Чому водяний знак на банкноті неможливо роздрукувати на принтері: він з'являється раніше за саму купюру (7 фото)

Піднесіть банкноту до вікна. У майже порожньому полі проступить обличчя або будівля — з тінями та плавними півтонами.





Сам цей портрет не надрукований фарбою.

Він з'явився раніше, ніж на купюру лягла перша крапля кольору: у той момент, коли бавовняні волокна ще плавали у воді й тільки збиралися в аркуш.

Скопіювати малюнок банкноти звичайний принтер може. А от повторити історію її народження на папері — ні.

Як портрет ховають усередині паперу



Сербські гроші з Теслою

Водяний знак не друкують фарбою. Його створюють завдяки різній товщині паперу: де волокон менше, світло проходить краще і ділянка здається світлою; де більше — темною. Уявіть кілька шарів марлі перед лампою: що їх більше, то темніше. Тільки на банкноті переходи значно плавніші, тому портрет виходить об'ємним.

Знак створюють, поки папір ще нагадує рідку кашу з води та бавовняних волокон. Крізь неї прокатують циліндр із металевим рельєфом майбутнього зображення. Він зміщує волокна: в одних місцях їх залишається менше, в інших — більше. Так портрет з'являється просто всередині майбутнього аркуша.





Потім папір пресують і сушать. Після цього знак уже неможливо стерти чи відокремити: щоб прибрати його, доведеться зруйнувати сам аркуш.



І тут виникає запитання: кому першому спало на думку ховати зображення всередині паперу?

Перші європейські водяні знаки з'явилися у XIII столітті в італійських майстрів із Фабріано. Спочатку це була просто марка виробника — як сучасний логотип на товарі. Сьогодні за старими водяними знаками науковці визначають, де саме виготовили папір, та встановлюють походження рукописів, малюнків і гравюр.

Захистом від фальшивомонетників водяний знак став лише у XIX столітті.



Вільям Генрі Сміт

У 1848 році англієць Вільям Генрі Сміт вигадав робити на формі об'ємний рельєф. Завдяки цьому всередині паперу з'явилися складні портрети з плавними переходами від світла до тіні — повторити їх було значно важче, ніж простий контур.

Чому водяний знак неможливо надрукувати



В'єтнамська банкнота

Скопіювати зображення водяного знака легко: купюру можна підсвітити ззаду й сфотографувати. Але секрет захисту не в самому малюнку, а в будові паперу. Принтер наносить фарбу на поверхню, а справжній водяний знак розташований усередині аркуша.

Надруковане сіре зображення може здатися переконливим на фотографії. Проте на просвіт підробка виглядає інакше, адже товщина паперу під нею буде всюди однаковою. Це як різниця між фотографією рельєфу та справжнім рельєфом: виглядають схоже, але влаштовані геть по-різному.



Щоб відтворити справжній знак, недостатньо купити хороший принтер. Потрібно виготовити власну форму, приготувати папір із бавовняних волокон і створити малюнок ще у мокрому аркуші. До того ж зображення не повинно розпливтися чи зміститися під час пресування й сушіння.

Польський інженер Чеслав Боярський майже впорався із цим завданням. У 1950–1960-х роках він спорудив у підвалі будинку під Парижем маленьку паперову фабрику й друкував дуже якісні підроблені 100 франків. Його банкноти роками сприймали як справжні, але водяний знак усе ж виходив трохи більшим і розмитішим за оригінал. У 1964 році Боярського заарештували й засудили до двадцяти років ув'язнення.

На сучасних банкнотах водяний знак часто складається з двох частин: складного портрета чи будівлі та майже білого числа номіналу.