Чому зазнав краху американский експеримент «Біосфера-2», який міг змінити світ (15 фото)

Сьогодні програми симуляції життя на Марсі актуальні як ніколи. Сотні людей у різних куточках світу живуть у дивних боксах посеред пустирів і прогулюються пісками в скафандрах, намагаючись відчути всі принади життя за межами матінки-Землі. Та все це дитячі забавки порівняно з випробуваннями, через які пройшла група американців під час амбітного експерименту «Біосфера-2».





Наприкінці 80-х років минулого століття мільярдер і філантроп Едвард Басс виділив 30 мільйонів доларів на реалізацію проєкту, який не давав йому спокою протягом багатьох років. Басс мріяв з'ясувати, чи зможе людина вижити в штучній замкненій біосистемі без контакту із зовнішнім світом.



Ядерна зима, екологічна катастрофа глобального масштабу, колонізація далеких планет — за всіх цих сценаріїв дієва замкнена система могла б забезпечити якісне й безпечне життя людству чи принаймні його обраній частині. Тому багатій не пошкодував коштів на спільну справу й вирішив інвестувати в реалізацію неймовірного за масштабами та не менш зухвалого проєкту «Біосфера-2».

Для експерименту в пустелі штата Аризона звели розлогий науковий городок із кількома павільйонами. Під герметичними куполами розмістили зменшену копію біосфери нашої планети, а саме п'ять природних зон: океан із кораловым рифом, савану, джунглі, пустелю та болото.

До складу комплексу входили також сільськогосподарський блок, оснащений найновішим обладнанням для землеробства та тваринництва, і комфортабельний житловий будинок, у якому й мали мешкати учасники експерименту «Біосфера-2». Крім людей, у павільйони заселили близько 3 тисяч живих організмів — від мурах до кіз і корів.





Усе це диво розмістилося за 50 км від найближчого населеного пункту на території під охороною, куди без дозволу Басса потрапити було неможливо. До будівництва комплексу підійшли з усією серйозністю: у 1987 році звели першу чергу повністю герметичних павільйонів.

Під герметичним куполом містилося 180 тонн повітря, а його потрапляння ззовні повністю виключили завдяки надійним ущільненням. Це було необхідно для того, щоб протягом двох років експерименту відстежувати зміни якості й кількості придатного для дихання повітря всередині.

Проте, створюючи герметичний світ, інженери врахували й те, що вдень повітря, нагріте крізь шибки куполів палючим сонцем Аризоны, розширюватиметься, а вночі, навпаки, стискатиметься. Щоб компенсувати ці перепади, які могли негативно позначитися на людях і тваринах, розробили дві величезні діафрагми, які вчені охрестили «легенями».



Житлові приміщення комплексу

Усі технологічні системи та комунікації сховали під землею, щоб не займати місце в павільйонах «Біосфери-2». До речі, від ґрунту споруди також ізолювали — задля чистоти експерименту. Підлогою будівлям слугували сталеві листи загальною масою 500 тонн, поверх яких і створювалися самі біотопи.

Під природні зони виділили різну площу. «Океан» із штучним кораловим рифом займав 450 квадратних метрів, а поля й городи охоплювали вшестеро більшу територію. Такий нерівномірний розподіл зумовлювався практичною доцільністю: від океану було мало користі, тоді як поля забезпечували мешканців «Біосфери-2» їжею. Ще однією водоймою, але вже корисною, став прісноводний ставок, у який запустили кілька видів риб.

За задумом авторів проєкту, колоністи мали харчуватися тим, що виросте під куполами, дихати повітрям, яке вироблятимуть рослини, і пити воду, що перебуватиме в природному кругообігу. Одно слово, штучна екосистема мала стати крихітним аналогом планети Земля із населенням із восьми осіб.



Біом «Океан» сьогодні

26 вересня 1991 року восьмеро добровольців увійшли під купол «Біосфери-2». Вони були вбрані в однакові комбінезони, майже як у астронавтів, і радісно всміхалися. Його світлини облетіли сотні видань планети, і мільйони людей дізналися про грандіозний за масштабами експеримент, який міг дати людству надію.



Експеримент стартував, і спочатку все йшло за планом. Колоністи працювали на полях, доглядали худобу, купалися в «океані» та спостерігали за станом свого маленького раю. Вечорами вони теревенили на різні теми, грали в настільні ігри або музикували на інструментах, які взяли із собою з «великого світу».

Проте дуже швидко у мешканців «Біосфери-2» почалися проблеми. Спочатку колоніст Ван Тілло, який відповідав за техніку під куполом, повідомив колегам, що проєктувальники припустилися помилки, і щоденні заміри показують постійне падіння рівня кисню в атмосфері павільйонів. Натомість уміст вуглекислого газу зростав і загрожував незабаром сягнути критичної позначки.



Кімната одного з колоністів

Тілло зробив нові розрахунки, які показали: лише за рік життя в «Біосфері-2» стане неможливим, і все живе в ній загине. Дисбаланс в атмосфері невдовзі почав завдавати учасникам експерименту нових клопотів. Через нього на полях колоністів стали активно розмножуватися мікроорганізми, які знищували левову частку врожаю.

Усе, що могли зробити мешканці комплексу, — це нарощувати зелену масу в надії, що належний рівень кисню відновиться. Вони почали активно висаджувати рослини й увімкнули на повну потужність обладнання для поглинання вуглекислого газу. Проте всі зусилля виявилися марними: повітря з кожним днем ставало дедалі менш придатним для дихання.

Невдовзі довелося порушити й одне з головних правил, за яким під час експерименту жоден із колоністів не мав права залишати території комплексу. Членкиня команди Джейн Пойнтер, працюючи з машиною для обрушування рису, випадково відтяла собі кінчик пальця, тож її довелося евакуювати до лікарні. Отримавши необхідну медичну допомогу, колоністка повернулася під купол.



Як з'ясувалося, це був лише початок. Невдовзі виявилося, що науковці під час розрахунків «Біосфери-2» схибили ще в одному. 20 соток «присадибної ділянки», на яких учасники експерименту вирощували сільгосппродукцію, виявилися неспроможними прогодувати вісімку дорослих здорових людей.

Добовий раціон мешканців «ковчега» — як чоловіків, так і жінок — зменшився до 1700 кілокалорій. Можливо, для сидячої роботи цього б і вистачило, але не слід забувати, що всім мешканцям «Біосфери-2» доводилося важко й багато працювати: обробляти поля, доглядати худобу та виконувати купу завдань для підтримки життєдіяльності свого ізольованого світу.



Городи, які мали прогодувати колоністів

У колонії припинилися філософські розмови й вечірній спів — усі балачки точилися лише довкола їжі й часто закінчувалися скандалами та взаємними звинуваченнями. Спочатку мешканцям комплексу довелося перейти на шведські столи, замінюючи повноцінні сніданки й обіди перекусами, та згодом настав час, коли їжу почали видавати мізерними порціями, зважуючи на вагах.



Дуже швидко колись згуртована команда розкололася на дві групи. Деякі колоністи настільки пересварилися, що почали ходити до їдальні й на поля в різний час, аби тільки не перетинатися. Хоча медичні показники всіх учасників досліду були навіть кращими, ніж до початку експерименту, почувалися вони зле — і це був суто психологічний чинник.

Через рік після старту проєкту «Біосфера-2» перебувати в павільйонах стало практично нестерпно. Шкідники знищили майже всі посіви рису, тож люди харчувалися квасолею, морквою та бататом. «Морквяна» дієта невдовзі далася взнаки: через надлишок бета-каротину шкіра мешканців «ковчега» набула помаранчевого відтінку. Урізноманітнити раціон м'ясом, яйцями й молоком они могли лише раз на тиждень, а порції бажаної їжі з тваринними білками були просто сміховинними.

Втім, слід віддати належне цим людям — вони намагалися робити гарну міну при поганій грі. Нечисленні туристи, яким дозволяли наблизитися до скляних стін павільйонів, бачили змарнілих, але усміхнених колоністів, які щосили вдавали з себе обраних щасливців.



Біом «Джунглі» сьогодні

Тим часом у критому світі зчинився хаос. Першою почала гинути пустеля: через високий уміст у повітрі вуглекислого газу порушився режим вологості, і під куполом стала накопичуватися вода. Вона падала безперервним дощем на піщаний ґрунт, і пустельні рослини дуже швидко загинули.

За 16 місяців уміст кисню в павільйонах скоротився до 14 відсотків, і всі біоми, крім джунглів, опинилися в жалюгідному стані. Тропічна зелень вирувала, і завдяки їй у павільйоні з вологими лісами почали катастрофічно швидко розмножуватися бактерії. Вони також споживали кисень, якого залишалося дедалі менше для людей і тварин.

Тепер люди вже фізично відчували кисневе голодування. Вони стали млявими й скаржилися на погіршення пам'яті. Деяким колоністам доводилося під час розмови робити паузи, щоб пригадати забуті слова й перевести подих. Через загрозу для здоров'я вчені вирішили змінити правила й почати подавати під купол повітря ззовні.



Підвал комплексу

Від журналистів це тримали в таємниці, і весь світ далі вважав, що фантастичний експеримент у пустелі Аризоны успішно триває. У вересні 1993 року, рівно через два роки після початку експерименту «Біосфера-2», виснажені колоністи залишили свій негостинний душний світок і вийшли на свіже повітря.

Джейн Пойнтер, та сама, яка травмувала палець, так описала свої враження від виходу назовні:

«Я б сказала, що ми всі вийшли дещо схибнутими. Я так хвилювалася через те, що нарешті побачу всю свою родину й друзів! Протягом двох років я бачила людей тільки крізь скло. І ось усі побігли до мене. І я сахнулася! Вони тхнули! Люди тхнуть! Ми тхнемо лаком для волосся, дезодорантом та всякою такою нісенітницею».



Учасники експерименту виходять із «Біосфери-2»

Експеримент із натяжкою визнали успішним, але через рік його вирішили повторити. Другій групі добровольців, яка увійшла під купол, щоб провести там 10 місяців, не щастило від самого початку місії. Спочатку в павільйони прорвалися двоє виключених із команди учасників, які на 15 хвилин розгерметизували систему, відкривши аварійні виходи та розбивши кілька шибок.

Через це кілька колоністів розчарувалися в проєкті й виявили бажання негайно залишити комплекс. Побачивши, що експеримент не залагодився від самого початку, спонсоры відмовилися виділяти кошти на його продовження, і на цьому місія завершилася.



Підсумок масштабного експерименту «Біосфера-2» був таким: попри всі розрахунки й зусилля, люди під куполом не змогли жити без припливу повітря ззовні. Також дався взнаки й психологічний чинник — люди не змогли без скандалів перебувати тривалий час у замкненому просторі, нехай навіть і чималому за розмірами. Навіть через роки після завершення експерименту його учасники відмовляються спілкуватися один з одним.

Сам фантастичний комплекс «Біосфера-2» і досі стоїть посеред пустелі штату Аризона. Його передали місцевому університету, і тепер під куполом розташований ботанічний сад. Інколи тут проводять експерименти — звісно, не такі масштабні, як у 90-х роках минулого століття.



«Біосферу-2» полюбляють відвідувати туристи, яким екскурсоводи детально розповідають історію «маленького раю», що перетворився на пекло. Також гостям обов'язково показують напис, зроблений на одній із конструкцій купола колоністкою з першої групи:

«Тільки тут ми відчули, наскільки залежимо від довкілля. Якщо не буде дерев — ми не матимемо чим дихати, якщо вода забрудниться — ми не матимемо що пити».

Читаючи це нехитре послання, починаєш розуміти, наскільки крихким є наш світ і як важливо зберегти його, щоб не довелося перебиратися під купол, де на людей не чекає абсолютно нічого доброго.