Тундровий вовк: хижак межі світів (10 фото)

Під видовою назвою «звичайний вовк» насправді ховається чимало підвидів, рас і підрас хижаків, які можуть суттєво відрізнятися один від одного. Причому не лише зовнішністю, а й поведінкою.





Тундрові вовки, наприклад, з осілих і територіальних звірів перетворилися на кочівників, які мандрують безкраїми пустками слідом за незліченними стадами північних оленів. Саме тому місцеві жителі їх ненавидять.



Ой, зараз переполоху на стоянці наведемо...

Тундрові вовки трапляються по всій тундрі Старого Світу — від Скандинавії до Камчатки. Уникають вони лише найпівнічніших регіонів, адже там правлять бал полярні вовки — зовсім інший підвид сірих хижаків зі своїм підходом до життя в суворих умовах.





А полярний вовк — це взагалі окрема історія. Про них поговоримо трохи згодом.



Пустувато тут якось... Тундровий вовк.

Базову інформацію про них ви вже знаєте. Як і всі інші вовки, тундрові — це великі й витривалі хижаки, які живуть у сімейних зграях, кожна з яких контролює власну територію. Утім, відмінностей від звичайної вовчої поведінки у них не менше, ніж подібностей.



Зустріти вовків — це ще те завдання. Зазвичай мисливцям, єгерям та дослідникам доводиться бачити лише їхні сліди.

Насамперед — начхати тундрові вовки хотіли на жорстку територіальність і чіткі межі своїх та чужих мисливських угідь. Кожна зграя носить свої мисливські землі із собою, тому легко може перебратися на 200–300 кілометрів на північ чи захід усього за 8–10 днів. Тим паче, що легендарну вовчу витривалість у них ніхто не відбирав. Утім, відпочивати сіроманці воліють із комфортом, тож центром володінь зазвичай стає глибокий яр, гирло річки чи чахлий гайок, який захищає вовків від крижаних вітрів, що пронизують тундру.



Тундровому вовкові сім верст — не гак!



А якщо вічна мерзлота дозволяє копати, то вони роблять ось такі симпатичні нори. Або відбирають їх у песців.

Для зміни способу життя з осілого на кочовий у вовків є одна, але дуже важлива причина: північні олені. Це головні копитні тундри, чисельність яких вимірюється мільйонами особин, тож немає нічого дивного в тому, що вовки перетворили їх на основне джерело їжі. Оленина може становити до 93% раціону тундрових вовків. Саме тому північні народи, які традиційно спеціалізуються на оленярстві, ненавидять вовків чи не найбільше за будь-кого у світі.



Щороку стада одомашнених оленей втрачають сотні голів через напади вовків.

Варто було б очікувати, що спеціалізованими мисливцями на оленей мають бути великі й фізично розвинені звірі. Проте це не зовсім так. Середня вага тундрового вовка — 40 кілограмів, що на 5–7 кіло менше, ніж у південніших тайгових вовків. А рекордсмен, виявлений у середині 60-х років, важив 52 кілограми: це солідно, але не дотягує до абсолютних рекордів.



Я великий і страшний!

Однак ось у чому фішка: не будучи найбільшими вовками за фактом, вони все одно виглядають більшими та сильнішими за лісових через свою підвищену волохатість. Хутро тундрових вовків хоч і грубувате на дотик, зате має потужне підшерстя, дуже густе й довге — довжина окремих волосин може сягати 15 сантиметрів! Саме воно робить вовків візуально більшими та надає їм більш «дикого» вигляду. І, звісно ж, не дає замерзнути під час полярної ночі.



Як не дивно, фотографій тундрових вовків найменше. Навіть на спеціалізованих сайтах фотографів дикої природи є заледве пару десятків не дуже детальних зображень.

Попри те, що ареал тундрових вовків величезний і більша його частина охоплює північні території, на сьогодні ці тварини залишаються практично невивченими. Ми багато чого не знаємо про їхні звички та особливості життя, а в деяких регіонах навіть не можемо сказати, яка їхня чисельність. Адже на Півночі важко жити, виснажливо працювати й дуже дорого проводити навіть базові дослідження. Та вовків це не обходить: для них тундра — дім, і іншого вони не знають.