Амазонки Дагомеї — ким були жінки, які змушували тікати французьку армію (15 фото)

Сьогодні, 14:11

Дагомея, невелика держава на заході Африки, стала «міцним горішком» для колонізаторів. Франція, яка претендувала на ці землі, кілька десятиліть не могла здолати погано озброєну тубільну армію. Французи не полюбляють згадувати цей історичний факт, і тому є цілком логічне пояснення.





Відомості про колонізацію Дагомеї наприкінці XIX століття у французькій історичній літературі й навіть у підручниках висвітлено дуже скупо. Річ не в тім, що ці події пов'язані з такою ганебною сторінкою історії Республіки, як загарбання колоній та винищення місцевого населення. Навіть навпаки — французи не воліють згадувати Дагомею тому, що армія цієї африканської держави, частина якої складалася з жінок, кілька разів завдавала важких поразок армії загарбників.



Перші відомості про войовничих жінок-амазонок трапляються у працях античних істориків. Зараз неможливо встановити, у якій саме частині планети грецькі мандрівники зустріли воїтельок. До нас дійшла лише інформація про те, що ці жінки нічим не поступалися в бою чоловікам, а за жорстокістю й підступністю навіть перевершували їх.





З чимось подібним зіткнулися й французькі колоніальні війська у 1890 році. Звиклі до короткого, погано організованого опору, європейські воєначальники спантеличилися, коли побачили, що їм протистоїть справжня жіноча армія — хоч і кепсько озброєна, зате з чудовим розумінням тактики й стратегії.

Не менш спантеличеними були й французькі солдати — вони ще ніколи не воювали із жінками. Спочатку ситуація здалася досвідченим воякам, які поставили на коліна не одну тубільну країну, дуже кумедною. Проте після першого ж бою ставлення до супротивника докорінно змінилося.



У першій же сутичці з жінками французи зазнали нищівної поразки. Ба більше, у багатьох бувалих бійців з'явився тваринний страх перед ворогом — холоднокровним, безжальним і з цілковитою зневагою до смерті. Солдати заливали свій жах алкоголем, що ще більше деморалізувало війська.

Минув певний час, поки французи призвичаїлися до способу ведення бою дагомейських амазонок і почали здобувати перші скромні перемоги. Формально у війні виграли європейці, які переважали ворога озброєнням. Проте остаточно знищити африканську Спарту вони так і не змогли, постійно перебуваючи в напрузі через диверсії та партизанські напади.

Мисливиці, які стали бійцями

Державність Дагомеї розпочалася з правління короля Ховегбаджі, який перебував при владі з 1645 до 1685 року. Саме цей монарх об'єднав розрізнені племена країни та заснував столицю держави — місто Абомей. Влада короля була абсолютною і священною, а його божественне походження підтверджувалося численними жертвопринесеннями на честь його предків.



Але амбіції Ховегбаджі зростали, і крихітна держава вже не вдовольняла «нащадка богів». Отак Дагомея перетворилася на агресора. Нападаючи на сусідів, поставляючи полонених на невільницькі ринки Західної Африки та купуючи у європейців вогнепальну зброю, монархія розширювалася й міцнішала. Монархи змінювали один одного, але в Дагомеї нічого не змінювалося — загарбувалися нові землі, а їхніх жителів вбивали або продавали в рабство.

Проте людські ресурси королівства виявилися не безмежними, і Дагомеї бракувало солдатів. Свої катастрофічно закінчувалися, а дати до рук поневоленим племенам зброю загарбники не наважувалися. Тому один із королів країни напередодні чергової війни звернув увагу на жінок. Якщо вірити легенді, перший боєздатний жіночий загін задумувався як елітний підрозділ, а його завданням була охорона правителя та його родини.



Існує й інша гіпотеза, згідно з якою дагомейські жінки були вправними мисливицями на слонів. За цією версією, вони самі прийшли до короля й запропонували свої послуги як бойові одиниці в черговій війні. Монарх пристав на це, взяв панянок на армійське забезпечення і залишився вельми задоволений своїми новими солдатами.

За третьою версією, жіноча армія сформувалася з загону, який охороняв короля. За багатовіковою традицією чоловіки не могли перебувати в одному будинку з королем у нічний час. Тому з настанням сутінків усі пости охорони як надворі, так і в приміщеннях займали добре озброєні дівчата.

Тренування та самозречення

Дагомейські жінки-воїтелі називали себе mino або n’nonmiton. У перекладі з мови їхнього народу це означало «наші матері». Спробувати стати міно могла будь-яка жінка й навіть дівчинка, однак до елітних загонів потрапляли далеко не всі. Існував жорсткий відбір, який починався з «медкомисії». Претендентки мали бути абсолютно здоровими, а крім цього — статурними й вродливими.



Жінки, які пройшли відбір, потрапляли в справжнє тренувальне пекло, яке їм влаштовували воїтельки-ветерани. Крім навчання володіння вогнепальною зброєю, дагомейки проходили серйозний курс бою з мачете, що був однією з основних дисциплін.

Наприкінці навчання потрібно було скласти іспит — майстерно знести голову противнику, роль якого виконував полонений або провиненний раб. Відтинання голів взагалі було однією з фішок амазонок: у бою вони намагалися відтяти голову ворога та забрати її із собою як трофей.

Також амазонки проходили спеціальну фізичну підготовку. У жінках-воїнах розвивали силу, спритність і вміння терпіти біль. Обов'язковою частиною тренувального процесу було подолання перешкод. Прямовисна стіна, оповита колючою акацією, через яку потрібно було перелізти, була однією з найважливіших вправ.



Практикувалися й багатоденні походи джунглями, у які можна було брати із собою лише мачете. Звісно, такий курс навчання витримували далеко не всі, проте на місце претендентки, яка «вибула», одразу ж приходила нова. Це й не дивно, адже служба в армії гарантувала матеріальний добробут і високий статус у суспільстві.

Очевидець, британський мандрівник Стенлі Альперн писав, що коли загін амазонок залишав територію королівської резиденції, попереду йшла рабиня, яка безперервно калатала у дзвоник. Цей звук давав зрозуміти чоловікам, які йшли назустріч, що треба поступитися дорогою й відвернутися. Будь-які контакти чоловіків з амазонками заборонялися, а самі жінки офіційно вважалися дружинами монарха.



До королівської армії могли потрапити й примусово. Нерідко батьки, прагнучи влаштувати своїй доньці безтурботне життя, самі відводили її до казарми. Також можна було просто повідомити представника короля про поганий характер дружини, і ту просто забирали з дому, аби зробити з неї машину для вбивств.

Розквіт монархії

Найбільшої військової могутності Дагомея досягла за правління короля Гезо, який перебував при владі у 1818–1858 роках. Монарх був неймовірно честолюбним і мріяв про імперію, до складу якої входили б землі не лише сусідів, а й віддалених народів. Гезо значно збільшив бюджет армії, але особливу увагу приділив не чоловічим підрозділам, а саме міно.

За цього короля жінки становили щонайменше третину всієї армії. За деякими даними, кількість амазонок у Дагомеї за Гезо сягала близько 6 тисяч. Вимоги до претенденток стали суворішими — до загонів уже не брали просто высоких і вродливих. Тепер, щоб стати воїтелькою, жінка від початку мала бути фізично сильною. Згодом Гезо й поготів наказав не зважати на зовнішність — войовничому королю потрібні були добірні солдати, а не моделі.



Усі, кому випала нагода бачити міно, відзначали винятковість цих жінок. Британець Річард Бартон, який прибув до Дагомеї у 1863 році у торговельних справах, мав нагоду бути присутнім під час стинання голови ворогам амазонками. Підприємець писав, що міно були настільки добре фізично розвинені, що за відсутності грудей їх легко можна було сплутати з чоловіками.

Слідом за Гезо престол посів король Беханзін. Цей правитель продовжив курс на мілітаризацію країни й особливий акцент робив на впровадженні у дагомейській армії сучасного озброєння. Африканська країна почала активно закуповувати у Німеччині гвинтівки та навіть гармати.



За Беханзіна в армії з'явився особливий загін жінок-шпигунок, які, окрім основних військових якостей, мали ще й хист до перевтілення. Переодягнені в торговок, жебрачок і пастушок, шпигунки без перешкод проникали в глибокий тыл ворога, щоб здобути важливу інформацію або здійснити политичне вбивство.

Саме за цього монарха Дагомеєю не на жарт зацікавилися французи. Беханзін був марнославним і з радістю приймав заморських гостей, вихваляючись багатством своєї країни та її військовою могутністю. Показували гостям і міно. Ось як розповідає про жінок-воїнів офіцер французької армії Жан Байоль:

«Я бачив, як дівчинка-підліток Наніска склала свій перший іспит — вбивство. Вона підкралася до зв'язаного полоненого зі спини, змахнула великим ножем, і його голова покотилася до її ніг. Під рев натовпу вона підняла свій моторошний трофей і злизала кров жертви зі зброї».

Того часу міно носили особливу форму — мішкуваті штани та довгі туніки синього кольору, підперезані поясом. Жінки-амазонки голили голови й закріплювали на них мініатюрні корони. Основною зброєю міно наприкінці XIX століття були гвинтівки європейського зразка. Також кожна жінка мала при собі мачете та короткий кинджал.



Входили до складу армії також лучники та шабельники. Дагомейська шабля являла собою щось середнє між мачете та списом. Довге вигнуте лезо цієї зброї кріпилося на 60-сантиметровому руків'ї. Така конструкція дозволяла однаково ефективно завдавати як колючих, так і рубаючих ударів.

Та попри все французи не вразилися загонами міно й вирішили, що все це не більше ніж показуха марнославного тубільного монарха. Згодом вони мали достатньо часу, аби пошкодувати про свою легковажність.

Останні битви

Офіцер Байоль, якого ми вже цитували, згадував, що під час бою побачив ту саму дівчину Наніску, яка майстерно розправилася у столиці королівства з полоненим. Міно саме вбила командира стрільців і діловито відокремлювала його голову від тіла. Після бою француз знайшов воїтельку серед убитих:

«До її лівого зап'ястя було прив'язано бойовий топірець із вигнутим лезом, на яке було нанесено магічні символи. У правій руці вона стискала ствол карабіна, прикрашений мушлями каурі».

Після завершення першої війни, з якої Дагомея вийшла хоч і із серйозними втратами, проте переможницею, Беханзін став ще активніше реформувати армію. Король чудово розумів, що французи вже не дадуть спокою його країні й знову прийдуть зі зброєю. Він мав рацію — французька армія знову вдерлася на територію королівства у 1892 році, і франко-дагомейська війна тривала ще два роки.



Цей відносно короткий період був насичений битвами. Не рахуючи дрібних сутичок і диверсій, відбулося два десятки серйозних битв, які завдали значних втрат обом сторонам. Проте довго протистояти французькій армії Дагомея не могла й зазнала поразки. У останній війні загинули майже всі міно. Французька преса того часу активно виправдовувала жорстокість колоніальних військ в Африці, описуючи звірства жінок-амазонок і підкріплюючи розповіді моторошними картинками.

Зокрема, в одній із газет з'явилася ілюстрація, на якій міно під час рукопашного бою перегризала зубами горло французькому солдату. У такий спосіб влада Республіки вельми успішно виправдовувала ведення бойових дій у чужій країні, розташованій за тисячі кілометрів від Франції.



Небагато вцілілих міно після поразки у війні та перетворення Дагомеї на чергову французьку колонію перейшли до тактики партизанської війни. Дівчата проникали до таборів загарбників уночі під виглядом повій і вбивали солдатів ворога сплячими, просто в їхніх ліжках.

Кінцем існування Дагомеї можна вважати заслання короля Беханзіна разом із родиною на острів Мартиніка 30 березня 1894 року. Монарх перебував у засланні до 1906 року, а потім переїхав на континент, до Алжиру. Майже одразу після приїзду здоров'я колишнього правителя погіршилося, і король помер від пневмонії. У 1899 році Дагомея офіційно стала колонією Франції в Західній Африці за підтримки колишніх союзників Беханзіна — Німеччини та Британії.



Колонією Франції Дагомея залишалася понад пів століття. Держава, утворена після здобуття незалежності, якийсь час мала назву Республіка Дагомея, але у 70-х роках отримала сучасну назву — Республіка Бенін.

Про міно в країні згадують тепер лише у свята. У ці дні жінки вбираються в костюми амазонок і співають бойові та ритуальні пісні. Але як явище міно зникли повністю. У 1979 році померла остання дагомейська амазонка на ім'я Наві. На момент смерті жінці було понад 100 років.

0
Додати свій коментар
  • bowtiesmilelaughingblushsmileyrelaxedsmirk
    heart_eyeskissing_heartkissing_closed_eyesflushedrelievedsatisfiedgrin
    winkstuck_out_tongue_winking_eyestuck_out_tongue_closed_eyesgrinningkissingstuck_out_tonguesleeping
    worriedfrowninganguishedopen_mouthgrimacingconfusedhushed
    expressionlessunamusedsweat_smilesweatdisappointed_relievedwearypensive
    disappointedconfoundedfearfulcold_sweatperseverecrysob
    joyastonishedscreamtired_faceangryragetriumph
    sleepyyummasksunglassesdizzy_faceimpsmiling_imp
    neutral_faceno_mouthinnocent

Вам буде цікаво:
Реєстрація