Остання таємниця Великого Олександра — куди зникли дві тисячі македонських кораблів (16 фото)

До 30 років Олександр, син македонського царя Філіппа, став володарем величезної імперії від Греції до Індії. Ще за життя сучасники називали його Великим, а єгипетські жерці визнали в ньому втілення бога Аммона. Олександр недаремно мав це прізвисько. Цар прагнув більшого й збирався завоювати західне Середземномор'я, що зробило б його володарем усієї тогочасної Ойкумени.





Македонська армада

Головним супротивником македонян на Заході мав стати Карфаген, для війни з яким Олександр збудував дві тисячі кораблів. Утім, планам царя не судилося здійснитися. 13 червня 323 року до н. е. у віці 32 років Олександр помер. Минули сотні років, а історики й досі сперечаються про те, куди ж зник величезний флот, який за наказом царя вирушив із вавілонської гавані в похід, але так нікуди й не прибув.



Портрет Олександра Македонського з фрески, створеної близько 330 року до н. е.

Давньогрецький історик Арріан писав, що цар поставив своєму флоту завдання: обігнути Аравію, Нумідію, через Геркулесові стовпи (Гібралтарську протоку) увійти в Середземне море й завдати удару по Карфагену зі сходу, поки сам він атакуватиме із заходу. Перемога над таким сильним супротивником зробила б Олександра справжнім володарем усього відомого на той час світу.





Сучасна реконструкція трієри часів Олександра Македонського

Флот складався з 80 військових тридцятивеслових трієр та 1900 вантажних суден забезпечення, якими перевозили їжу, воду, спорядження, коней і воїнів. На кожній трієрі перебувало 170 веслярів і 30 озброєних воїнів — гоплітів. Командувачем флоту Олександр призначив адмірала Неарха, який був близьким соратником царя й другом його дитинства. Він славився рідкісною мужністю, витримкою та майстерністю мореплавця.



Македонська фаланга в бою

Припускають, що крім матросів і солдатів, на борту кораблів флотилії могли перебувати ремісники, дівчата та юнаки для заснування колоній, а також вчені, які фіксували відкриття македонян під час походу.

Навігаційна пастка чи воля богів

Дослідник Андрій Дибовський дійшов висновку, що Неарх і його флот, пливучи вздовж узбережжя Африки, потрапили в одну або кілька навігаційних пасток — поєднання природних чинників, які з дуже високою ймовірністю призводять до непомітного відхилення від курсу. Наприклад, ідучи вздовж берега в незнайомому морі, македоняни не враховували місцевих течій, які поступово збивали їх із запланованого маршруту.



Тогочасні уявлення про світ і план нападу на Карфаген

Завадити обігнути Африку могла астрономічна похибка, оптична ілюзія, зустрічна течія, потужний скид води з річок, який непомітно збиває кораблі з початкового курсу, та багато іншого. З різних причин македоняни віддалилися від берега й вийшли у відкритий океан, де або потонули, або дісталися берегів Південної Америки.



Імовірний шлях флоту Неарха в разі навігаційної помилки

Найшвидша в Атлантиці течія над тектонічним розломом Ровшан могла донести судна до острова Фернанду-ді-Норонья, від якого до узбережжя Південної Америки — лише 200 миль. Сприяти руху в цьому напрямку могли й місцеві західні вітри, що дмуть у бік незвіданого континенту. Македоняни були побожними людьми і, збившись із курсу, могли сприйняти західний вітер у своїх вітрилах як волю богів, якій вони мусять довіритися.

Македоняни в Південній Америці

Коли македонський флот дістався Південної Америки, перш ніж ступити на нові землі, моряки й солдати наділи шоломи, копії яких пізніше носили племена мочика. Дослідники індіанських культур зазначали, що аборигени мали міцні плетені головні убори із загнутими гребенями, дивовижно схожі на металеві шоломи часів Олександра Великого.



Воїни племені мочика

Непрямими доказами контакту індіанців із носіями елліністичної культури вчені називають схожі ігри, поширені як у стародавньому Середземномор'ї, так і в Америці.



Південноамериканська бамбукова флейта

Ще одним доказом стала сопілка — улюблений музичний інструмент давніх еллінів. На території сучасної Колумбії, Панами та на Соломонових Островах знайшли сопілки, які нічим не відрізняються від грецьких.



Грецька флейта

Археологи виявили в Мексиці ткацький верстат, будова якого повністю повторювала давньогрецький аналог. Прихильники цієї версії зафіксували сотні свідчень перетину еллінської та індіанської культур.

Довгий шлях

Найсміливіше припущення про те, куди зник флот і кілька десятків тисяч людей, висловили двоє американських археологів — Гарольд Ґледвін і Констанс Ірвін. Дослідники припускали, що кораблі Неарха через червневі мусони в Аравійському морі повернули не на захід, у напрямку Африки, а на схід — до Індії, де мореплавці поповнили запаси провізії та забрали солдатів, які залишилися там після походу Олександра.



З Індії кораблі вирушили до Бірми й рухалися на південь уздовж півострова Малакка. Звідти флот повернув на схід і, не втрачаючи з виду північного берега Суматри, вийшов до островів Індонезії. Шлях флотилії пролягав до Нової Гвінеї та островів Полінезії. Урешті-решт флот перетнув Тихий океан і досяг узбережжя Південної Америки. Весь шлях тривав 25 років, і за цей час чимало моряків та солдатів загинули, однак їхнє місце посідали жителі зустрічних племен, які приєднувалися до мореплавців.

Полінезійська Македонія

Раніше в історії переважали «ізоляціоністи», які вважали, що цивілізації на різних континентах не контактували й розвивалися незалежно одна від одної. Проте відкриття та експерименти останніх десятиліть змінили звичну картину. Подорожі норвежця Тура Хейєрдала на стародавніх суднах довели, що завдяки океанським течіям люди минулого могли долати величезні відстані морськими просторами.



Карта маршрутів Тура Хейєрдала

Перших європейців, які опинилися на полінезійських островах, здивувала велика кількість блондинів серед аборигенів. Так, на Тонга світловолосих було 10%, а сусідній острів Муреа місцеві народи взагалі називали «островом казкових людей із золотим волоссям». Блондини переважали й на новозеландському острові Турехо. Досліджуючи цей феномен, відомий норвезький науковець Тур Хейєрдал припускав, що в минулому острів'яни мали контакт із європейським народом, від якого й успадкували світле волосся.



Острів Муреа

Цікавим є й особливе місце астрології в культурі греків та полінезійців. Острів'яни використовували дуже схожі засоби визначення положення зірок та їхнього значення для людей. Як і греки, полінезійці досконало володіли мистецтвом навігації за зорями. Це дозволяло їм долати в океані по кілька тисяч миль і без особливих труднощів орієнтуватися, знаходячи серед безкраїх водних просторів свої крихітні острівці.

Македонські гавайці

Відомий американський дослідник Джозеф Кемпбелл порівняв полінезійські усні перекази з гомерівськими «Іліадою» та «Одіссеєю» й дійшов висновку, що вони дуже схожі. Найбільший сюрприз піднесли гавайці. Коли капітан Кук уперше зійшов на Гаваї, його здивували головні убори місцевих воїнів, вражаюче схожі на шоломи грецьких і македонських гоплітів.



Воїни гавайського племені коа

Шолом із гребенем із пір'я птахів називався махіоле й вважався символом вищого керівного класу, а носити такий головний убір дозволялося лише разом із плащем-тунікою. Дивовижно, але воїни гавайського племені коа, як і елліни, билися тісною фалангою й були озброєні довгими списами. На тлі таких збігів виникла теорія, згідно з якою флот Неарха або його частина все-таки доплыли до Полінезії та підкорили місцеве населення.



Гавайська фаланга

Нечисленні прибульці стали вищим прошарком суспільства й брали за дружин місцевих жінок. Минули роки, і греки, македоняни, фінікійці, єгиптяни розчинилися серед численних острів'ян, а їхні правнуки забули минуле своїх предків, але зберегли високий статус, символом якого став бойовий шолом гопліта. Металеві шоломи «з'їв час», тож нащадки прибульців почали виготовляти їхні дерев'яні копії, а в гребінь замість кінського волосу вплітали пташине пір'я.



Американський археолог Стоддард Лотроп і доктор історичних наук Валерій Гуляєв, який усе життя досліджує стародавні цивілізації, вважають теорію Ґледвіна необґрунтованою. Посилаючись на Птолемея, вони переконані, що Неарх нікуди не зникав, а став сатрапом провінцій Лікія та Памфілія (південне узбережжя сучасної Туреччини) і на боці полководця Антігона Одноокого брав участь у війні за спадщину Олександра.



Кожна з цих історій має свої сильні та слабкі сторони, а довести чи спростувати їх може лише спільна праця археологів, етнографів, лінгвістів і професійних моряков, здатних не в теорії, а на практиці оцінити можливості давніх кораблів. Історія береже безліч таємниць, розкриття яких ще попереду. Наприклад, за останніми даними, єгипетський Сфінкс був збудований задовго до пірамід, які він охороняє.