідав, що втручання та критика встановленого в Європі порядку лише погіршили б ситуацію, а головною загрозою, на їхній погляд, був не нацизм, а комунізм, який відкидав будь-яку релігійність. Припустімо, це так. Але як пояснити участь вищих сановників Ватикану в порятунку не просто солдатів сторони, що програла, а воєнних злочинців?

Стежка єпископа Алоїза Гудала

На римській площі П'яцца Навона розташована церква Діви Марії, в якій розміщувався коледж для німецькомовних священників. Ректором закладу був єпископ Алоїз Гудал, австрієць за походженням та палкий шанувальник Гітлера. До краху нацизму Гудал називав себе «будівничим мостів».



Священник шукав шляхи примирення та союзу між новим європейським порядком і католицизмом. У 1937 році Гудал підтримав расистські законы Третього райху, а у своїй праці «Майбутнє релігійної Європи» стверджував, що порятунок Старого світу полягає в симбіозі нацизму та католицизму:

«Новий союз знищить лібералізм і комунізм, що випливають із єврейського натхнення».



Історики Роберт Грем і Девід Альварес детально дослідили діяльність Алоїза Гудала й дійшли висновку, що ченця завербувала німецька розвідка для отримання інформації та впливу на Ватикан. Існують документально підтверджені грошові перекази, які від 1938 року надходили від Міністерства закордонних справ Німеччини на ім'я Гудала. У 1944 році єпископа призначили куратором німецькомовних осіб, які опинилися на території Ватикану та Італії.



Єпископ Алоїз Гудал

Своє призначення Гудал використав для порятунку високопоставлених нацистів. Для священника капітуляція Німеччини означала крах Заходу, а у своїх мемуарах, опублікованих після смерті, він писав:

«Після 1945 року вся моя доброчинна діяльність була спрямована на те, щоб допомогти колишнім членам націонал-соціалістичної та фашистської партій, особливо так званим воєнним злочинцям… Завдяки підробленим документам багатьох із них я врятував».

Як працювала схема єпископа Гудала

Коли втікач опинявся в Італії, він виходив на зв'язок із єпископом. На вигадане ім'я оформлювалися папери від ватиканської організації допомоги біженцям. З отриманим документом «біженець» без особливих зусиль здобував паспорт переміщеної особи від Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ), що дозволяло легко оформити виїзні документи.



Для втечі до Аргентини у паспорт Червоного Хреста проставляли туристичну візу (довідка про стан здоров'я та зворотний квиток були непотрібні). За прийом утікачів у Буенос-Айресі відповідав кардинал Антоніо Карджіано, який діяв під заступництвом президента Хуана Перона. Керівництво країн Південної Америки розраховувало використати досвід та фінанси європейських утікачів для власного розвитку.



У мемуарах єпископ писав, що вважав війну союзників проти Німеччини боротьбою економічних угруповань, яка спекулювала поняттями демократії та свободи. Чернець зізнавався, що після 1945 року відчував обов'язок присвятити всю свою доброчинну діяльність колишнім націонал-соціалістам і фашистам.



Адольф Ейхман

Серед найзначніших постатей серед нацистів, які втекли з Європи, — Адольф Ейхман (відповідальний за вбивство 4 мільйонів євреїв), Йозеф Менгеле (лікар концтабору Аушвіц, де він проводив нелюдські досліди над людьми), Вальтер Рауфф (винахідник «душогубок») та багато інших.

Стежка Крунослава Драгановича

Одним із найкривавіших явищ Другої світової війни був рух хорватських фашистів — усташів. На їхньому сумлінні життя від 197 000 до 800 000 сербів, 30 000 євреїв, 80 000 ромів, що для невеликих і малонаселених Балкан є колосальною цифрою. Найбільшу «щурячу стежку» організувала впливова та згуртована група хорватських священників із ордену францисканців.



Хорватські усташі відпилюють голову полоненому сербу

Очолював організацію Крунослав Драганович, секретар папського інституту та поважна в Римі постать. Штаб-квартира мережі розташовувалася у Ватикані на Віа Томачеллі у монастирі святого Єронима. Священники-францисканці допомагали утікачам нелегально перетинати кордон Італії, де їх розміщували в одному з численних монастирей, а через Червоний Хрест готували документи.



Лідер хорватських нацистів Анте Павелич

Через недосконалість системи обліку працівники МКЧХ не мали змоги перевіряти всіх, хто до них звертався, а підстав не довіряти впливовому ордену францисканців, як їм здавалося, не було. Згодом злочинцям готували документи та через порт Генуї переправляли до Південної Америки. У 1946 році союзники просили у Ватикану дозвіл на обшук у низці церковних організацій.

Чи знав про це папа Пій XII?

6 травня 1945 року лідер хорватських фашистів Анте Павелич залишив Загреб і перебрався до Австрії. При собі він мав підроблені документи на ім'я громадянина Перу дона Педро Гонера. Група Крунослава перевезла земляка до Італії та прихистила його в будівлі ватиканського монастиря святого Єронима. Анте Павелича планували використати у боротьбі проти соціалістичної Югославії та її очільника Йосипа Броза Тіто.



Друг європейських нацистів і президент Аргентини Хуан Перон

Прямий тому доказ — звіт агента американської контррозвідки Роберта Клейтона Муда. У лютому 1947 року він проник на територію монастиря, де бачив Павелича та інших хорватських нацистів, перевдягнених у чернечий одяг. Містом вони пересувалися автомобілями з дипломатичними номерами Ватикану. Сумнівно, що папа Пій XII не знав про містифікації, які коїлися просто в нього під носом.



Форма аргентинської армії після Другої світової війни

У втечі нацистів були зацікавлені й США. Розпочиналося нове протистояння з Радянським Союзом, і німецькі фахівці згодилися б у цій боротьбі. Через «щурячі стежки» американська розвідка вивезла із радянської зони окупації науковців німецької ракетної програми. Досвід та знання німецьких, італійських і хорватських утікачів стали в пригоді й очільникам південноамериканських країн. Нові кадри використовували у боротьбі з комуністичними партизанами та внутрішньою опозицією. «Щурячі стежки» — не єдина таємниця католицьких пап. У стінах Ватикану зберігається секретний архів, відкриття якого ще попереду.