Абсент — геній для бездарностей, але смерть для справжнього генія (31 фото)

Абсент, поза сумнівом, можна назвати професійним напоєм інтелектуалів, художників і поетів. У XIX столітті вважалося, що абсент — геній для бездарностей, але смерть для справжнього генія. У 80-х роках XIX століття одне слово «абсент» наганяло паніку на багатьох добропорядних європейців, адже цей напій у їхній свідомості міцно асоціювався із божевіллям. У Франції абсент називали «божевіллям у пляшці», а фраза «Абсент зводить з розуму» стала найпопулярнішим гаслом антиалкогольних кампаній. Коли і де з'явився абсент? Чому цей напій заборонили у Франції та Швейцарії? «Зелена фея» чи «Зелена відьма»?







Вважається, що абсент з'явився наприкінці XVIII століття, а винайшов його доктор П'єр Ордінер, який мешкав у швейцарському селі Куве. За переказом, саме тут він знайшов дикий полин і створив свій особливий напій, що швидко завоював популярність в околиці. Доктор Ордінер помер 1821 року — на той час за абсентом уже міцно закріпилася назва «Зелена фея» та слава тонізувального напою. Інші джерела стверджують, що сестри Енріо, які мешкали в тому ж швейцарському селі, виготовляли абсент ще до приїзду доктора Ордінера і що саме вони продали рецепт цього напою такому собі майору Дюб'є.





Хай там як, коли майор Дюб'є спробував абсент, він виявив, що цей напій лікує розлад шлунка, покращує апетит, допомагає від гарячки та ознобу. Дюб'є був настільки вражений, що купив рецепт і теж почал виробляти абсент. У 1797 році дочка майора вийшла заміж за Анрі-Луї Перно, і саме тоді зародилася династія Перно, яка дала назву однойменній марці абсенту.



Фабрика «Перно» була справжнім взірцем ефективності та гігієни. До 1896 року вона виробляла вже 125 000 літрів абсенту на день! Усе йшло як по маслу, поки 11 серпня 1901 року у фабрику не влучила блискавка. На території було стільки алкоголю, що на гасіння пожежі знадобилося кілька днів. Можливо, пожежа була б ще жахливішою, якби один із робітників не здогадався спустити величезні резервуари абсенту в річку, що протікала неподалік. Після цього її води набули жовто-зеленого кольору, а аромат алкогольних випарів, що від неї йшов, нагадував подих п'янички і відчувався на цілі милі.



Пиття абсенту було однією з характерних рис паризького життя під час правління Наполеона III (1852–1870) — це був респектабельний буржуазний звичай. Час між п'ятою та сьомою годинами вечора називали «зеленою годиною», а запах абсенту витав у повітрі над паризькими бульварами. Вважалося, що абсент покращує апетит перед вечерею, а чіткий проміжок часу, відведений для його пиття, до певної міри захищав людей від зловживань.



Зважаючи на міцність абсенту (найшанованіша марка «Перно» містила 60% алкоголю), зазвичай випивали не більше однієї порції. Можна було випити абсент перед вечерею чи навіть перед обідом, але якщо хтось наважувався пити його цілу ніч, це викликало зверхню реакцію офіціантів. Ризик зловживання абсентом зростав у міру того, як люди входили у смак цього напою. Більш респектабельні шанувальники абсенту, яким було соромно багато пити на людях, невдовзі навчилися переходити з одного кафе до іншого.



Алкоголіки досить швидко оцінили абсент, і невдовзі напій почав приваблювати ширше коло споживачів: представників богеми, жінок та робітничий клас. У романі Еміля Золя «Пастка» ми знаходимо згадку про теслю, який «роздягся догола на вулиці Сен-Мартен і помер, танцюючи польку. Він пив абсент».



Звичаї змінювалися, тепер і жінки могли пити абсент у кафе, причому чимало шанувальниць цього напою не розбавляли його водою, пояснюючи це небажанням вживати забагато рідини через корсети. З'являється дедалі більше плакатів, на яких емансиповані жінки п'ють абсент і навіть курять.



Картини того ж періоду частіше розповідають зовсім іншу історію — про виснажених жінок, які байдужим поглядом дивляться в порожнечу поверх склянки. Ілюстрація: «Любителька абсенту», Фелісьєн Ропс.



Дуже сильний потяг майже одразу виник між абсентом як найпотужнішим інтелектуальним напоєм і паризькою богемою. Особливе місце абсент посідає в історії французького живопису. Ілюстрація: Едуар Мане, «Бар у «Фолі-Бержер»».



Про художника Анрі де Тулуз-Лотрека іноді кажуть, що його картини повністю написані абсентом. Про безпросвітне пияцтво Тулуз-Лотрека відомо багато: його улюбленим коктейлем була суміш під назвою «Землетрус» — смертельне поєднання бренді та абсенту. «Потрібно пити потроху, але часто», — казав художник і для підтримки такого режиму завжди носив із собою ціпок, у якому зберігалися півлітровий запас абсенту та невелика чарка. Ілюстрація: Анрі де Тулуз-Лотрек, «У кафе «Ла Мі»».



«Запевняю вас, мадам, я можу пити без ризику. Я й так майже на підлозі», — якось сказав Анрі де Тулуз-Лотрек, натякаючи на свій надто низький зріст (трохи більше ніж 150 см). На жаль, безпросвітне пияцтво та життя вголодь завдали художникові великої шкоди: він почав п'яніти від зовсім малої дози, як це зазвичай буває на останній стадії алкоголізму. На додачу до всього у Тулуз-Лотрека почалася параноя.



Тулуз-Лотрек бачив страшних чудовиськ, йому навіть здавалося, що слон, який стояв у дворі «Мулен Руж», почав ходити за ним слід у слід. А 1 березня 1899 року один із друзів художника отримав лист із сумними паризькими новинами: «Тобі буде сумно дізнатися, що Тулуз-Лотрека вчора запроторили до божевільні». На фото: слон, який розташовувався у дворі знаменитого паризького кабаре «Мулен Руж» аж до 1906 року.



Про те, що сталося з Тулуз-Лотреком, розповідали по-різному. Хтось стверджував, що на вулиці в художника стався напад манії переслідування, хтось — що його спіймали санітари і помістили до психіатричної лікарні на прохання матері. Хай там як, після виписки з лікарні Тулуз-Лотрек знову почав пити: спочатку стримано, знову вдаючись до допомоги «абсентового ціпка», а потім дедалі більше. Ілюстрація: Анрі де Тулуз-Лотрек, «У «Мулен Руж»».



А 1887 року Анрі де Тулуз-Лотрек намалював портрет Вінсента ван Гога, на столі перед яким стоїть склянка абсенту. Кажуть, що саме Тулуз-Лотрек привчив ван Гога до цього напою.



Того ж 1887 року Вінсент ван Гог створив натюрморт, на якому зображено склянку абсенту та графин із водою. Психіатричний досвід, який довелося пережити художнику, неодноразово змушував дослідників творчості ван Гога заходити у суто клінічну сферу. Деякі коментатори напряму пов'язували всі хвороби художника з його зловживанням абсентом.



У 1859 році Едуар Мане написав своє перше велике полотно, яке назвав «Любитель абсенту». З цієї роботи досить незграбно розпочалася його кар'єра художника. Натурником виступив його знайомий ганчірник і алкоголік, якого нерідко можна було зустріти в районі Лувру. Художник розгледів у цій людині якусь дивну гідність, навіть аристократизм. Завершивши роботу над картиною, Мане показав її своєму вчителю, який відреагував вкрай негативно: «Любитель абсенту! Навіщо малювати таку огиду? Мій бідний друже, це ви — любитель абсенту. Це ви втратили мораль». Надалі картина продовжувала справляти неприємне враження майже на всіх, хто її бачив.



Відому картину Едгара Дега «Абсент», яка спочатку називалася «У кафе» (1876), публіка сприйняла ще гірше, ніж полотно Мане. «Людина, якій дорогі гідність і краса, ніколи не назве «Абсент» твором мистецтва», — писав критик. Хтось навіть припустив, що на цій картині зображений поет Поль Верлен, відомий тим, що вів жахливе життя, наскрізь просякнуте абсентом.



Поль Верлен пристрастився до випивки дуже рано, а смерть батька, улюбленої тітки та кузины, що сталися одна за одною, тільки посилили його пияцтво: «Я накинувся на абсент», — писав він. За якийсь час Верлен одружився і наче схаменувся, але сімейне счастя дуже швидко зруйнувала катастрофа: Верлен зустрів юного поета Артюра Рембо й до нестями захопився ним, а коли Рембо розірвав стосунки з Верленом, той тричі вистрілив у нього, поранивши колишнього коханця в зап'ястя. На фото: Верлен ліворуч, Рембо — праворуч.



Відтоді Поль Верлен облишив будь-яку надію на пристойне життя. Його навіть ув'язнили на місяць за те, що він погрожував ножем своїй матері, хоча мати й вимагала його виправдати. Після цього випадку Верлен остаточно занурився в кафешне життя, перетворившись на головну знаменитість Латинського кварталу, але його поетична репутація була настільки високою, що навіть поліцейським наказали не турбувати Верлена, що б той не робив.



В «Сповіді», написаній у 1895 році, Верлен кається у своїй залежності від абсенту: «Абсент! Як страшно думати про ті дні й про недавній час… Один ковток огидної відьми (який дурень назвав її феєю чи зеленою музою!), один ковток полонив мене, але потім моє пияцтво призвело до ще важчих наслідків». На фото: Поль Верлен в інтер'єрі паризького кафе.



У серпні 1905 року швейцарські газети написали про страшну трагедію: тридцятирічний селянин Жан Ланфре, випивши дві склянки абсенту, вистрілив у голову своїй вагітній дружині, а потім убив доньок (чотирирічну Роз і дворічну Бланш). Ланфре теж спробував застрелитися, але вижив. Похитуючись, він вийшов у двір, де й заснув, стискаючи в руках мертве тіло молодшої доньки. Суспільна реакція на цю трагедію була надзвичайно бурхливою, причому обурення викликало зовсім не те, що Ланфре був запеклим п'яницею, який щодня випивав до п'яти літрів вина. Люди були переконані: у тому, що сталося, винен абсент. Ілюстрація: «Абсент — це смерть».



За кілька тижнів після трагедії жителі навколишніх міст і сіл подали петицію, у якій 82 450 осіб вимагали заборонити абсент у Швейцарії, що й зробили вже в 1906 році. У Франції абсент заборонили у 1915 році, коли замислилися над національними проблемами алкоголізму та неготовністю армії до Першої світової війни. До речі, останньою значною появою абсенту в мистецтві напередодні його заборони стала кубістська скульптура Пабло Пікассо «Склянка абсенту» (1914).



Після заборони абсент ще деякий час залишався в Іспанії, Східній Європі та на Кубі. З найбільшою ностальгією про переваги цього напою писав Ернест Гемінґвей, який на той момент мешкав у Флориді й продовжував пити абсент уже після французької заборони, отримуючи його з Кубы. У романі Гемінґвея «По кому подзвін» однією з нечисленних розрад головного героя є абсент, що повертав спогади про прекрасне й безтурботне паризьке життя, якого цей американський партизан був позбавлений.



«Один такий кухоль замінював усі вечірні газети, усі вечори в паризьких кафе, усі каштани, які, мабуть, уже цвітуть… одне слово, усе те, що поверталося до нього, коли він попивав це каламутне, гірке чаклунське зілля, яке холодить язик, зігріває мозок і шлунок та змінює погляди на життя». І ще: «Кращого за абсент немає нічого», — пише Ернест Гемінґвей у романі «По кому подзвін». Ілюстрація: Жан Беро, «У кафе».



Абсент відродився відносно недавно — у 1990 році, коли його виробництво відновили в Чехії й напій знову вивели на міжнародні ринки під маркою Hill’s.



Французам і швейцарцям не надто сподобалося те, що десь відродився бодай якийсь абсент: «Це огидна іноземна погань. Якби Бодлеру та Рембо запропонували це чеське пійло, вони б перекинулися у своїх трунах».



Одним із найпалкіших противників чеського абсенту у Франції стала Марі-Клод Делае, головний французький експерт з абсенту, яка у 1994 році відкрила музей цього напою в Овер-сюр-Уаз — містечку, де похований Вінсент ван Гог. У 2000 році за сприяння Марі-Клод Делае було запущено нову марку абсенту французького типу — La Fée («Фея»).



Натхненні історіями знаменитих шанувальників абсенту, сучасні художники й досі створюють роботи, присвячені цьому напою. Ілюстрація: Олена Хотулєва, «Абсент».



Відроджена «Зелена фея» знову викликає спрагу та збуджує уяву, ніби розбудивши культурну пам'ять про таємничий, болісний і такий важливий напій декадентського fin-de-siècle (кінця XIX — початку XX століття).



Матеріал підготовлено за підтримки Центру пропаганди та розвитку творчості людей із психічними розладами Дар'ї Євсеєвої.