Хадж імператора Муси: як витрачав гроші найбагатший чоловік у світовій історії (7 фото)

Якщо запитати будь-кого про розвинені цивілізації Африки, вам майже напевно згадають Стародавній Єгипет та, можливо, ісламський Магриб. Мало хто чув, що на південь від Сахари також існували могутні й багаті держави, слава яких гриміла по всьому континенту та навіть далеко за його межами. Однією з таких держав була Малі — імперія, що існувала протягом тривалого історичного періоду з VIII до XV століття нашої ери.





Найбільшого розквіту імперія Малі досягла за манси (імператора) на ім'я Муса з династії Кейта. Цей монарх правив із 1307 до 1332 року і за час свого перебування при владі встиг підкорити землі, що нині належать Мавританії, Сенегалу, Гамбії, Гвінеї, Буркіна-Фасо, Малі, Нігеру, Нігерії та Чаду.

Проте насамперед манса Муса уславився не завойовницькими походами чи справедливим правлінням, а своїм фантастичним багатством. Дослідники, вивчивши історичні джерела, встановили, що статки західноафриканського монарха сягали приблизно 400 мільярдів доларів.



Імператор Муса Кейта здобув владу майже випадково. Дев'ятий за рахунком манса Малі Абубакар II раптово відчув потяг до географічних відкриттів і, збудувавши флот, вирушив шукати нові землі в Атлантиці. Його подальша доля невідома, хоча деякі історики висувають сміливе припущення, що кораблі африканського правителя могли досягти Америки.

Хай там як, а імперія не може залишатися без володаря, і 1312 року трон посів Муса Кейта. Він був сином візира й онуком великого Сундіати, який у 1200 році об'єднав племена та створив із невеликої держави можутьню імперію.

Сундіата Кейта, який очолював жерців-ковалів, налагодив торгівлю двома найціннішими ресурсами своєї землі — золотом і сіллю, заклавши цим міцне економічне підґрунтя своєї держави. Товари з Малі мали попит не лише в ісламському світі, а й серед християн. На продаж ішло дві третини всього видобутого в імперії золота та половина солі.





Муса був цілком гідним нащадком Сундіати — він правив справедливо та уславився мудрістю. Монарх опікувався поетами, музикантами й науковцями, не забуваючи при цьому про підтримку дипломатичних і торговельних відносин з іншими державами.

Попри всі чесноти Муси, він навряд чи привернув би до себе загальну увагу, якби на 12-му році свого правління не вирішив здійснити хадж до Мекки. Слава про багатство імперії Малі та її манси давно ширилася ісламським світом, проте залишалася на рівні чуток і здогадів. Паломництво Муси переконало у його могутності й багатстві навіть тих, хто відмовлявся вірити в існування казково багатої держави на околиці Чорного континенту.

Володаря Малі в далекій мандрівці супроводжувало від 60 до 80 тисяч воїнів і слуг. У дорогу Муса взяв 12 тонн золота, яке як милостиню щедро роздавав не лише нужденним, котрих зустрічав на шляху, а й узагалі усім підряд.



Забезпечення величезного загону було продумане до дрібниць і працювало як годинник. Навіть у серці Сахари імператор щодня споживав страви зі свіжої океанічної риби та фрукти. Нестачі води також не відчувалося, про що свідчить один з епізодів грандіозного вояжу.

Одного дня, коли багатокілометровий караван перетинав пустелю, дружині володаря заманулося прийняти ванну в компанії своїх 500 служниць. Для цього у пісках викопали басейн, який наповнили водою з тисяч бурдюків.

Аби залишити про себе добру й тривалу пам'ять, у кожному місті, де Муса зупинявся у п'ятницю, його коштом зводили велику мечеть. Крім того, щодня монарх викуповував одного раба й відпускав його на волю. В арабських джерелах манса оспівується як людина фантастичної мудрості та праведності, що, як не дивно, не було звичайною східною улесливістю.



Подорож Муси ісламським світом приносила людям не лише радість. Марнотратний монарх, що смітив золотом, загнав кілька держав у тривалу економічну кризу, суттєво знецінивши цей дорогоцінний метал. Ціни на товари злетіли в кілька разів, і багатьом довелося затягнути паски.

Зворотний шлях виявився для правителя Малі не надто приємним. Через напади ворогів, які прочули про багату здобич, та піщані бурі експедиція Муси втратила третину своїх людей і верблюдів. Попри це, імператор благополучно повернувся додому й привіз із собою цінну здобич. Разом із монархом прибули архітектори, богослови та поети, які зробили вагомий внесок у культуру країни.

Витративши левову частку свого золотого запасу, манса не залишився в збитку. Монарх, роздаючи скарби направо й наліво, здобув неймовірний авторитет на міжнародній арені. Чимало держав почали торгувати з Малі саме після цієї марнотратної експедиції до Мекки.



Творча інтелігенція, залучена Мусою, взяла участь у створенні ісламського наукового центру в столиці країни Тімбукту. Місто стало найбільшим культурним осередком Африки, а його архітектура неодмінно захоплювала гостей. У цьому була чимала заслуга іспанського архітектора Ас-Сахілі, який звів у місті кілька унікальних мечетей. Ці культові споруди лягли в основу нового архітектурного стилю, названого на честь творця.

Проте розквіт імперії припинився зі смертю Муси у 1332 році. Його спадкоємці не мали й десятої частини талантів великого володаря, тож біди почалися одразу після сходження на престол його сина Магана I. Спочатку Тімбукту захопили й розграбували напівдикі сусіди — народ мосі.



Після поразки у війні державу спіткали міжусобиці, корупція чиновників та занепад моралі. До кінця XIV століття імперія, що колись викликала захоплення, перестала фігурувати в звітах арабських мандрівників. Величезна країна розпалася на ворогуючі між собою дрібні держави, які стали легкою здобиччю для зміцнілих сусідів.

До середини XVI століття від могутної держави, яка колись підкорила собі всю Західну Африку, залишився лише невеликий султанат.