Ейнштейн був двієчником? Спростовуємо міфи про шкільні роки генія (9 фото)

Щоб утішити батьків, чиї нащадки не хапають зірок з неба в школі, часто згадують видатних учених із посередньою успішністю. Серед них зазвичай називають фізиків Томаса Едісона та Альберта Ейнштейна. У випадку з Едісоном історія правдива: навчання справді давалося йому нелегко. А от чутки про Ейнштейна не витримують жодної критики. У середині 1980-х років знайшли документи, які вщент розвінчують цей популярний міф.





Як школа гартувала майбутнього генія

Альберт Ейнштейн народився 14 березня 1879 року в місті Ульм, у землі Баден-Вюртемберг. Коли малюкові виповнився рік, його родина перебралася до Мюнхена. Саме там минули дитячі роки майбутнього світила науки. Його батьки, Герман і Пауліна Ейнштейн, були євреями, але вирішили віддати сина до католицької школи неподалік від дому.



5-річний Альберт Ейнштейн. 1884 рік

Класичну католицьку освіту Альберт зненавидів із першого дня. У подібних тогочасних школах панувала сувора дисципліна: учнів змушували ходити строєм, а за найменші провини карали ударами лінійкою по руках. З однолітками в Ейнштейна теж не склалися теплі стосунки. Антисемітські настрої в Німеччині посилювалися, і однокласники часто глузували з нього та провокували.

Невдовзі хлопчик залишив католицьку школу. У 1888 році, в дев'ять років, він вступив до гімназії Луїтпольда — престижного навчального закладу з чудовими викладачами математики та фізики. Особливою гордістю гімназії була одна з найкращих фізико-хімічних лабораторій Мюнхена.

Фізика замість футболу: чим жив школяр Ейнштейн

На жаль, сподівання Альберта на зміни на краще не справдилися. Навчання в гімназії мало чим відрізнялося від попереднього: те саме зубріння й казармена дисципліна, те саме зверхнє ставлення педагогів. Хлопчик не захоплювався рухливими іграми й не ганяв із друзями м'яча. Натомість він чудово знався на складних пристроях і міг дохідливо пояснити, як працюють телефон чи грамофон.





Державна гімназія Луїтпольда в Мюнхені

З однокласниками взаємини складалися цілком непогано. Альберта вважали диваком і заучкою, проте поважали за глибокі знання. Він учився на відмінно й належав до найкращих учнів гімназії. У 1984 році в архівах знайшли документи, які підтверджують: Ейнштейн справді був вундеркіндом.

До 11 років хлопчик знав фізику на рівні студентів коледжу. Він чудово грав на скрипці й отримував відмінні оцінки з усіх предметів, крім французької мови. У вільний час юний Альберт займався самоосвітою. Батьки підтримували його потяг до знань і купували підручники з точних наук, які він устигав опанувати за літні канікули.

Від книжкових задач до таємниць Всесвіту

Дядько Альберта, Якоб Ейнштейн, який водночас був діловим партнером батька, частенько підкидав племіннику непрості математичні задачі. Хлопчик залюбки приймав виклик і міг годинами не виходити з кімнати, доки не знаходив рішення. Крім того, Ейнштейн спілкувався з Максом Талмудом — студентом і другом родини. Талмуд приходив у гості щотижня, щочетверга, і завжди приносив юному Альберту щось захопливе.



Батьки генія — Герман і Пауліна Ейнштейн

Можливо, саме дружба з Талмудом вплинула на формування інтересів Альберта. Саме він приніс підлітку книги із серії науково-популярних нарисів Аарона Бернштейна «Народні книги з природознавства». Бернштейн вважався видатним ученим і працював у багатьох галузях, зокрема досліджував швидкість світла.

У своїх працях Бернштейн описував різноманітні цікаві ситуації. Наприклад, випадок, коли людина перебуває у швидкісному потязі, а в неї намагаються поцілити кулею крізь вікно. Або ж розбирав, що станеться з людиною, якщо вона рухатиметься телеграфною лінією разом з електричним сигналом.



10-річний Ейнштейн (у центрі)

Ці задачі змусили Ейнштейна замислитися над тим, що відбувається з предметами, коли вони рухаються в просторі зі швидкістю світла. Він почав сумніватися в тому, що світло — це лише хвиля. Коли Альберту виповнилося 12 років, Макс Талмуд приніс йому університетський підручник із геометрії. Вундеркінд опанував його за лічені дні. Згодом студент познайомив його з філософською літературою, зокрема з працями Іммануїла Канта, який невдовзі став улюбленим філософом Ейнштейна.

Чому вундеркінд покинув школу

У підлітковому віці в майбутнього Нобелівського лауреата почалися конфлікти з викладачами. Ейнштейн не терпів дурних і зарозумілих людей та вирізнявся прямотою. Траплялося, його виганяли з уроків лише за те, що він сидів за партою й іронічно посміхався. Вчителів нерідко дратувала така поведінка, і вони не раз заявляли хлопцеві та його батькам, що він навряд чи досягне успіху в житті.



14-річний Альберт Ейнштейн

У 1894 році 15-річний Альберт став цілком самостійним. Електротехнічна компанія батька й дядька збанкрутувала, і родина перебралася до Мілана. Підліток не зміг поїхати з ними, оскільки мав закінчити школу. Він оселився в мюнхенському гуртожитку, але протримався там менше ніж рік. Зрештою юний Ейнштейн покинув навчання й вирушив до рідних в Італію.

Тепер він не лише залишився без атестата, а й потрапив до списку тих, хто ухиляється від військової служби. У тогочасній Німеччині до війська призивали із 17 років, тож Альберта могли викликати будь-якої миті. Становище юнака погіршилося ще більше: родина гостро потребувала грошей, а знайти роботу без фаху він не міг.



Альберт Ейнштейн у 16 років

Ейнштейн вирішив вступати до Швейцарської вищої технічної школи Цюриха. Це був один із небагатьох вишів Європи, куди зараховували без атестата про середню освіту. На вступних іспитах юнак блискуче склав фізику й математику, але решту предметів з тріском провалив.

Як народився міф про Ейнштейна-двієчника

Попри невдачу, директор технічної школи високо оцінив знання Альберта з точних наук. Він порадив хлопцеві здобути атестат і спробувати ще раз. До початку 1896 року юнак відмовився від німецького громадянства і кілька років вважався особою без громадянства, доки не отримав швейцарський паспорт. Того ж року, у 17-річному віці, Ейнштейн успішно закінчив кантональну школу Арау у Швейцарії.



Шкільний атестат Альберта Ейнштейна за шестибальною системою

В атестаті Ейнштейна стояли найвищі бали з фізики та математики, проте трійка з французької мови, четвірки з географії та малювання. Слід зважити на те, що у Швейцарії тоді діяла шестибальна система. Можливо, саме записи зі школи Арау й наштовхнули біографів на думку, що він був слабким учнем.

Річ у тім, що під час останнього триместру навчання відбулася шкільна реформа. Шкалу оцінювання змінили: одиниця стала найвищим балом, а шістка — найнижчим. Так великий учений «перетворився на двієчника». Упродовж усього життя він не раз критикував німецьку систему освіти. На його думку, вона радше нагадувала промивання мізків, підкріплене казарменою дисципліною. Одного разу Ейнштейн сказав:

«Якщо людина марширує строєм під музику й дістає від цього задоволення, мені цього достатньо, щоб почати її зневажати. Мозок їй дістався помилково».



Історія юного Ейнштейна демонструє, як легко міф може затьмарити реальність. Вона також нагадує, що нестандартний шлях до знань не завжди вимірюється шкільними оцінками. А як вважаєте ви: чи повинна сучасна система освіти підлаштовуватися під «нестандартних» дітей — чи саме дисципліна та єдиний підхід гартують геніїв?