Кітова алея: таємниця, вморожена у вічність (11 фото)

Коли радянські науковці 1976 року крізь туман Берингової протоки розгледіли на безлюдному острові Їттигран частокіл із гігантських кісток, они не повірили власним очам.





Хто й навіщо збудував цей коридор із черепів та щелеп завдовжки пів кілометра? І чому навіть місцеві ескімоси, чиї предки це зробили, забули про нього?



На північному узбережжі острова Їттигран, загубленого в Беринговому морі біля східних берегів Чукотки, розташоване місце, яке археологи називають Кітовою алеєю. Це не просто скупчення кісток, а грандіозна споруда: два паралельних ряди, що простягаються вздовж берегової лінії приблизно на 550 метрів.





Ближче до води в землю вкопані черепи гренландських китів завширшки щонайменше два метри та заввишки до півтора. За ними — ряд колон із нижніх щелеп, які сягають п'яти метрів у висоту. Кожна така кістка важить до 300 кілограмів. Між ними облаштовано 150 ям, що слугували для зберігання м'яса.



За підрахунками науковців, на будівництво пішло приблизно 50–60 скелетів дорослих китів. Утім, ані ребер, ані хребців на острові не знайшли. Китів обробляли в іншому місці, а на Їттигран привозили лише черепи та щелепи.



Більшість дослідників схиляється до думки, що Кітову алею створили ескімоси в XIV столітті, на початку Малого льодовикового періоду, коли похолодання призвело до нестачі їжі в Арктиці.



Існує версія, що Алея слугувала святилищем і місцем спільних зібрань для ворогуючих племен, де вони могли розв'язувати конфлікти, проводити ритуали та зберігати спільні запаси м'яса.



Однак юпікські ескімоси запропонували більш прозаїчне пояснення. Назва острова їхньою мовою — Сіклюк — походить від слова «сіклюгак», що означає «м'ясна яма». На їхню думку, Кітова алея була лише місцем, де мисливці разом обробляли здобич і закладали м'ясо у вічну мерзлоту. Жодного святилища — просто великий «універсам» для всього узбережжя.



Сьогодні Кітова алея — головна туристична принада Чукотки. З 1993 року вона входить до складу природно-етнічного парку «Берингія».



Дістатися сюди вкрай складно. Острів безлюдний. У середині XX століття ескімоське поселення Сіклюк розселили в межах радянських програм. Тут немає ні аеродрому, ні порту.



Шлях сюди пролягає або на круїзному лайнері Беринговим морем, або літаком до селища Провіденія, а далі — всюдиходом, гелікоптером чи катером.



Найдивовижніше те, що про цю унікальну споруду немає жодної згадки ні в ескімоському, ні в чукотському фольклорі. Наче саме існування Кітової алеї було стерто з пам'яті народу. І досі ніхто не знає напевно, чи це була священна земля, чи просто гігантський холодильник для китового м'яса.